Рішення № 44483667, 28.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22-ц/796/5239/15 Головуючий у 1 інстанції - Коренюк А.М.

Доповідач - Панченко М.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

головуючого - Панченка М.М.

суддів - Вербової І.М., Кирилюк Г.М.

при секретарі - Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, яка за дорученням діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дерев'янко Вікторія Вікторівна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частку майна, визнання свідоцтва та договору недійсними в частині та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та з урахуванням уточнень до позову просив: встановити факт його проживання з ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 1999 року по 11 листопада 2013 року; визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1, а також визнати за позивачем право власності на Ѕ частину вказаної квартири; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_3 та посвідченого третьою особою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деревянко Вікторією Вікторівною від 13.05.2014 року за реєстровим №1940, в частині спадкування Ѕ від спірної квартири; визнати недійсним договір купівлі-продажу указаної квартири, укладений 20.05.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, реєстровий №1166, в частині купівлі-продажу Ѕ квартири; витребувати з незаконного чужого незаконного володіння ОСОБА_5 Ѕ частину спірної квартири.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 листопада 2013 року у віці 40 років померла ОСОБА_7, з якою він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 1999 року по день її смерті.

Зазначав, що за період спільного мешкання з ОСОБА_7 вони вели спільне господарство, мали єдиний бюджет та спільно придбавали речі, зокрема, в 2011 році - квартиру АДРЕСА_1, яку разом облаштовували, за спільні кошти купували необхідні будівельні матеріали, меблі та предмети домашнього вжитку. Вважає, що з померлою вони прожили в цивільному шлюбі понад 17 років, а в останні роки життя ОСОБА_7, він(позивач) доглядав її, займався пошуком лікарів та купував ліки. Після смерті останньої позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено з підстав недоведеності спільного проживання з померлою протягом п'яти років, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Між тим, відповідачем ОСОБА_3, як матір»ю, прийнята спадщина після смерті її доньки ОСОБА_7, зокрема, спірна квартира. Позивач вважав, що відповідачкою при набутті права власності на квартиру не було враховано його майнові права, оскільки він має законне право на Ѕ її частину, як спільну сумісну власність, а тому свідоцтво про право на спадщину має бути визнане частково недійсним, оскільки видане без урахування його майнового права на вказане майно.

Відповідно, з аналогічних підстав позивач просив визнати частково недійсним й подальший договір купівлі-продажу квартири та витребувати з чужого незаконного володіння свою частку на вказане майно.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник послався на доводи, викладені в позовній заяві, а також на докази надані у судовому засіданні та досліджені судом, яким, на думку позивача, судом не надана належна оцінка, та зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення,, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_7 познайомились у 1996 році в м.Одесі, де позивач був направлений для проходження військової служби після закінчення Київського військового інституту управління і зв»язку, а ОСОБА_7 була студенткою Одеського політехнічного інституту.

До цього знайомства та після нього, указані особи у офіційному шлюбі ні з ким не перебували і дітей не мали.

У 1997 році позивач звільнився з військової служби і переїхав проживати до своїх батьків у трикімнатну кв.АДРЕСА_8, куди у грудні 1998 року переїхала проживати і ОСОБА_7, як цивільна дружина позивача.

26 жовтня 2010 року ОСОБА_7 укладено з АТ ХК «Київміськбуд» договір купівлі-продажу майнових прав на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 /т.1, а.с.65-66/. Того ж дня, на виконання умов договору покупцем сплачено забудовникові вартість майнових прав одним платежем в сумі 525. 905 грн. 86 коп., що підтверджується відповідними довідками та квитанцією /т.1, а.с. 67-69/.

03 листопада 2010 року ОСОБА_7 прийняла указану квартиру згідно Акту прийому передачі /т.1, а.с.70/, а 08 лютого 2011 року отримала свідоцтво про право власності на квартиру на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення ВО КМР(КМДА) від 13 січня 2011 року №28-С/КІ /т.1 а.с. 71/.

