Постанова № 44489426, 22.05.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2015 року Справа № 813/1443/15

12 год. 36 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

представник позивача Головей М.М., Гудим Н.Я.,

представник відповідача Юрчак Ю.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенерго Плюс» про визнання протиправним дій та скасування податкового повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплоенерго Плюс» (далі - позивач, ТОВ «Теплоенерго Плюс») з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі з відповідач, Дрогобицька ОДПІ), в якому просить визнати протиправними дії відповідача та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000452210 від 10.03.2015 року про порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість 100080,00 грн., в т. за основним платежем - 66720,00 грн., штрафна санкція - 33360,00 грн.

Позивач зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - Приватним підприємством «Діслав» (далі - контрагент, ПП «Діслав»), відповідають вимогам Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; є реальними, спричинили реальні зміни майнового стану ТОВ «Теплоенерго плюс», а товарно-матеріальні цінності, придбані у результаті вчинення таких господарських операцій, придбані з метою їх використання в господарській діяльності позивача, відповідають меті діяльності позивача; належним чином відображені у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства, підтверджуються усіма необхідними первинними та додатковими бухгалтерськими документами, що долучені до матеріалів справи та надавались до перевірки. Крім того, звернув увагу, що на момент виникнення спірних правовідносин контрагент ПП «Діслав» зареєстроване належним чином та платником ПДВ.

Представник позивач позовні вимоги підтримав із підстав викладених у позовній заяві у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив у повному обсязі із підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову /а.с.97-100/. Зазначив, що при проведенні перевірки позивача встановлено нереальність господарських операцій між ТОВ «Теплоенерго Плюс» та ПП «Діслав». Звернув увагу, що актом зафіксовано недоліки у документації, що не дають можливості вважати таку первинною; ряд документів на підтвердження реальності господарських операцій позивача з ПП «Діслав» зовсім не представлено до перевірки, зокрема: журналів відряджень, сертифікатів на товар, документів виробника котлів, а також щодо їх переобладнання тощо. Вважає, що фактично господарські операції між позивачем та його контрагентом не здійснювались, відповідно, виписані податкові накладні, видаткові накладні не можуть вважатись первинною документацією для цілей ведення податкового обліку. Отже, позивачем не підтверджено факту придбання товарів на суму 400320,00 грн, в т.ч. ПДВ 66720,00 грн. у ПП «Діслав», що включено до складу податкового кредиту в поданих деклараціях з ПДВ за жовтень 2014 року в сумі 33360,00 грн. та за листопад 2014 року в сумі 33360,00 грн. Зважаючи на вищевказане, аргументи позивача не спростовуються, а у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників позивача та представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ТОВ «Теплоенерго Плюс» зареєстроване Виконавчим комітетом Бориславської міської ради Львівської області 26.05.2008 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 35775748, перебуває на податковому обліку у Дрогобицькій ОДПІ /а.с.29, 30-31/.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 01.07.2008 року, що підтверджується Свідоцтвом № 100125131 (Серія НБ № 028860) /а.с.32/.

Дрогобицькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Діслав» за період жовтень-листопад 2014 року та використання придбаних товарів (робіт/послуг) у власній господарській діяльності, про що складено акт № 94/22-02/35775748 від 25.02.2015 року /а.с.12-28/.

Вищевказаним актом перевірки зафіксовано порушення:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ до сплати в сумі 66720,00 грн., в т.ч.: за жовтень 2014 року в сумі 33360,00 грн. та за листопад 2014 року в сумі 33360,00 грн.;

- не підтверджено реальність здійснення операцій з контрагентом-постачальником ПП «Діслав» за жовтень-листопад 2014 року /а.с.27/.

Тому, контролюючим органом на підставі вищевказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 00000452210 від 10.03.2015 року за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 100080,00 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 33360,00 грн.) /а.с.10/.

Однак, ТОВ «Теплоенерго Плюс» не погоджуючись із рішенням, прийнятим Дрогобицькою ОДПІ, звернулося із позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів з 01.01.2011 року регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 185 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за Договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як зазначено у п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Варто зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України).

Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із п. 203.2 ст. 203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п. 201.1ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках наступні обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового Договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна, згідно з п. 201. 6. ст. 206 ПК України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбаченихрозділом II цього Кодексу. Відповідно до п. 201. 7. та п. 201. 10 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону, бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем як умову для формування податкового кредиту. Тому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Щодо господарських правовідносин позивача та ПП "Діслав", судом встановлено наступне.

ПП "Діслав"зареєстроване як юридична особа 22.11.2011 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 37963151 /а.с.33-34, 35-36/, згідно з витягом № 1426554501137 з реєстру платників податку на додану вартість ПП "Діслав" зареєстроване платником податку на додану вартість з 16.02.2012 року /а.с.37/.

01.10.2014 року між ПП "Діслав" (продавець) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 18/10-14 /а.с.39/, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію на умовах викладених у договорі згідно поставлених рахунків: пічне паливо піролізне. Кількість, асортимент продукції, яка продається, вказані у накладних, які складаються до даного договору. Якість продукції, яка продається має відповідати діючим сертифікатам якості чи іншим документам, що підтверджує якість продукції. Оплата вартості продукції у відповідності з узгодженими цінами здійснюється за згодою сторін перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% передоплати. Транспортні витрати здійснюються за рахунок покупця. Датою постачання товару покупцеві вважається дата вказана у видатковій накладній (п. 1.1 - 1-6 Договору).

На підтвердження реальності операцій за договором до матеріалів справи долучено:

- копії видаткових накладних:№ РН-7 від 02.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-8 від 03.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-9 від 06.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-10 від 07.10.2014 року на суму 50040,00 грн. ( в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-40 від 12.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-41 від 13.11.2014 року на суму 50040,00грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-42 від 14.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № РН-43 від 17.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.) /а.с.40-47/;

- копії податкових накладних: № 7 від 02.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 8 від 03.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 9 від 06.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 10 від 07.10.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 40 від 12.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 41 від 13.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 42 від 14.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.); № 43 від 17.11.2014 року на суму 50040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 8340,00 грн.) /а.с.48-57/;

- копії товарно-транспортних накладних: № 0111 від 02.10.2014 року; № 0112 від 03.10.2014 року; № 0113 від 06.10.2014 року; № 0114 від 07.10.2014 року; № 0117 від 12.11.2014 року; № 0118 від 13.11.2014 року; № 0119 від 14.11.2014 року; № 0120 від 17.11.2014 року /а.с.56-63/;

- копії платіжних доручень на посвідчення факту розрахунку з ПП «Діслав» /а.с.110-118/.

Актом перевірки зафіксовано, що станом на 01.10.2014 року заборгованість позивача перед відповідачем відповідно до даних бухгалтерського обліку по рах. 631 складає 0,00 грн., а станом на 30.11.2014 року становить заборгованість відповідно до даних бухгалтерського обліку становить 0 грн. /а.с19/

Як зауважив представник відповідача до перевірки позивачем не надано журналу відряджень, жодного іншого документу (квиток/білет на проїзд, документи що підтверджують проживання), які б підтверджували факт відрядження посадової особи даного підприємства, а саме директора ОСОБА_4 до м. Києва для підписання Договору купівлі-продажу з контрагентом. Відтак, директор підприємства позивача у дні підписання вищевказаних документів не перебував у м. Києві. Оскільки відсутні документи, які б підтверджували таке відрядження, вказане свідчить про неможливість підписання даних документів у м. Києві.

Представник позивача всупереч вказаному пояснив, що директор ТОВ «Теплоенерго Плюс» уклав та підписав договір із контрагентом саме у м. Києві. Оскільки директор підприємства позивача зареєстрований у м. Києві та станом на момент підписання такого постійно там проживав, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію паспорта ОСОБА_4 (оригінал оглянуто в судовому засіданні) /а.с.137-138/, відтак, не було необхідності виписувати відрядження на поїздку для укладення відповідного договору.

Крім того, суд критично оцінює покликання відповідача на те, що про нереальність здійснення факту придбання товарів у контрагента свідчить те, що підписаний сторонами договір не погоджує істотних умов господарського договору, а саме, не погоджує ціну товару, місце приймання-передачі товару, не передбачено відповідальність за постачання неякісного товару та його повернення не передбачено, не передбачено і передачі технічної документації, що свідчить про не погодження істотних умов договору, а також про не застереженість двох сторін договору щодо виконання зобов'язань, оскільки такі зобов'язання не мали наміру реального настання, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 655, ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України)

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Оскільки представником відповідача не надано доказів звернення до суду про визнання договору між позивачем та ПП «Діслав» недійсним чи нікчемним (що є виключними повноваженнями суду), відтак, висновки про непогодження істотних умов договору, не застереженість сторін щодо не виконання зобов'язань, оскільки, такі зобов'язання не мали наміру реального здійснення, на переконання суду, є передчасними зі сторони контролюючого органу.

