Рішення № 44482625, 25.05.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа № 911/883/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм»

про стягнення 649 453,85 грн

За участю представників:

від позивача Твердохліб О.В. (дов. б/н від 30.01.2015);

від відповідача Аверіна В.Є. (дов. №131 від 27.03.2015).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармако» (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» (далі - відповідач) про стягнення 649 453,85 грн заборгованості, з яких: 641 742,66 грн основного боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар, 7 145,08 грн пені та 566,11 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 порушено провадження у справі № 911/883/15, розгляд справи призначено на 16.04.2015.

15.04.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог №15/01 від 15.04.2015 (вх. № 8578/15 від 15.04.2015), згідно якої позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України просить збільшити позовні вимоги, а саме просить стягнути з відповідача 866 042,69 грн основного боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар, 59 713,51 грн пені, 120 080,41 грн інфляційних втрат та 3 235,50 грн 3% річних.

Крім того, в заяві про збільшення позовних вимог позивач просить забезпечити позов шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.04.2015 розгляд справи відкладено на 28.04.2015.

В судовому засіданні 28.04.2015 оголошено перерву до 25.05.2015.

Ухвалою господарського суду від 28.04.2015 продовжено строк вирішення спору у справі №911/883/15 на 15 днів.

25.05.2015 до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12043/15 від 25.05.2015), згідно якого останній просив припинити провадження по справі №911/883/15 на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 205 000,00 грн у зв'язку з оплатою зазначеної суми на рахунок позивача. Крім того, відповідач просив відмовити в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу, вважаючи підстави щодо забезпечення позову необґрунтованими та недоведеними в встановленому законом порядку.

Згідно ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011р. передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

У судовому засіданні 25.05.2015 суд, розглянувши заяву позивача про накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача, вирішив відмовити у її задоволенні, оскільки заявником не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів до забезпечення позову.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

У судовому засіданні 25.05.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача просив припинити провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 205 000,00 грн та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (Постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Фоззі-Фарм», надалі реорганізовано в Товариство з обмежною відповідальністю «Фоззі-Фарм» (Покупець) укладено договір поставки № ПК/290, згідно якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в видаткових накладних, які є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником замовлень на поставку товару.

Відповідно до п. 3.8 договору доказом передачі товару покупцю є видаткова накладна на поставку окремої партії товару, що підписана уповноваженою особою покупця та містить відбиток печатки покупця.

Пунктом 5.4 договору визначено, що загальна сума договору складається із всіх договірних вартостей по всіх видаткових накладних до договору.

Оплата покупцем товару за договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за договором визначається постачальником при поданні замовлення на поставку покупцем. При здійсненні покупцем оплати товару за договором з відстроченням платежу строк, протягом якого покупець зобов'язаний здійснити оплату за товар на користь постачальника, вказується постачальником у видатковій накладній на товар, який поставляється (п.п 6.1, 6.2 договору).

Пунктом 10.1 договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання сторонами зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 12.7 договору договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє протягом 3 календарних років, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно договору.

20.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармако» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» (покупець) укладено договір про внесення змін до договору поставки №ПК/290 від 09.12.2013, згідно якого у зв'язку з тим, що Приватним акціонерним товариством «Фоззі-Фарм» прийнято рішення про реорганізацію шляхом перетворення (зміни організаційно-правової форми) у Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» сторони домовились читати у тексті договору поставки наменування, місцезнаходження, платіжні реквізити, а також будь-яку іншу інформацію, що стосується покупця, в такій редакції як це зазначено відносно ТОВ «Фоззі-Фарм» у преамбулі та реквізитах до договору.

На виконання умов договору поставки №ПК/290 від 09.12.2013 позивач за період з 29.12.2014 по 17.02.2015 поставив товар на загальну суму 866 042,69 грн, що підтверджується видатковими накладними підписаними та скріпленими печатками обох сторін договору, та не заперечується відповідачем (в матеріалах справи наявні належним чином завірені копії видаткових накладних, оригінали яких оглянуті в судовому засіданні).

Відповідач в свою чергу умови договору виконав частково вже після порушення провадження по справі №911/883/15, сплативши на рахунок позивача загальну суму у розмірі 205 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2611 від 14.05.2015 на суму 5 000,00 грн, №2683 від 19.05.2015 на суму 30 000,00 грн та № 2814 від 25.05.2015 на суму 170 000,00 грн, залишивши при цьому неоплаченою суму боргу у розмірі 661 042,69 грн (866 042,69 грн - 205 000,00 грн).

Предметом позову з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №15/01 від 15.04.2015, є вимоги про стягнення 866 042,69 грн основного боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар, 59 713,51 грн пені, 120 080,41 грн інфляційних втрат та 3 235,50 грн 3% річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що оскільки відповідний орган не має права скасовувати та вносити зміни до раніше прийнятих ним індивідуальних правових рішень, тобто ненормативних правових актів, що є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання (стосовно відповідних актів органів місцевого самоврядування про це зазначено також у Рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009 (v007p710-09) у справі N 1-9/2009), то такі дії не свідчать про припинення існування предмета спору. Водночас юридична оцінка актів державних та інших органів, прийнятих з питань скасування та внесення змін до згаданих індивідуальних правових рішень, має здійснюватися господарським судом з урахуванням частини другої статті 4 ГПК Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що після порушення провадження у справі (10.03.2015) відповідач 14.05.2015, 19.05.2015 та 25.05.2015 сплатив на рахунок позивача всього 205 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №2611 від 14.05.2015, №2683 від 19.05.2015 та №2814 від 25.05.2015, суд вважає, що провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 205 000,00 грн боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Враховуючи вищевикладене та те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення у розмірі 661 042,69 грн не погашено, розмір встановленого боргу відповідає фактичним обставинам справи та не спростовано відповідачем, вимога позивача про стягнення 661 042,69 грн основного боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013, товар є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки № ПК/290 від 09.12.2013, позивачем, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №15/01 від 15.04.2015, на суму боргу в розмірі 866 042,69 грн за період з 14.02.2015 по 15.04.2015 нарахована пеня в сумі 59 713,51 грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 10.3 договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 14.02.2015 по 15.04.2015 становить 60 753,64 грн. Отже, вимога про стягнення 59 713,51 грн пені підлягає задоволенню в повному розмірі, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки №ПК/290 від 09.12.2013, позивачем, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №15/01 від 15.04.2015, за період з 14.02.2015 по 15.04.2015 нараховано 120 080,41 грн інфляційних втрат та 3 235,50 грн 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період з 14.02.2015 по 15.04.2015 складає 81 680,46 грн інфляційних втрат та 3 235,47 грн 3 % річних. Відтак, вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №15/01 від 15.04.2015, про стягнення 120 080,41 грн інфляційних втрат та 3 235,50 грн 3 % річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 81 680,46 грн інфляційних втрат та 3 235,47 грн 3% річних.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 661 042,69 грн основного боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар, 59 713,51 грн пені, 81 680,46 грн інфляційних втрат та 3 235,47 грн 3% річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» про стягнення 205 000 (двісті п'ять тисяч гривень) 00 коп. боргу за поставлений згідно договору поставки № ПК/290 від 09.12.2013 товар припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фарм» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 31593780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармако» (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21; ідентифікаційний код 20037376) 661 042 (шістсот шістдесят одну тисячу сорок дві гривні) 69 коп. боргу за поставлений товар, 59 713 (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот тринадцять гривень) 51 коп. пені, 81 680 (вісімдесят одну тисячу шістсот вісімдесят гривень) 46 коп. інфляційних втрат, 3 235 (три тисячі двісті тридцять п'ять гривень) 47 коп. 3 % річних та 20 213 (двадцять тисяч двісті тринадцять гривень) 44 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позову - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 02.06.2015

Суддя В.М. Антонова