Після здійснення спільно з чоловіком ОСОБА_2 ремонту у придбаній квартирі ОСОБА_7 в 2012 році разом з ОСОБА_2 переселилась з квартири батьків позивача у придбану квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено, що починаючи з 2007 року ОСОБА_7 хворіла, а в 2011 році їй встановлене онкологічне захворювання, від якого вона померла 11.11.2013 року у присутності позивача ОСОБА_2, який здійснював за нею догляд.

Факт смерті ОСОБА_7 підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Відділом ДРАЦС Дарницького РУЮ в м. Києві /т.1, а.с. 6/.

За бажанням відповідачки ОСОБА_3 її донька ОСОБА_7 похована за місцем проживання відповідачки у м.Шостка Сумської області.

До спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_7, належала квартира АДРЕСА_1, свідоцтво про право на спадкування якої отримала мати померлої, ОСОБА_3,посвідченого третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Деревянко Вікторією Вікторівною від 13.05.2014 року за реєстровим №1940 /т.1 а.с.111/.

Батько ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_4 відмовився від своєї частки у спадкуванні квартири АДРЕСА_1 на користь своєї дружини відповідачки ОСОБА_3.

В подальшому ОСОБА_3 продала отриману у спадок квартиру своєму родичу відповідачу ОСОБА_5, відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власом М.С. від 20.05.2014 року за реєстровим №1166 /т.1 а.с.138-139/.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо встановлення факту його проживання з померлою однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання за ним права власності на Ѕ спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування між ним та ОСОБА_7 усталених сімейних стосунків, ведення ними спільного господарства та наявності єдиного бюджету.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Дійшовши висновку про наявність між ОСОБА_7 та позивачем ОСОБА_2 сімейних стосунків, починаючи з грудня 1998 року по 11.11.2013 року, колегія суддів враховує ту обставину, що в указаний період ОСОБА_7, перебуваючи у цивільному шлюбі з ОСОБА_2, постійно проживала у АДРЕСА_8, яка належить батькам її цивільного чоловіка.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку поясненням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які пояснили суду, що вони є знайомими ОСОБА_7 ОСОБА_15 ОСОБА_16 і неодноразово у спірний період перебували за місцем їх постійного проживання у АДРЕСА_8 і сприймали їх як дружину і чоловіка.

Суд без належної оцінки показань цих свідків відмовив у наданні доказового значення їх поясненням, що призвело до неповного з»ясування обставин справи та неправильного висновку про відмову у позові ОСОБА_2.

Також суд безпідставно не дав належної оцінки поясненням свідка ОСОБА_14, матері позивача ОСОБА_2, яка в суді першої інстанції пояснила суду, що ОСОБА_7 проживала у АДРЕСА_8 з грудня 1998 року на правах цивільної дружини її сина ОСОБА_2. Указана квартира була її постійним місцем проживання до дня виселення разом з ОСОБА_2 у нову квартиру АДРЕСА_1, яка була придбана за їх спільні заощадження.

Крім того, як встановлено судом, та підтверджене позивачем, ОСОБА_7 та позивачем ОСОБА_2 у 2008 році за спільні кошти придбано автомобіль «Форд», а у 2011 році ОСОБА_2 від свого імені уклав із ЖБК «Дрім Хаус» договір №30/24-7-11 про порядок оплати пайового внеску і надання житла, на умовах якого позивач набув членства в кооперативі для придбання однокімнатної квартири, як дачний варіант, для потреб своєї сім»ї у селі Проліски Щасливківської сільради Бориспільського району.

Тим самим позивачем ОСОБА_2 спростовані доводи відповідача ОСОБА_3, що позивач окремо від її доньки придбав у свою власність інше житло, що, начеб-то, на її думку, свідчить про відсутність між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 спільного сімейного бюджету та ведення спільного господарства.

Також встановлено, що на підтвердження спільного придбання та спільного використання придбаного у 2008 році автомобіля «Форд» державний НОМЕР_1, який оформлений на ОСОБА_2, в технічному паспорті цього автомобіля на ОСОБА_7 зазначене право керування цим автомобілем, що свідчить про спільність майнових прав на цей автомобіль за ОСОБА_7 та ОСОБА_2.

