Рішення № 44487307, 29.05.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

29.05.2015

справа №489/1619/15-ц

номер провадження 2/489/1293/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря Коденко К.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Нестриженової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк») про визнання договору про надання кредиту недійсним

встановив:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання кредиту від 23.05.2013 №999-00045188/1.

Позовні вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем укладений договір про надання кредиту від 23.05.2013 №999-00045188/1 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого видано кредит в розмірі 50000,00 грн. зі сплатою 19,00 процентів річних на строк до 22.05.2016.

Так як грошових коштів не отримував, а договір банківського кредиту чи позики є реальними договорами, права та обов'язки за якими виникають з моменту отримання речей, майна або грошей, позивач вважає, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідач проти позову заперечувала, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 23.05.2013 між ПАТ «Імексбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №999-00045188/1, відповідно до умов якого позичальник отримав для власних потреб кредит в розмірі 50000,00 грн. зі сплатою 19,00 процентів річних на строк до 22.05.2016.

Із пояснень сторін встановлено, що в провадженні суду є позов ПАТ «Імексбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором. Після чого, ОСОБА_1 подав окремий позов про визнання кредитного договору недійсним.

Позивач, який був допитаний в якості свідка, пояснив, кредитний договір підписано ним, але кошти за договором в сумі 500000,00 грн. отримала інша особа - ОСОБА_5, яка ввійшовши до нього в довіру та отримала кредитні кошти для закриття підприємства, зобов'язавшись погашати заборгованість у відповідності до умов договору.

Відповідні показання надала інший свідок позивача його дружина ОСОБА_6, з якою він шлюб зареєстрував після оформлення кредитного договору.

Із доданих до позову письмових доказів вбачається, що через виникнення простроченої заборгованості в кінці жовтня 2013 року за заявою позивача було зареєстровано кримінальне провадження від 26.10.2013 №12013160020007331 про те, що на початку червня місяця 2013 року невідома особа, зловживаючи довірою ОСОБА_1, оформила на останнього кредит у банку ПАТ «Імексбанк» у розмірі 50000,00 грн. Правова кваліфікація кримінального провадження здійснюється за частиною першою статті 190 КК України.

Згідно статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 202-204, 215, 1054-1056 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, зокрема, коли: 1) зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину не є вільним і не відповідає його внутрішній волі; 4) не дотримано встановленої законом форми правочину; 5) правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить правочин нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність за судовим рішенням.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до частини другої статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Роз'яснення щодо визнання кредитного договору недійсним надано в пункті 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» та постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Так, в пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Пунктом 7.2 кредитного договору встановлено, що цей договір діє з моменту його підписання сторонами до закінчення строку, вказаного в пункті 1.3 цього договору.

Як вбачається із змісту позовної заяви підставою вимог є неотримання позивачем кредитних коштів.

Між тим, суд з такими доводами позивача не погоджується, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Так, матеріалами справи підтверджено, що між сторонами в письмовій формі був укладений договір про надання кредиту, який підписано обома сторонами, якімали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. З умовами договору позивач погодився, що підтвердив власноручним підписом, а також отримав платіжну картку, що підтвердив в судовому засіданні, з якої 23.05.2015 проведено операцію по списанню кредитних коштів, що підтверджується чеком № 0120.

Отже, кредитні кошти позивач використав на власний розсуд. При цьому, не має значення чи особисто він їх використав чи надав таку можливість іншій особі, з якою мав певні договірні відносини.

Слід також зазначити, що після отримання коштів деякий час заборгованість перед банком погашалася вчасно і лише після значного її прострочення банк звернутися до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту та сплати інших платежів, передбачених договором. І саме після цього позивач оспорив кредитний договір в судовому порядку.

За таких обставин, з огляду на наведені норми матеріального та процесуального права, враховуючи недоведеність позовних вимог, підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 14, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.В.Коваленко

Повний текст рішення

підписано 02.06.2015