Щодо покликань представника відповідача на те, що позивачем не представлено свідоцтва про належність палива до альтернативного та не представлення документу, який підтверджує якість такого палива, в той час, як ТОВ «Теплоенерго Плюс» вперше задокументувало придбання палива пічного піролізного у ПП «Діслав», а відтак, мало бути зацікавлене у одержанні документів, які підтверджують його якісні характеристики, судом встановлено наступне.

Актом перевірки зафіксовано, що ТОВ «Теплоенерго Плюс» до матеріалів справи представлено лист Державного підприємства Українського науково-дослідного інституту нафтопереробної промисловості «МАСМА» № 10/10-1034 від 01.11.2010 року адресованого директору ПП «Реал-Сервіс» ОСОБА_5, в якому зазначено, що рідкі продукти, які одержуються шляхом низькотемпературного піролізу (напівкоксування) спрацьованих автомобільних шин є альтернативним видом палив, тобто повністю виготовлені з нетрадиційних джерел і видів енергетичної сировини.

Таким чином, на переконання представника відповідача на вказане паливо поширюються вимоги ст. 4 Закону України «Про альтернативні види палива» № 1391-VI від 14.01.2000 року, зокрема, щодо підтвердження належності палива до альтернативних документом про ідентифікацію палива, що видається уповноваженим органом виконавчої влади в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України /а.с.18/.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону до альтернативних видів рідкого палива належать: горючі рідини, одержані під час переробки твердих видів палива (вугілля, торфу, сланців); спирти (біоетанол, біобутанол) та отримані на їх основі синтетичні продукти, що можуть використовуватись як паливо або компоненти палива (добавки на основі біоетанолу та біобутанолу), олії, інші види рідкого палива з біомаси (у тому числі біодизель); горючі рідини, одержані з промислових відходів, у тому числі газових викидів, стічних вод, виливів та інших відходів промислового виробництва; паливо, одержане з нафти і газового конденсату нафтових, газових та газоконденсатних родовищ непромислового значення та вичерпаних родовищ, з важких сортів нафти та природних бітумів, якщо це паливо не належить до традиційного виду.

Таким чином, паливо пічне піролізне не включено до вичерпного переліку альтернативних видів палива, визначених ст. 4 Закону, а вказана вимога щодо наявності документу про ідентифікацію на нього не поширювалася.

Представник позивача пояснив, що у контексті листа йдеться про нетрадиційне його походження, альтернативне його виробництво та застосування.

З врахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими покликання представника позивача на те, що відповідальність за порушення законодавства про альтернативні види палива визначена самим Законом, а саме ст. 14, та не пов'язана із відповідальністю визначеною Податковим кодексом України.

Крім того, в акті перевірки контролюючий орган зазначає про непредставлення до перевірки позивачем документів виробника котлів THS 40/11, які використовуються позивачем, що вони можуть використовуватись для роботи на альтернативному виді палива та не представлено документів щодо переобладнання таких для роботи на альтернативному виді палива, не представлено і документів, які б підтверджували походження такого переобладнання підприємством виробником таких котлів чи центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання у сфері, що стосується конструкції відповідного технічного засобу.

Щодо вказаного, судом встановлено наступне.

31.10.2011 року між ТОВ «Теплотех» (продавець) та ТОВ «Теплоенерго Плюс» укладено договір купівлі-продажу № 1010 /а.с.80-83/, відповідно до якого продавець зобов'язується продати та поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання - товар, перелік кількість та інші характеристики якого узгоджені сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до Специфікації № 1 до Договору № 1010 - комплект поставки пальників Weishaupt, а саме: комбінований пальник RGMS10/1-D, ZMD. R2500…3690 кВт, що складається з: комбінований пальник RGMS10/1-D, ZMD. R2500…3690 кВт; виконання пальника G9, 10-RGL9,10 без DMVR2; фільтр рідкопаливний WeishauptF 150EG1 з електропідігрівачем, 230 В, 55 Вт; відсічна комбінація для рідкого палива G1 з кінцевим вимикачем; манометр рідкопаливний зі стійкою та краном для RMS7-11; вакуумметр M, MS, RMS 1-11 зі стійкою та краном; рідкопаливні шланги з підігрівом MS/RMS7-10; шафа керування для RGMS10/1-DZMDWSW-008-10-030 загальною вартість 346044,20 грн. /а.с.84/.