Усі ці факти, на думку колегії суддів свідчать не про відсутність фактичних сімейних стосунків, ведення спільного господарства, а навпаки, підтверджують цей факт.

Також, на підтвердження наявності між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 сімейних відносин у спірний період, колегія суддів враховує ту обставину, що ОСОБА_7, як номінальна власниця квартири АДРЕСА_1 у Договорі від 17.05.2013 року про надання послуг з охорони указаної квартири зазначила саме позивача ОСОБА_2, як єдину уповноважену особу на здавання сигналізації під спостереження та зняття її з-під спостереження /т.2 а.с.79-80/.

Доводи відповідача ОСОБА_3 відносно того, що її донька ОСОБА_7 не проживала в м.Києві, а лише іноді тимчасово навідувалась у Київ і за окрему плату користувалась квартирою АДРЕСА_8 спростовуються також тим фактом, що ОСОБА_7 в період 2006-2009 роки користувалась дисконтними картками в магазинах «BROCARD», «ZARINA» у м.Києві, а адресою для листування, а також адресу свого проживання вона зазначала в заявах про видачу дисконтних карт - адресу квартири батьків позивача - АДРЕСА_1 /т.1 а.с.224-227/.

Також, відкриваючи картковий рахунок у жовтні 2003 року у Київському відділенні банку «Аваль» ОСОБА_7 своєю адресою помешкання зазначила квартиру батьків позивача - АДРЕСА_8 /т.1 а.с.140/.

Указані обставини, які свідчать про постійне проживання ОСОБА_7 у м.Києві та про наявність між нею та позивачем сімейних стосунків.

Доводи відповідача, які заперечують факт проживання її доньки у м.Києві спростовуються також копією трудової книжки ОСОБА_7, з якої слідує, що вона постійно працювала на підприємствах м.Києва, зокрема, на останній роботі, з 2001 року до дня її смерті, в ТОВ»Юридична практика» на посаді бухгалтера /т.1 а.с.118-124/.

Із зазначеного слідує, що ОСОБА_7, починаючи з грудня 1998 року постійно проживала однією сім»єю з позивачем ОСОБА_2 у квартирі його батьків АДРЕСА_8 і мала з ним спільний бюджет та вела спільне домашнє господарство. А та обставина, що вона була зареєстрована у м.Шостка не може свідчити про відсутність встановлених судом вище зазначених обставин.

Кожен окремо із вище наведених фактичних даних не дає повного цілісного бачення взаємостосунків та відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, але всі ці досліджені судом фактичні обставини в сукупності усувають сумніви в тому, що між цими людьми протягом 17 років існували близькі та довірливі відносини (ОСОБА_7 не могла мати дітей за станом здоров»я), вони спільно однією сім»єю проживали у квартирі позивача у м.Києві, мали спільний бюджет, вели спільне домашнє господарство, спільно відпочивали. Для їх сусідів та знайомих, як за місцем проживання на вул.Вірменській, так і за новою адресою на вул.Б.Гмирі, вони сприймались не інакше, як подружжя.

На загальному фоні цих відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, доводи відповідачів виглядають лише як непереконливе намагання позбавити позивача ОСОБА_2 його законного права на Ѕ частину придбаної в період сімейного проживання з ОСОБА_7 однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_3 не спростувала наявність сімейних відносин її доньки з позивачем і не навела належних доказів того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за особисті кошти її доньки чи за кошти, які їй надала сама відповідачка.

Доводи відповідачки ОСОБА_3 та її представників спростувати вище зазначені обставини, які на думку суду обгрунтовано підтверджують доводи позовних вимог ОСОБА_2, свідчать про намагання ввести суд в оману та вирішити спір всупереч дійсним обставинам справи.

Враховуючи, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана в 2011 році, суд вважає правомірним застосовувати до спірних правовідносин норми Сімейного Кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, та саме з цієї дати визнати факт сімейних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_17.

