Рішення № 44481588, 26.05.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.05.15р. Справа № 904/2677/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДІВЕС", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ МАРКЕТ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник Солонцов І.О. - довіреність № 17/04 від 17.04.15р.;

від відповідача: представник Бершадська Т.О. - довіреність № б/н від 01.04.15р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 21702,05грн. основного боргу; 1858,63грн. інфляційних втрат та 63360,46грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. №б/н від б/д ухвалою суду від 31.03.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 20.04.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 20.04.2015 року до 12.05.2015 року; з 12.05.2015р. до 26.05.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 12.05.2015 року.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 12.05.2015 року.

26.05.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні вказує на відсутність заборгованості, просить стягнути суму пені.

Повноважний представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд відмовити в його задоволенні, проти пені заперечує, заявив про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 26.05.2015 року в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес" (далі по тексту - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №ДВ-040 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у пункті 1.2 даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором (асортимент, сортимент, номенклатура) визначаються рахунком-фактурою; кожна позиція товару згідно з рахунком-фактурою може бути замовлена покупцем будь-яку кількість разів і так само може бути не замовлена ним жодного разу; направлення покупцем заявок є його правом, а не обов'язком.

Згідно з пунктом 4.1 договору ціни на партію товару, який поставляється постачальником покупцю за цим договором, вказуються постачальником в рахунках-фактурах, виставлених для оплати відповідної партії товару згідно з договором.

Відповідно до пункту 4.2 договору розрахунки за відповідну партію товару, що поставлена, здійснюються покупцем в національній валюті України (гривня) у безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника згідно отриманим рахункам-фактурам протягом 1 (одного) банківського дня, на умовах попередньої оплати.

Пунктом 4.5 договору визначено, що загальна сума цього договору складає загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх рахунках-фактурах, які були оплачені та являються додатками до даного договору.

У пункті 5.2 договору сторони домовилися, що постачальник здійснює поставки товару в строки, в кількості, за номенклатурою та в асортименті, що визначені в заявці покупця.

Моментом поставки партії товару вважається дата видаткової накладної постачальника, яка повинна відповідати фактичній даті передачі товару (пункт 5.4 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

У пункті 6.4 Договору поставки сторони передбачили, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторін і діє до 31.12.2013р., а в частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання сторонами (пункт 9.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3517992,88грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна №394 від 15.01.2013р. на суму 9296,00грн. (а.с.20);

- видаткова накладна №3148 від 06.03.2013р. на суму 112479,90грн. (а.с.21);

- видаткова накладна №3149 від 06.03.2013р. на суму 117751,50грн. (а.с.22);

- видаткова накладна №3288 від 06.03.2013р. на суму 53334,84грн. (а.с.23);

- видаткова накладна №3290 від 06.03.2013р. на суму 16789,50грн. (а.с.24);

- видаткова накладна №3309 від 07.03.2013р. на суму 117121,20грн. (а.с.25);

- видаткова накладна №3310 від 07.03.2013р. на суму 128581,20грн. (а.с.26);

- видаткова накладна №3491 від 11.03.2013р. на суму 123195,00грн. (а.с.27);

- видаткова накладна №3492 від 11.03.2013р. на суму 124341,00грн. (а.с.28);

- видаткова накладна №3493 від 12.03.2013р. на суму 126060,00грн. (а.с.29);

- видаткова накладна №3494 від 12.03.2013р. на суму 117172,77грн. (а.с.30);

- видаткова накладна №3496 від 12.03.2013р. на суму 120627,96грн. (а.с.31);

- видаткова накладна №4950 від 03.04.2013р. на суму 124051,20грн. (а.с.32);

- видаткова накладна №4951 від 03.04.2013р. на суму 118882,40грн. (а.с.33);

- видаткова накладна №4952 від 03.04.2013р. на суму 122949,28грн. (а.с.34);

- видаткова накладна №4966 від 04.03.2013р. на суму 123151,60грн. (а.с.35);

- видаткова накладна №4978 від 05.04.2013р. на суму 121401,28грн. (а.с.36);

- видаткова накладна №5118 від 05.04.2013р. на суму 122347,20грн. (а.с.37);

- видаткова накладна №22671 від 01.11.2013р. на суму 108855,21грн. (а.с.38);

- видаткова накладна №22672 від 01.11.2013р. на суму 117505,20грн. (а.с.39);

- видаткова накладна №22673 від 07.11.2013р. на суму 7480,20грн. (а.с.40);

- видаткова накладна №22674 від 01.11.2013р. на суму 115839,36грн. (а.с.41);

- видаткова накладна №22785 від 13.11.2013р. на суму 13289,64грн. (а.с.42);

- видаткова накладна №23044 від 15.11.2013р. на суму 117844,20грн. (а.с.43);

- видаткова накладна №23045 від 15.11.2013р. на суму 113135,40грн. (а.с.44);

- видаткова накладна №23296 від 19.11.2013р. на суму 7317,00грн. (а.с.45);

- видаткова накладна №24208 від 29.11.2013р. на суму 7808,40грн. (а.с.46);

- видаткова накладна №24722 від 09.12.2013р. на суму 118017,00грн. (а.с.47);

