Постанова № 44483845, 27.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

27 травня 2015 року Справа № 903/972/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Коломис В.В. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.

за участю представників:

позивача - Маринчук Владеліна Ігорівна (довіреність № 01/05 від 05.01.2015р.)

відповідача - Самолюк Василь Васильович (довіреність №б/н від 12.01.2015р.)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" на рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі №903/972/14 (суддя Грабар І.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" (м. Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" (Волинська область, м.Луцьк)

про стягнення 74 046,15 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі № 903/972/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" про стягнення 74 046,15 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 48354,09 грн. (з них 48 351,60 грн. штрафу, 2,49 грн. 3% річних) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1193,07 грн. В стягненні на суму 78,97 грн. 3% річних, 1214,82 грн. інфляційних втрат, 379,29 грн. не отриманого прибутку та 24 018,98 грн. моральної шкоди відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 85-87).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.№3983/14 від 04.12.2014р., арк.справи 90, 91).

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що проведення оплати було пов'язане з передачею відповідачу накладної та податкової накладної, а податкова накладна йому не передавалась у зв'язку із чим оплата товару була здійснена на після отримання усіх необхідних документів.

Також вважає, що судом першої інстанції невірно встановлено базу для нарахування штрафу, який не може бути більшим за 48037,97 грн., оскільки фактично відповідачем було прийнято товар на суму 240189,84 грн.

Крім цього, позицію позивача про стягнення штрафних санкцій у розмірі 20% від загальної вартості специфікацій в умовах коли за поставлений товар позивачем проведено повний розрахунок у межах 5 календарних днів з моменту поставки товару, а також додаткових стягнень у вигляді відсотків, втраченої вигоди та моральної шкоди вважає такою, що виходить за межі, передбаченою п.8.1 договору, добросовісності, розумності та справедливості.

На підставі викладеного просить суд рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі № 903/972/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 74046,15 грн.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.12.2014р. апеляційну скаргу ТОВ "Агротехніка" прийнято до провадження та призначено до слухання (арк.справи 89).

Ухвалою суду від 14.01.2015р. зупинено провадження у справі №903/972/14 до розгляду господарським судом м. Києва справи №910/26027/14 за позовом ТОВ "Агротехніка" до ТОВ "УТФ Зерно" про визнання недійсним додатків до договору поставки №31 від 31.03.2014р. (арк.справи 109).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015р. залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2015р. у справі №910/26027/14, яким було відмовлено у позові ТОВ "Агротехніка" до відповідача ТОВ "УТФ ЗЕРНО" про визнання недійсними специфікацій до договору поставки №31 від 31.03.2014р.ТОВ "Агротехніка" (арк.справи 115-118).

Відповідно до розпорядження в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 р. у справі №903/972/14 внесено зміни до складу колегії, окрім заміни головуючого судді. У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Дужича С.П., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В., суддя Мамченко Ю.А. (арк.справи 120)

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.05.2015р. поновлено провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" на рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі №903/972/14 (арк.справи 121).

У судовому засіданні апеляційної інстанції 27.05.2015р. представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи засвідчену копію постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 03.02.2015 р. по справі №903/1091/14. Підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених в ній. Просить суд рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі № 903/972/14 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Представник позивача подала клопотання про долучення до матеріалів справи таких документів: рішення господарського суду Волинської області від 28.10.2014 р. по справі №903/905/14, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 р. по справі №903/905/14, постанову Вищого господарського суду України від 19.03.2015 р. по справі №903/905/14, рішення господарського суду Київської області від 03.10.2014 р. по справі №911/3985/14, постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 р. по справі №910/22715/14 (вх. №12934/15). Заперечила доводи та вимоги апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та необгрунтованими. Просить суд рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі № 903/972/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

31.03.2014р. товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" та товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" уклали договір поставки №31 (арк.справи 9-11).

Як встановлено п.1.1. договору постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах, що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного договору, сільськогосподарську продукцію.

