Постанова № 44483797, 27.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2015 р. Справа №922/1224/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Артошенков О.С., за довіреністю б/н від 21.05.2015 року;

відповідача - Шевченко К.І., за довіреністю б/н від 14.01.2015 року;

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря», м.Харків, (вх.№2475Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року по справі №922/1224/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Комункомплект», м.Харків,

до Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря», м.Харків,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Комункомплект» звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 01.04.2015 року, просило стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» пеню в сумі 2069,87 грн., 3% річних в сумі 201,27 грн., інфляційні втрати в сумі 1872,28 грн. та судовий збір в сумі 1827,00 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за договором поставки №16/46/14 від 10.01.2014 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року по справі №922/1224/15 (суддя Інте Т.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Комункомплект» 3% річних в сумі 201,27 грн., інфляційні втрати в сумі 1872,28 грн. та судовий збір в сумі 914,31 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 201,27 грн., інфляційні втрати в сумі 1872,28 грн. та судового збору в сумі 914,31 грн. - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на важкий фінансовий стан відповідача і не надав оцінки доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву. Також скаржник зазначає, що місцевий господарський суд при прийнятті рішення не скористався нормами ст. 83 Господарського процесуального кодексу України щодо зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), хоча випадок по даній справі є винятковим.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

26.05.2015 року представник позивача надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№8263), в якому зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Комункомплект» (постачальник, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» (покупець, відповідач у справі) укладено договір №16/46/14, відповідно до умов якого (п.п. 1.1, 1.2), постачальник зобов'язався передавати в обумовлені договором строки покупцю продукцію та/або товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього погоджену суму. Кількість, ціна та асортимент товару визначається специфікаціями, які є складовими та невід'ємними частинами договору.

У пункті 3.4 договору закріплено, що зобов'язання щодо поставки вважаються виконаними з моменту приймання товару та надання усіх належним чином оформлених документів, відповідно до п. 3.3 договору.

Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару за одиницю і по позиціям вказана в специфікаціях до договору. Загальна сума цього договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є складовими і невідємними частинами цього договору.

Розрахунки здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 4.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.07.2014 року порядок оплати становить: на протязі 60 календарних днів з дати постачання кожної конкретно узгодженої у специфікації партії товару.

Відповідно до п. 8.2 договору №16/46/14, він набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного і належного виконання цих зобов'язань.

Вказаний договір підписано позивачем та відповідачем 10.01.2014 року, а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав свої договірні зобов'язання за договором №16/46/14 належним чином, а саме, у відповідно до умов договору та специфікацій у період з 20.06.2014 року по 09.10.2014 року поставив відповідачу товар на загальну суму 30232,17 грн., що підтверджується видатковими накладними №ТД-0541 від 20.06.2014 року на суму 6274,93 грн., №ТД-0543 від 20.06.2014 року на суму 2433,60 грн., №ТД-1205 від 30.09.2014 року на суму 21274,52 грн. та №ТД-1244 від 09.10.2014 року на суму 249,12 грн.

Повноваження представників відповідача на отримання товару за накладними підтверджується довіреностями №2751 від 11.06.2014 року, №751 від 11.06.2014 року, №1288 від 23.09.2014 року та №1374від 09.10.2014 року.

Враховуючи умови договору та специфікацій, останнім днем сплати грошей за поставлену продукцію є 08.12.2014 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого за період з 20.06.2014 року по 09.10.2014 року товару не виконав вчасно, здійснивши остаточну оплату 03.03.2015 року та 27.03.2015 року.

Вказані обставини визнаються сторонами і відповідно до приписів ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, доказуванню не підлягають. При цьому, позивач своєю заявою від 01.04.2015 року відмовився від вимог про стягнення суми основного боргу.

У зв'язку з простроченням оплати заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 2069,87 грн., 3% річних в сумі 201,27 грн. та інфляційні втрати в сумі 1872,28 грн.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У той час ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Вимогу про стягнення пені позивач обґрунтував ч. 6 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З системного аналізу норм викладених в статті 231 Господарського процесуального кодексу України, можна дійти висновку про те, що ч. 6 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України застосовується у разі коли сторони передбачили в договорі забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки, але не визначили її розмір.

Вказане узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, який в своїй постанові пленуму від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснив, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується, відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Проте, за порушення покупцем (відповідачем) строків оплати договором №16/46/14 від 10.01.2014 року не передбачено нарахування пені, а отже, вимога про її стягнення є безпідставною та судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог про стягнення 2069,87 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 201,27 грн. та інфляційних втрат в сумі 1872,28 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, зробив правомірний висновок щодо стягнення 3% річних в сумі 201,27 грн. та інфляційних втрат в сумі 1872,28 грн. з відповідача на користь позивача.

Щодо доводів апеляційної скарги про скрутний фінансовий стан і необхідність застосування п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Стаття 551 Цивільного кодексу України також визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011року у справі №6-42цс11).

Колегія суддів зазначає, що за рішенням суду може бути зменшено тільки розмір неустойки (штрафу, пені), проте розмір інфляційних втрат, 3% річних та судового збору не є штрафними санкціями і не може бути зменшений.

Разом з тим, у межах даної справи відсутні підстави для застосування п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, зменшувати можливо тільки штрафні санкції у стягненні яких по даній справі відмовлено в повному обсязі.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору №16/46/14 від 10.01.2014 року та специфікацій до нього щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року по справі №922/1224/15 має бути залишене без змін

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 року було задоволено клопотання відповідача (апелянта по справі) та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до моменту вирішення апеляційної скарги по суті.

Оскільки, станом на момент вирішення по суті апеляційної скарги, апелянтом судовий збір не сплачено, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» (апелянт у справі) на користь Державного бюджету України судового збору за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2015 року по справі №922/1224/15 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» (61001, м. Харків, вул. Світло Шахтаря, 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, код 37999654, МФО 851011, рахунок отримувача - 31216206782003, код класифікації доходів бюджету - 22030001 «Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)») 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 02 червня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.