- видаткова накладна №24807 від 11.12.2013р. на суму 113745,60грн. (а.с.48);

- видаткова накладна №24967 від 12.12.2013р. на суму 109663,20грн. (а.с.49);

- видаткова накладна №24968 від 13.12.2013р. на суму 109636,20грн. (а.с.50);

- видаткова накладна №25359 від 20.12.2013р. на суму 120906,24грн. (а.с.51);

- видаткова накладна №25530 від 24.12.2013р. на суму 115128,00грн. (а.с.52);

- видаткова накладна №25532 від 24.12.2013р. на суму 101115,00грн. (а.с.53);

- видаткова накладна №25533 від 24.12.2013р. на суму 102546,00грн. (а.с.54);

- видаткова накладна №25535 від 24.12.2013р. на суму 118627,20грн. (а.с.55).

Позивачем на оплату відповідачу було виставлено наступні рахунки:

- рахунок на оплату №85 від 15.01.2013р. на суму 9296,00грн. (а.с.56);

- рахунок на оплату №668 від 05.03.2013р. на суму 1000500,00грн. (а.с.57);

- рахунок на оплату №678 від 06.03.2013р. на суму 120627,96грн. (а.с.58);

- рахунок на оплату №701 від 12.03.2013р. на суму 36326,91грн. (а.с.59);

- рахунок на оплату №999 від 03.04.2013р. на суму 124051,20грн. (а.с.60);

- рахунок на оплату №1000 від 03.04.2013р. на суму 118882,40грн. (а.с.61);

- рахунок на оплату №1001 від 03.04.2013р. на суму 122949,28грн. (а.с.62);

- рахунок на оплату №1004 від 04.04.2013р. на суму 123151,60грн. (а.с.63);

- рахунок на оплату №1095 від 05.04.2013р. на суму 121401,28грн. (а.с.64);

- рахунок на оплату №1096 від 05.04.2013р. на суму 122347,20грн. (а.с.65);

- рахунок на оплату №3540 від 01.11.2013р. на суму 108855,21грн. (а.с.66);

- рахунок на оплату №3543 від 01.11.2013р. на суму 117505,20грн. (а.с.67);

- рахунок на оплату №3862 від 07.11.2013р. на суму 7480,20грн. (а.с.68);

- рахунок на оплату №3907 від 11.11.2013р. на суму 115839,36грн. (а.с.69);

- рахунок на оплату №4057 від 13.11.2013р. на суму 13289,64грн. (а.с.70);

- рахунок на оплату №4102 від 15.11.2013р. на суму 117844,20грн. (а.с.71);

- рахунок на оплату №4118 від 15.11.2013р. на суму 113135,40грн. (а.с.72);

- рахунок на оплату №4198 від 19.11.2013р. на суму 7317,00грн. (а.с.73);

- рахунок на оплату №4204 від 29.11.2013р. на суму 7808,40грн. (а.с.74);

- рахунок на оплату №4317 від 09.12.2013р. на суму 118017,00грн. (а.с.75);

- рахунок на оплату №4399 від 11.12.2013р. на суму 113745,60грн. (а.с.76);

- рахунок на оплату №4404 від 12.12.2013р. на суму 109663,20грн. (а.с.77);

- рахунок на оплату №4475 від 13.12.2013р. на суму 109636,20грн. (а.с.78);

- рахунок на оплату №4517 від 20.12.2013р. на суму 120906,24грн. (а.с.79);

- рахунок на оплату №4556 від 24.12.2013р. на суму 118627,20грн. (а.с.80);

- рахунок на оплату №4554 від 24.12.2013р. на суму 101115,00грн. (а.с.81);

- рахунок на оплату №4555 від 24.12.2013р. на суму 102546,00грн. (а.с.82);

- рахунок на оплату №4553 від 24.12.2013р. на суму 115128,00грн. (а.с.83).

Незважаючи на умови договору, відповідачем заборгованість перед позивачем було сплачено лише частково, а саме у розмірі 3496290,83грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями наступних платіжних доручень:

- платіжне доручення №1635 від 05.03.2013р. на суму 575000,00грн. (а.с.105);

- платіжне доручення №1637 від 06.03.2013р. на суму 115000,00грн. (а.с.106);

- платіжне доручення №1639 від 06.03.2013р. на суму 57500,00грн. (а.с.107);

- платіжне доручення №1638 від 06.03.2013р. на суму 253000,00грн. (а.с.108);

- платіжне доручення №1669 від 14.03.2013р. на суму 15000,00грн. (а.с.109);

- платіжне доручення №1680 від 15.03.2013р. на суму 60000,00грн. (а.с.110);

- платіжне доручення №1860 від 29.04.2013р. на суму 140000,00грн. (а.с.111);

- платіжне доручення №1858 від 29.04.2013р. на суму 200000,20грн. (а.с.112);

- платіжне доручення №2784 від 28.11.2013р. на суму 260000,00грн. (а.с.113);

- платіжне доручення №2785 від 28.11.2013р. на суму 32000,00грн. (а.с.114);

- платіжне доручення №2793 від 29.11.2013р. на суму 280000,00грн. (а.с.115);