Відповідно до п.п.4.2., 4.3. договору передплата за даним договором, здійснюється покупцем на умовах та строках, вказаних у специфікаціях до даного договору, підписаних сторонами. Платіж за даним договором вважається здійсненим належним чином у дату відправлення покупцем коштів на банківський рахунок, що визначений у даному договорі.

Відповідно до п.5.3. у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, покупець сплачує штраф у розмірі 20 % (двадцять відсотків) від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору.

16.05.2014 р. сторонами було укладено специфікацію (арк.справи 12).

Відповідно до п.5 специфікації (яка належним чином підписана сторонами) оплата за товар проводиться покупцем, на протязі одного банківського дня, згідно рахунку фактури, накладної та податкової накладної на прийняту партію товару.

Відповідно до даної специфікації сторони погодили: поставка сої товарної в кількості 37,000 тонн загальною вартістю 241758,00 грн., оплата за товар проводиться на протязі одного банківського дня, згідно рахунку-фактури, накладної та податкової накладної на прийняту партію товару у складі покупця.

Як вбачається з накладної №15 від 16.05.2014 р. та товарно-транспортної накладної №19 від 15.05.2014р., на виконання умов договору позивач поставив відповідачу сою товарну в кількості 36,760 тонн на загальну вартість 240 189,84 грн.

Факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання товару №665 від 15.05.2014р. (арк.справи 15).

15.05.2014р. позивачем виписано рахунок-фактуру №15 на суму 240189,84 грн. (арк.справи 13).

Поставка товару була здійснена 16.05.2014 р. (накладена № 15 від 16.05.2014) оплата була здійснена 20.05.2014 р. на суму 209 911,20 грн. та 21.05.2014 р. на суму 30 278,64 грн., тобто з порушенням строків оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отриманий товар мав оплатити 20.05.2014 р. проте оплатив з порушенням строків, встановлених договором поставки №31 від 31.03.2014р. та специфікацією до договору від 16.05.2014р., а саме: 20.05.2014 р. відповідно до платіжних доручень № 1205 на загальну на суму 209 911,20 грн. та 21.05.2014 р. № 1350 на загальну суму 30 278,64 грн.

У зв'язку з простроченням виконанням умов договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 48 351,60 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як було зазначено, пунктом 5.3. договору сторони погодили, що у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, покупець сплачує штраф у розмірі 20 % (двадцять відсотків) від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249).

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 5.3 Договору.

Зобов'язання мало бути виконане 20.05.2014р., проте 20.05.2014 р. відповідач лише частково виконав умови договору у зв'язку з чим має місце прострочення виконання зобов'язання відповідачем, тому сума штрафу у розмірі 48351,60 грн., нарахована відповідно п.5.3. договору, є підставна та підлягає до стягнення.

Як вбачається із здійсненого позивачем розрахунку 3% річних, останній провів розрахунок з 16.05.2014 р. по 20.05.2014 р. на суму 240189,84 грн. та 21.05.2014 р. на суму 30278,64 грн.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, прострочення виконання зобов'язання було здійснено на 1 день і лише на суму 30278,64, оскільки поставка товару була здійснена 16.05.2014р. (в п'ятницю) зобов'язання мало бути виконано 20.05.2014р. (в понеділок), як зазначено в специфікації «..на протязі одного банківського дня…».

Позивач 20.05.2014р. перерахував на адресу відповідача кошти в сумі 209911,20 грн., отже, прострочення зобов'язання було лише один день 20.05.2014 р. на суму 30278,64 грн.

Виходячи з цього за порушення строків оплати поставленого згідно договору поставки від 31.03.2014р. №31 товару з відповідача підлягає до стягнення 2,49 грн. 3% річних.

Отже, в позові на суму 78,97 грн. нарахованих 3% річних слід відмовити.

Також позивачем було нараховані інфляційні втрати з 16.05.2014р. по 21.05.2014р. на суму 1214,82 грн.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Отже, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що прострочення боржником виконання умов договору відбулося на один день, місцевий господарській суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні стягнення 1 214,82 грн. інфляційних втрат.