Так, відповідно до п.1 розділу VІІ «Прикінцеві положення» СК України, за нормами якого судом вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто, з 1 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто, не раніше 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов»зків, що виникли після набрання ним чинності. А тому не можна вважати правильною вимогу позивача про встановлення факту спільного проживання сторін з 1999 року, оскільки за діючим законодавством України, яке було чинним до 2004 року встановлення такого факту заборонялось.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом та таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

А, відповідно до ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте, в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, є їхньої спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Отже, із аналізу указаних норм слідує, що законом презюмується право спільної сумісної власності на майно, що набуте чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім»єю.

У зв»язку з цим, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено проживання з 1.01.2004 року по 11.11.2013 року однією сім»єю ОСОБА_2 та ОСОБА_7, колегія суддів досліджуючипоходження коштів, за які була придбана спірна квартира АДРЕСА_1, вважає правомірним надати доказове значення поясненням позивача відносно того, що спірна квартира була придбана за його спільні кошти з ОСОБА_7.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що спірна квартира АДРЕСА_1 у 2011 році набута ОСОБА_7 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність, а тому, в силу ч.2 ст.372 ЦК України позивачу належить Ѕ частина цієї квартири, у зв»язку з чим позовні вимоги про визнання за ним права власності на указану частку підлягають захисту.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зазначене свідчить, що вимоги позивача про визнання свідоцтва про право спадкування за ОСОБА_3 та договору відчуження спірної квартири указаним спадкоємцем на користь відповідача ОСОБА_5 в Ѕ частині спірного житла підлягають визнанню недійсними.

Так, успадковуючи спірну квартиру у повному обсязі, відповідачка ОСОБА_3 приховала від нотаріуса факт того, що указана квартира придбана за спільні сімейні кошти її доньки ОСОБА_7 та її цивільного чоловіка позивача ОСОБА_2 в період перебування їх у сімейних стосунках, у зв»язку з чим третьою особою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ДеревянкоВікторією Вікторівною посвідчено за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом та видане відповідне свідоцтво від 13.05.2014 року за реєстровим №1940 /т.1 а.с.111/.

Оскільки Ѕ частина спірної квартири належить на праві власності позивачу, як спільне сумісне майно, з моменту придбання цієї квартири, указане свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_3 є недійсним в Ѕ його частині.

Отже, як встановлено судом, ОСОБА_3 не мала права відчужувати Ѕ частину квартиру АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_5, оскільки у неї було відсутнє право розпорядження цією частиною квартири, тобто, відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, що в силу п.2 ст.203 та ч.1 ст.215 ЦК України свідчить про недійсність договору купівлі-продажу спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власом М.С. від 20.05.2014 року за реєстровим №1166 /т.1 а.с.138-139/.

На підставі викладеного судом встановлено, що Ѕ частина спірної квартири із володіння ОСОБА_2 вибула поза його волею, як власника квартири.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно статті 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, оскільки спірна Ѕ частина квартири вибула із володіння та власності позивача ОСОБА_2 не з його волі, як було вище встановлено судом, його порушені права підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму віндикації.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_5, як добросовісний набувач, до суду з позовом про стягнення збитків, заподіяних йому в результаті укладення недійсної угоди не звертався.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини квартири, колегія суддів керується ст.ст.215, 203 ЦК України та виходить з того, що особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

А відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

На під ставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про визнання недійсним в Ѕ частині договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власом М.С. від 20.05.2014 року за реєстровим №1166, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купив Ѕ частину указаної квартири, та витребувати цю частину квартири з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2.

Колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого всупереч дійсним обставинам справи та ухвалення нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2.

В порядку поділу судових витрат, на підставі ст.88 ЦПК України, колегія суддів вважає за правомірне стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивача ОСОБА_2 в рівних частках сплачений судовий збір у розмірі 3.654 грн.

Керуючись ст.ст.307,309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка за дорученням діє в інтересах ОСОБА_2, задовольнити.

Скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, в період з 01 січня 2004 року по 11 листопада 2013 року.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого 13 травня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерев'янко Вікторією Вікторівною, реєстровий №1940 в частині права на спадкування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Власом М.С. від 20.05.2014 року за реєстровим №1166 в частині купівлі-продажу Ѕ частини квартири.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в рівних частках з кожного, на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 3.654 (три тис. шістсот п»ятдесят чотири) грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: