Ухвала суду № 44488743, 23.04.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про визнання поважними причин пропуску строку звернення

до адміністративного суду

23 квітня 2015 р. Справа № 805/261/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

суддів Тарасенка І.М., Волгіної Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

27 січня 2015 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1 або МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або ГУМВС України в Донецькій області), в якому позивач просив:

- визнати незаконними та скасувати накази МВС України від 29 липня 2014 року № 1436о/с та від 24 липня 2014 року № 783 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ у відповідності до п.66 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу;

- поновити майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Краматорського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в Донецькій області від 05 вересня 2014 року № 333о/с в частині визначення позивачу вислуги років на службі в органах внутрішніх справ у календарному нарахуванні - 12 років 11 місяців 14 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 11 місяців 08 днів;

- зобов'язати ГУМВС України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин він проходив службу в органах внутрішніх справ, обіймав посаду начальника сектора розкриття майнових злочинів відділу карного розшуку Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області та перебував у спеціальному званні «майор міліції» .

До 17 вересня 2014 року включно виконував свої функціональні обов'язки, про що свідчать документи, які він складав та підписував, записи у журналах чергової частини, а до 10 грудня 2014 року постійно знаходився на своєму робочому місці, приймав участь у розкритті злочинів та боротьбі з сепаратизмом. Про своє звільнення ОСОБА_1 дізнався 10 грудня 2014 року (том 1 а.с.4-5).

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст.33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), про що свідчать звіти про надіслання електронної судової повістки та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Сторони явку своїх представників у судове засідання не забезпечили.

23 квітня 2015 року через відділ діловодства та документообігу суду позивач надав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, одночасно вказавши, що наполягає на задоволенні позовних вимог (том 2 а.с.3).

На підставі ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України судовий розгляд справи здійснено в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

09 лютого 2015 року позивачем надане клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, як такого, що пропущений з поважних причин.

Клопотання мотивоване тим, що з наказом МВС України від 24 липня 2014 року № 783 позивач не був ознайомлений, витяги з нього не отримував, а його зміст позивачу не відомий; витяги з наказів МВС України від 29 липня 2014 року № 1436о/с та ГУМВС України в Донецькій області від 05 вересня 2014 року № 333о/с, які є похідними від наказу МВС України від 24 липня 2014 року № 783, доведені до відома позивача 10 грудня 2014 року. Згадані витяги містять лише прізвища осіб, які підлягають звільненню, та при цьому не містить жодної обставини, яка є підставою для звільнення позивача (том 1 а.с.75).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

24 липня 2014 року МВС України з урахуванням допущених окремими працівниками ГУМВС України в Донецькій області грубих порушень службової дисципліни в частині невиконання вимог ст.65 Конституції України, а також ч.3 ст.3, ч.1 ст.5 Закону України «Про міліцію», ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та порушення Присяги працівника органів внутрішніх справ України щодо суворого дотримання вимог Конституції України, законодавства України та захисту державного устрою виданий наказ № 783 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУМВС України в Донецькій області».

Згідно з п.11 наказу МВС України від 24 липня 2014 року № 783 за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст.65 Конституції України, ч.3 ст.3, ч.1 ст.5 Закону України «Про міліцію» та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, вирішено звільнити майора міліції ОСОБА_1, начальника сектору відділу карного розшуку Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області, з органів внутрішніх справ за п.66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що встановлено на підставі витягу з наказу МВС України від 24 липня 2014 року № 783 (том 1 а.с.181-184).

29 липня 2014 року на підставі наказу МВС України від 24 липня 2014 року № 783 МВС України виданий наказ № 1436о/с «По особовому складу».

Згідно з наказом МВС України від 29 липня 2014 року № 1436о/с «По особовому складу» відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1, начальника сектору відділу карного розшуку Краматорського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області, звільнено з органів внутрішніх справ у запас (із постановленням на військовий облік) за п.66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) (том 1 а.с.9-11, 186).

05 вересня 2014 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 ГУМВС України в Донецькій області виданий наказ № 333о/с «По особовому складу», згідно з яким майору міліції ОСОБА_1 встановлена вислуга років станом на 29 липня 2014 року у календарному обчисленні - 12 років 11 місяців 14 днів, у пільговому обчисленні - 15 років 11 місяців 08 днів (том 1 а.с.6-8, 38-53).

Як свідчить довідка ВКР Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 06 лютого 2015 року № 12/3019, ОСОБА_1 знаходився на своєму робочому місці та виконував свої службові обов'язки до 10 грудня 2014 року (том 1 а.с.71).

З наказом МВС України від 29 липня 2014 року № 1436о/с та наказом ГУМВС України в Донецькій області від 05 вересня 2014 року № 333о/с позивач ознайомлений 10 грудня 2014 року, про що свідчить його особистий підпис у Списку працівників Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області, ознайомлених з наказом МВС України № 1436о/с від 29 липня 2014 року та наказом ГУМВС України в Донецькій області № 333о/с від 05 вересня 2014 року (том 1 а.с.16).

Докази на підтвердження того, що про існування спірних наказів та про своє звільнення, позивач був обізнаний до 10 грудня 2014 року суду не надані.

Докази на підтвердження дати видачі позивачу трудової книжки суду не надані у зв'язку з відсутністю його особової справи, про що свідчить довідка СКЗ Краматорського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 05 лютого 2015 року № 9/2974 (том 1 а.с.69).

Відповідно до положень ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.15 ч.1 ст.3 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тобто з публічної служби, отже строк звернення до адміністративного суду становить один місяць.

За загальним правилом, яке міститься у ст.99 КАС України, початок перебігу строку для звернення до адміністративного суду законодавець пов'язав з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Винятки з цього правила мають були передбачені законом.

Позивач оспорює своє звільнення з органів внутрішніх справа, вважаючи його безпідставним та незаконним.

Отже, про порушення своїх прав та інтересів ОСОБА_1 мав дізнатися 10 грудня 2014 року, коли був ознайомлений з наказом МВС України від 29 липня 2014 року № 1436о/с та наказом ГУМВС України в Донецькій області від 05 вересня 2014 року № 333о/с.

Таким чином, перебіг строку для звернення до суду із вказаним позовом розпочався 11 грудня 2014 року та сплинув 12 січня 2015 року (останній день місячного строку - 11 січня 2015 року припадав на неділю).

Позовна заява ОСОБА_1 датована 06 січня 2015 року та подана безпосередньо до відділу діловодства та документообігу суду 27 січня 2015 року (том 1 а.с.4-5), тобто поза межами строку, встановленого ч.3 ст.99 КАС України.

Правові наслідки пропуску строку на звернення до адміністративного суду передбачені ст.100 КАС України, відповідно до ч.1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п.п.22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України»), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

В п.30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків цивільного буде остаточно вирішено.

В п.62 рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Vilho Eskelinen and Others v. Finland» Європейський Суд з прав людини зазначив, що не може бути виправданням виключень з гарантій ст.6 звичайного трудового спору на підставі специфічного характеру відносин між конкретним державним службовцем і відповідною державою. Відтак, прийнятним вважатиметься застосування в таких випадках ст.6. Саме держава-відповідач повинна буде довести, по-перше, що заявник-державний службовець не мав права на розгляд його справи в суді відповідно до національного права, і, по-друге, що виключення права з-під дії статті 6 для державного службовця є виправданим.

У п.22 рішення від 11 лютого 2008 року у праві «Мітін проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що відповідно до рішення Великої палати у справі Вілхо Ескалайнена, ст.6 Конвенції у «цивільному» аспекті має застосовуватися до всіх спорів, які стосуються державних службовців, якщо національне законодавство не виключає можливості звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться, і таке виключення базується на об'єктивних підставах.

Враховуючи, що пропущений позивачем строк не є значним, а також кількість святкових і неробочих днів, які припадали на січень 2015 року, для забезпечення права позивача на доступ до суду, суд вважає можливим визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із вказаним позовом.

Правовим наслідком визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду є можливість розгляду та вирішення справи з прийняттям рішення по суті позовних вимог.

Стосовно клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.102 КАС України пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Однак, відповідно до ч.4 ст.102 КАС України правила даної статті не поширюються на строк звернення до адміністративного суду, а тому клопотання позивача про поновлення цього строку не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.99, 100, 160, 165, 254 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи судову практику Європейського Суду з прав людини, -

ухвалив:

1. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строк для звернення до адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краматорського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії.

2. Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - залишити без задоволення.

3. Ухвала постановлена, складена і підписана у нарадчій кімнаті.

4. Ухвала оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту постановлення.

Головуючий суддя Кравченко Т.О.

Судді Волгіна Н.П.

Тарасенко І.М.