Позивач, крім цього, просив стягнути з відповідача 379,29 грн. не отриманого прибутку (втраченої вигоди) на підставі ст.225 Господарського суду України. Мотивуючи відповідну вимоги позивач зазначив, що не отримав прибуток (втратив вигоду) по залишках на поточному рахунку за період з 16.05.2014 р. по 20.05.2014 р. При цьому, до матеріалів справи долучено договір банківського рахунку №67-в-28/73816 від 19.08.2013 року, укладений між ПАТ "КБ" Фінансова ініціатива" та ТзОВ "УТФ Зерно" (арк.справи 23-27).

Відповідно до п 1.1 договору банк відкриває клієнту поточний рахунок №2600700173816 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Згідно тарифного пакету на банківські послуги (додаток 1 до договору) встановлена процентна ставка по залишках на поточних рахунках в національній валюті (річних) на фактичний залишок коштів. Саме виходячи з відповідної процентної ставки позивач розраховує суму втраченої вигоди (а. с. 28).

Однак, як встановлено п.4.3 договору поставки від 31.03.2014 року №31 платіж за даним договором вважається здійсненим належним чином у дату відправлення відповідачем коштів на банківський рахунок, що визначений у даному договорі, а саме п/р26006014050713 в філії АТ "Укрексімбанк" м.Київ.

Згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень про сплату коштів за поставлений товар відповідач перераховував позивачу кошти саме на зазначений в договорі поставки від 31.03.2014 року №31 рахунок в філії АТ "Укрексімбанк" м.Київ, а не на рахунок №2600700173816 в ПАТ "КБ" Фінансова ініціатива".

Зважаючи на викладене, вимога про стягнення суми втраченої вигоди в розмірі 379,29 грн. є безпідставною, не доведеною належними та допустимими доказами, а тому до задоволення не підлягає.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 24018,98 грн. моральної шкоди, що становить 10% від загальної вартості поставленого товару при цьому, посилається на ст. 23 Цивільного кодексу України.

Як визначено, ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода полягає, зокрема, в приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, а її відшкодування здійснюється грішми, іншим майном або в інший спосіб.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3), та зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).

У позовній заяві позивачем не зазначено в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в цій частині, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Обставини, які, на думку позивача, свідчать про ухилення відповідача від сплати заборгованості не є належними доказами, які підтверджують дії відповідача спрямовані на приниження ділової репутації, честі, гідності та престижу ТзОВ "УТФ ЗЕРНО".

Заважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком про відмову в задоволенні стягнення 24018,82 грн. моральної шкоди.

Твердження скаржника стосовно того, що проведення оплати було пов'язане з передачею відповідачу накладної та податкової накладної, а податкова накладна йому не передавалась у зв'язку із чим оплата товару була здійснена на після отримання усіх необхідних документів, не приймається до уваги, оскільки відповідачем особисто було надано до матеріалів справи податкову накладну від 16.05.2014 р. (арк.справи 70), що спростовує його твердження.

Крім цього, позиція скаржника про невірно встановлену базу для нарахування штрафу, який не може бути більшим за 48037,97 грн., оскільки фактично відповідачем було прийнято товар на суму 240189,84 грн., спростовується умовами договору та специфікації. А саме: п.5.3. договору встановлено, що у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, покупець сплачує штраф у розмірі 20 % від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору, а умовами специфікації встановлено загальну вартість - 241758,00 грн., відповідно до якої і було розраховано суму штрафу.

Зважаючи на все вищезазначене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та неналежне виконання відповідачем умов договору, позовні вимоги підставні і підлягають до задоволення частково в розмірі 48354,09 грн. з них 48351,60 грн. штрафу, 2,49 грн. 3% річних.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" на рішення господарського суду Волинської області від 17.11.14 р. у справі №903/972/14 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Мамченко Ю.А.