- платіжне доручення №2895 від 19.12.2013р. на суму 40000,00грн. (а.с.116);

- платіжне доручення №2898 від 20.12.2013р. на суму 21250,87грн. (а.с.117);

- платіжне доручення №2938 від 30.12.2013р. на суму 175000,00грн. (а.с.118);

- платіжне доручення №2939 від 30.12.2013р. на суму 225000,00грн. (а.с.119);

- платіжне доручення №2940 від 30.12.2013р. на суму 340000,00грн. (а.с.120);

- платіжне доручення №2941 від 30.12.2013р. на суму 200000,00грн. (а.с.121);

- платіжне доручення №2942 від 30.12.2013р. на суму 60000,00грн. (а.с.122);

- платіжне доручення №3350 від 16.04.2014р. на суму 10858,00грн. (а.с.123);

- платіжне доручення №3457 від 13.05.2014р. на суму 7000,00грн. (а.с.124);

- платіжне доручення №3489 від 16.05.2014р. на суму 6500,00грн. (а.с.125);

- платіжне доручення №3626 від 18.06.2014р. на суму 5399,00грн. (а.с.126);

- платіжне доручення №4057 від 10.09.2014р. на суму 5000,00грн. (а.с.127);

- платіжне доручення №4375 від 07.11.2014р. на суму 10000,00грн. (а.с.128);

- платіжне доручення №4590 від 18.12.2014р. на суму 10000,00грн. (а.с.129).

Таким чином станом на 20.03.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті за поставлений товар складає 21702,05грн.

13.03.2015р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№25 від 13.03.2015р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень та фіскальний чек №0813 від 13.03.2015р.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, надав відзив на позов та зазначив наступне.

Відповідач визнав отримання від позивача товару за зазначеними саме позивачем у позовній заяві видатковими накладними.

Відповідач визнав і факт виставлення рахунків на оплату отриманого від позивача товару.

Відповідач наголошує, що заборгованість за укладеним між сторонами договором погашена останнім у повному обсязі, у зв'язку з чим нарахування пені та інфляційних втрат є безпідставним.

На підтвердження своєї правової позиції відповідач долучив до матеріалів справи платіжні доручення, а саме:

- платіжне доручення №2874 від 16.12.2013р. на суму 30000,00грн.;

- платіжне доручення №2895 від 19.12.2013р. на суму 40000,00грн.;

- платіжне доручення №2898 від 20.12.2013р. на суму 21250,87грн.;

- платіжне доручення №2938 від 30.12.2013р. на суму 175000,00грн.;

- платіжне доручення №2939 від 30.12.2013р. на суму 225000,00грн.;

- платіжне доручення №2940 від 30.12.2013р. на суму 340000,00грн.;

- платіжне доручення №2941 від 30.12.2013р. на суму 200000,00грн.;

- платіжне доручення №2942 від 30.12.2013р. на суму 60000,00грн.;

В задоволенні позовних вимог відповідач просить суд відмовити.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважних представників позивача та відповідача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 21702,05грн., слід визнати необґрунтованими, документально недоведеними, такими, що суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що не підлягають задоволенню.

Господарський суд наголошує, що позивач заявив про стягнення з відповідача 21702,05грн. і не врахував проплату відповідача здійснену платіжним доручення №2874 від 16.12.2013р. на суму 30000,00грн., тобто на суму, яка більша, ніж заявлена позивачем.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з пунктом 6.1 договору визначено, що у випадку порушення договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

У пункті 6.4 Договору поставки сторони передбачили, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 25.12.2013р. по 24.06.2014р. на суму 63360,46грн.

Нарахування пені здійснено для товару поставленого за рахунком №4556 від 24.12.2013р. і видатковою накладною №25535 від 24.12.2013р. на суму 118627,20грн., з урахуванням часткової оплати за ставкою по 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення зобов'язання.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем, врахував заяву відповідача про застосування позовної давності, погашення заборгованості та визнав його не вірним, таким, що суперечить чинному законодавству, зокрема Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Господарський суд здійснив власний розрахунок та дійшов висновку, що за період прострочення з 25.12.2013р. до 30.03.2014р. застосовується позовна давність до вимог про стягнення пені, а з 30.03.2014р. по 24.06.2014р. можливе нарахування пені.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. за № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином, з урахуванням часткової оплати відповідачем заборгованості перед позивачем стягненню за період прострочення з 30.03.2014р. по 24.06.2014р. підлягає пеня у розмірі 1334,25грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 1858,63грн., які розраховані за січень - лютий 2015 року.

Господарський суд констатує, що станом на 01.01.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем була погашена, а отже підстави для нарахування інфляційних втрат відсутні.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 28,14грн., з урахуванням того, що 1,54% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 256, 257, 258, 260, 261, 267, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (50005, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Орджонікідзе, 80; ідентифікаційний код 37064740) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дівес" (50106, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Фабрична, 3/7; ідентифікаційний код 34810697) 1334,25грн. (одна тисяча триста тридцять чотири грн. 25 коп.) пені; 28,14грн. (двадцять вісім грн. 14 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

02.06.2015 року

Суддя І.В. Петренко