На виконання вказаного договору до матеріалів справи долучено: копію видаткової накладної № Т-00000703 від 29.12.2011 року на суму 330533,40 грн. /а.с.85/; копії податкових накладних № 680 від 08.11.2011 року на суму 100000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.); № 789 від 19.12.2011 року на суму 135533,40 грн. (в т.ч. ПДВ 22588,90 грн.); № 754 від 06.12.2011 року на суму 95000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 15833,33 грн.) /а.с.126-128/.

Також позивачем до матеріалів справи долучено платіжні доручення на підтвердження оплати ТОВ «Теплотех» наданих послуг/виконання робіт /а.с.139-141/.

Крім того, представником позивача до матеріалів справи долучено копію листа №37 від 20.02.2015 року від ТОВ «Теплотех», яким підтверджено можливість встановлення комбінованих пальників Weishaupt накотли THS 40/11 для спалювання природного газу та рідкового палива, згідно типових проектів 31.10.11 був проданий пальник «Комбінований пальник RGMS10/1-D, ZMD. R2500…3690 кВт» та проведено його налаштування та пуск /а.с.86/, а також долучено до матеріалів справи інструкцію з монтажу та експлуатації вказаного пальника /а.с.87/.

Представник позивача пояснив, що з моменту налагодження і пуску вказані пальники експлуатуються з використанням газового та рідкого палива. Акцентував увагу на тому факті, що Державною інспекцією промислової безпеки та охорони праці у будівництві, енергетиці, котлонагляді і підіймальних спорудах застережень щодо роботи котлів з пальниками з використанням газового та рідкого палива не було.

Зазначив, що до перевірки контролюючому органу надано паспорти на котли THS 40-11, заводський номер 1206; 1205 зі встроєним економайзером, заводський номер 580/ЕКО-1, 580/ЕКО-2, 579/ЕКО-1, 579/ЕКО-2 виробник фірма «ТH s.r.o.» Республіка Чехія, сертифікат відповідності серії АА № 00272, виданий центром сертифікації «Тиск плюс», про те, що дані котли парові відповідають вимогам ДНАОП 0.00-1.08-94 «Правила будови і безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів» та дозвіл на початок експлуатації об'єкта № 562.06.30-28.30.0 виданий державним Департаментом промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду на експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки за умови додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки.

З огляду на викладене представником відповідача не надано жодних пояснень чого вказані документи не були врахованими при оцінці вказаних фактичних обставин перевірки, тому, на переконання суду є необґрунтованими, позаяк представником позивача надано усі, на переконання суду, належні документи на підтвердження факту встановлення комбінованих пальників на котли, переобладнання котлів на альтернативний вид палива - паливо пічне піролізне, а також можливість роботи наявних котлів на вказаному виді палива.

Одним з аргументів представника відповідача щодо нереальності господарських операцій ТОВ «Теплоенерго Плюс» висловлено відсутність економічної вигоди у господарських операціях із ПП «Діслав».

Зокрема, представник відповідача пояснив, що проведеним аналізом господарської діяльності позивача з аналогічним періодом попереднього року встановлено, що при одночасному використанні газу нафтового та палива пічного піролізного не спостерігається економічно обґрунтованого збільшення коефіцієнта виробленої теплоенергії з 1 тис.куб.м газу, тобто, що на виробництво 1 г.Кал теплоенергії використовувалось 0,1 тис.м.куб. нафтового газу, позаяк, у 2013 році в якому не списано використання палива пічного піролізного, так і 2014 році в якому по бухгалтерському обліку списано 80000 л палива пічного піролізного, що, як наслідок, привело до додаткових витрат на придбання палива пічного піролізного та його транспортування та неотриманні жодної гривні прибутку /а.с.22/.

Представник позивача щодо вказаного заперечив та пояснив, що вказаний розрахунок є необґрунтованим, оскільки такий належить проводити з врахуванням вимог КТМ-204 України 244-94 «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» та КПД котла, кількості палива, теплоти згоряння палива, температури повітря, розрахунків опалювальної площі, витрат палива на власні потреби котельні. Таким чином, необґрунтованим і є покликання контролюючого органу на відсутність будь-якого фізичного виходу теплової енергії із переробки палива пічного піролізного. Наведені у акті перевірки цифри нічим не обґрунтовані та при їх формуванні існують очевидні посилки.

Крім того, на спростування пояснень представника відповідача до матеріалів справи долучено копії фінансових звітів за 2014 рік та за 9 місяців 2014 року, з аналізу яких встановлено: графи чистий дохід від реалізації продукції за 2014 рік - 10220,20 (за аналогічний період попереднього року - 7782,30 грн.); за 9 місяців 2014 року - 6438,30 (за аналогічний період попереднього року - 4867,30); разом доходи за 2014 рік - 10223,90 (за аналогічний період попереднього року - 7797,60 грн.); за 9 місяців 2014 року - 6442,00 (за аналогічний період попереднього року - 4882,70 грн.); чистий прибуток (збиток) за 2014 рік - 1498,30 грн. (за аналогічний період попереднього року - 174,70 грн.); за 9 місяців 2014 року - 1322,70 грн. (за аналогічний період попереднього року - 71,90 грн.) /а.с.101-102; 103-104/.

Судом зі змісту акту перевірки встановлено, що контролюючий орган зазначає про ненадання до перевірки листів (заявок, інше), які можуть підтвердити інформацію про необхідність транспортування палива пічного піролізного саме з м. Львова, а не з будь-якого іншого міста України, в тому числі із м. Києва, де знаходить контрагент позивача.

Щодо вказаних покликань контролюючого органу судом встановлено наступне.

ТОВ ВНФ «Галелектросервіс» (орендодавець) та ПП «Діслав» (орендар) уклали договір оренди № 080112 від 01.08.2014 року /а.с.75-77, 130-131, 132/, відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне орендне користування майно згідно з п. 2.1. договору та переліками, що є в додатках до цього договору та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Об'єктом оренди є нерухоме майно, загальною площею 144,4 кв.м, розміщене за адресою с. Львів, вул. Навроцького, 4 згідно викопіювання з поверхового плану, що є додатком до договору.

Представник позивача пояснив, що саме з вказаного місця, в результаті погодження між сторонами, проводилося відвантаження товару покупцю від ПП «Діслав», а перевезення одержаного товару здійснювалося з залученням перевізника.

Зокрема, ПП ОСОБА_6 (перевізник; платник єдиного податку згідно свідоцтва № 3127 /а.с.129/) та позивачем (замовник) укладеного договір перевезення вантажу № 1/01-13 від 03.01.2013 року /а.с.135-136/, відповідно до якого в порядку та на умовах договору , перевізник бере на себе зобов'язання доставити спеціалізованим транспортом замовлення йому замовником вантаж, згідно з транспортною накладною, з місця відправлення, і видати вантаж уповноваженій особі на одержання вантажу, а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, згідно виставленого рахунку фактури та акту виконаних робіт.

На підтвердження виконання робіт/послуг за договором до матеріалів справи долучені копії рахунків-фактур /а.с.64, 65, 66/, копії актів здавання-приймання послуг /а.с.67, 68,69,70,71,72,73,74/; платіжні доручення /а.с.142-143/.

Особливу увагу представник позивача звернув увагу на той факт, що на одержання товару від ПП «Діслав» уповноважено ОСОБА_4, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копії довіреностей /а.с.144-151/.

Зі змісту акту перевірки та з пояснень представника відповідача встановлено, що контролюючим органом в акті перевірки висловлені заперечення щодо первинної документації позивача, а саме: видаткові накладні підписані особою, яку не ідентифіковано (не зазначено прізвище, ім'я по батькові, чи ініціали) та, крім того, у таких не зазначено номерів та дат довіреностей відповідно до яких одержано паливо пічне пролізне.

Крім того, застереження висловлено і щодо товарно-транспортних накладних, зокрема, контролюючим органом зауважено, що не вказано на підставі якої довіреності здійснено відпуск товару, не вказано де конкретно здійснювалось завантаження товару, не ідентифіковано особу, що дозволила відпуск товару, не вказано інших товарно-супровідних документів (сертифікатів якості, паспорти відповідності) на вантаж, не вказано вид пакування, час прибуття, вибуття, простою, відсутній підпис відповідальної особи за навантаження та розвантаження, з покликанням на порушення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом у Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363.

Щодо вказано суд вважає за необхідне звернути увагу, що відсутність у товарно-транспортних накладних окремих відомостей не може бути підставою для висновків про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом, якщо при цьому іншими документами підтверджується протилежне. Більше того, наявність або, навпаки, відсутність товарно-транспортних накладних жодним чином не впливає на формування податкового кредиту, оскільки товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення, проте не стосуються питань податкового обліку та звітності. А тому, відсутність деяких відомостей у товарно-транспортних накладних не може свідчити про їх невідповідність чинному законодавству.

Варто зазначити, що незначні недоліки в оформленні видаткових накладних (не зазначено посади, прізвища осіб) не впливають на суть здійснених господарських операцій. Крім того, незначні порушення, допущені в процесі складення первинних документів, недоліки при їх оформленні, не можуть бути належними і допустимими доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій, оскільки оцінюються судом в сукупності з іншими доказами та документами, які підтверджують здійснення зазначених операцій.

Представник позивача зазначив, що наслідки яких бажали досягти позивач та його контрагенти за договорами поставок настали. Зокрема, одержана теплоенергія реалізована НГВУ «Бориславнафтогаз» та ПАТ «Укрнафта».

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, актами виконаних робіт до договорів, видатковими та податковими накладними, копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, які складені за результатами проведених операцій та не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству. Факт включення таких до відповідних реєстрів зафіксовано в акті перевірки позивача.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій по складенню оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, то суд вважає вказану вимогу безпідставною та такою у задоволенні якої слід відмовити з огляду на наступне.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства визначеними ст. 2 КАС України, особами до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до п.п. 14.1.157 п. п. 14.1 ст.14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченого статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що дії відповідача щодо винесення податкового повідомлення-рішень не є обставинами, які самі по собі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача. Обставинами, що породжують обов'язки для позивача є винесені податкові повідомлення-рішення, а відтак належним способом відновлення порушених прав позивача є саме скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вказана позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду. викладеною в судових рішеннях: № К/800/31118/13 від 06.02.2014 року К/800/1547/13 від 18.02.2015 року; К/800/1973/13 від 25.03.2015 року.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд вважає, що позивач належними та допустимими доказами довів реальність господарських операцій з купівлі-продажу товарів з його контрагентом ПП «Діслав». На думку суду, вищевказані первинні документи в повній мірі відображають зміст, обсяги та вартісні показники господарських операцій позивача.

Натомість відповідач не довів суду обґрунтованості висновку про не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом позивача, як це зазначено в акті перевірки від 25.02.2015 року.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню, а саме визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт поставки товарів Позивачеві зі сторони його контрагентів документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності вказаних вище господарських операцій.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вказане позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, долученими до матеріалів справи, а тому слід задовольнити. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Дрогобицької ОДПІ про складення податкового повідомлення-рішення, то в задоволенні такої слід відмовити, оскільки такі самі по собі порушують охоронювані законом права та інтереси позивача

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До матеріалів справи на підтвердження сплати судового збору до матеріалів справи долучено платіжне доручення № 79 від 18.03.2015 року на суму 200,16 грн. (за позовні вимоги майнового характеру) /а.с.4/, а також № 131 від 24.04.2015 року на суму 73,08 грн. (за позовну вимогу немайнового характеру) /а.с.125/

Оскільки позов задоволено в частині майнових вимог, з Державного бюджету України слід стягнути на користь позивача 200,16 грн., сплачених на підставі платіжного доручення № 79 від 18.03.2015 року.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фінансової служби у Львівській області № 0000452210 від 10.03.2015 року.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенерго Плюс" (Львівська область, м. Борислав, вул. Трускавецька, 12/3; ЄДРПОУ 35775748) судовий збір в сумі 200 (двісті) грн. 16 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст.186КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст.254КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.40год. 27.05.2015 року.

Суддя Кравців О.Р.