Рішення № 44481533, 28.05.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 травня 2015 р. Справа № 902/511/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", м.Вінниця

до: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ в особі Вінницької філії, м.Вінниця

про стягнення 121 896 грн 54 коп. заборгованості за договором № 417-7 від 25.06.2014 р.

За участю секретаря судового засідання Снігур О.О.

За участю представників:

позивача: Мельничук Сергій Олегович, довіреність №1-14-4616 від 01.02.2015 року, паспорт серії АВ №487511 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 10.10.2002 р.

відповідача: Камзалова Олена Володимирівна, довіреність № 4022 від 03.11.2014 року, посвідчення № 811 від 19.02.2010 р.

ВСТАНОВИВ :

Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго"" подано позов до Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Вінницької філії про стягнення 121 896 грн 54 коп. заборгованості за договором № 417-7 від 25.06.2014 р., з яких 101 019,60 грн боргу, 12 921,10 грн пені, 939,55 грн 3 % річних, 7 016,26 грн інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 09.04.2015 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/511/15 та призначено до розгляду на 23.04.2015 р.

21.04.2015 р. до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву в якому останній позов не визнає та просить в його задоволенні відмовити посилаючись на проведення повного розрахунку з позивачем.

22.04.2015 р. до суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв'язку з неможливістю надання витребуваних доказів до судового засідання, в задоволенні якого ухвалою суду від 23.04.2015 р. відмовлено, а розгляд справи відкладено до 28.05.2015 р.

27.05.2015 р. від позивача надійшла заява № 14-3612 від 27.05.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача на його користь 20 876 грн 94 коп., з яких 12 921,13 грн - пені, 939,55 грн - 3% річних та 7 016,26 грн - інфляційних витрат.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представник позивача в засіданні суду зменшені позовні вимоги підтримав повністю мотивуючи обставинами викладеними в позовній заяві та в заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Предстанвик відповідача проти задоволення зменшених позовних вимог заперечує, мотивуючи обставинами викладеними у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши заяву позивача № 14-3612 від 27.05.2015 р. про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту заяви про зменшення розміру позовних вимог, останній просить стягнути лише пеню, 3% річних та інфляційні втрати, при цьому зменшивши суму основного боргу до нуля гривень, мотивуючи тим, що станом на день розгляду справи сума основного боргу відповідачем сплачена в повному обсязі.

Як зазначено в п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (в редакції від 24.11.2014 року) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Як вбачається із змісту заяви № 14-3612 від 27.05.2015 р. позивач повністю виключив стягнення з відповідача основної суми боргу, що з урахуванням вищезазначеної норми не може бути розцінено судом, як зменшення розміру позовних вимог з огляду на що заява задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.06.2014 р. між Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (Власник) та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" (Користувач) було укладено договір № 417-7 на використання опор повітряних ліній електропередач (а.с. 11-14, т.1).

За умовами Договору Власник мереж надає послуги по використанню опор повітряних ліній електропередач ПЛ-04кВ, які належать Власнику, для підвішування на них кабельний ліній електрозв'язку Користувач, місцезнаходження та кількість задіяних опор вказана в Додатку № 1 до Договору, який є невід'ємною частиною, а Користувач зобов'язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1.1. Договору).

Розділом третім сторони визначили порядок розрахунків за Договором.

Так, відповідно до п. 3.2., 3.4 Договору вартість послуг за використання опор повітряних ліній електропередач ПЛ-0,4-10кВ для розміщення на них кабельних ліній електрозв'язку, становить 51 213,60 грн на місяць з ПДВ; оплата за послуги здійснюється Користувачем на користь Власника не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі виставленого рахунку.

Разом з підписанням сторонами договору №417-7 від 25.06.2014 р. про використання опор повітряних ліній електропередач сторонами було підписано Додаток № 1, № 2, № 3: протокол узгодження договірної ціни, акт обстеження ліній електропередач, розрахунок розміру плати за використання опор повітряних ліній електропередач (а.с. 15-18, т.1).

В подальшому, 01.01.2015 р. сторонами було підписано додаткову угоду № 1/32-7 та додаткову угоду № 2 до основного договору № 417-7, акти обстеження ліній електропередач та розрахунок розміру плати за використання ліній електропередач до них, яким було визначену нову кількість використовуваних опор ліній електропередач та вартість наданих послуг в сумі 50 346,00 грн (а.с. 19-37, т.1).

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на прострочення відповідачем сплати щомісячних платежів згідно договору № 417-7 на використання опор повітряних ліній електропередач.

Яке вбачається із змісту позовної заяви позивачем визначено період надання послуг за який утворилась заявлена до стягнення заборгованість, а саме за період з липня 2014 року по лютий 2015 року включно.

Судом встановлено, що за вказаний період позивачем надано послуг відповідачу на загальну суму 408 301,20 грн, що підтверджується наявними у справі актами приймання-передачі наданих послуг (а.с.44-47, 79-87, т.1).

Також судом встановлено, що на момент подання даної позовної заяви та порушення у провадження у цій справі відповідач провів розрахунок з позивачем на суму 357 846,00 грн, що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи (а.с.42-43, 67-69, 88-90, т.1).

Хронологія здійснення господарських операцій та проведення розрахунків між сторонами зафіксована в обопільнопідписаному сторонами акті звірки взаємних розрахунків станом на 27.05.2015 р.

З врахуванням наведеного вище судом встановлено, що на момент порушення провадження у цій справі борг відповідача перед позивачем складав 50 455,20 грн (408 301,20 - 357 846,00), який було погашено після порушення провадження у справі - 10.04.2015 р. згідно платіжного доручення № 2616.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Разом з тим, як вбачається з платіжних документів наданих сторонами, відповідач 10.04.2015 р. здійснив з ним повний розрахунок за послуги отримані на умовах № 417-7 на використання опор повітряних ліній електропередач за період визначений позивачем в позовній заяві (липень 2014 року - лютий 2015 року включно) на суму 408 301,20 грн.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступного висновку щодо позовної вимоги про стягнення суми основного боргу.

Як наголошено в п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи № 902/511/15 позовна заява № 14-2009 від 26.03.2015 р. з додатками здана представником позивача нарочно до канцелярії господарського суду Вінницької області 08.04.2015 р., про що свідчить відбиток штемпелю на першому аркуші позовної заяви.

Провадження за вказаною позовною заявою порушено господарським судом Вінницької області 09.04.2015 р.

Разом з тим, як свідчать наявні у справі платіжні доручення та банківські виписки сплата існуючого на момент порушення провадження у справі боргу в розмірі 50 455,20 грн відбулась 10.04.2015 р.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення 50 455,20 грн основного боргу так як останній сплачено відповідачем після порушення провадження у справі, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

При цьому суд зауважує, що звернення позивача до суду з вимогою про стягнення 101 019,60 грн боргу є безпідставним, оскільки на момент порушення провадження у даній справі з врахуванням визначеного позивачем періоду утворення заборгованості та здійснених відповідачем оплат сума боргу відповідача становила 50 455,20 грн в зв'язку з чим в стягненні 50 564,40 грн основного боргу суд відмовляє, як заявлених безпідставно.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12 921,13 пені та 939,55 грн 3 % річних за період з 11.12.2014 р. по 26.03.2015 р. і 7 016,26 грн - інфляційних втрат за період з 01.01.2015 р. по 28.02.2015 р. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 4.2 Договору у випадку недотримання термінів розрахунків передбачених п. 3.4 Договору Користувач сплачує Власнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановлено на період виникнення заборгованості, за кожен день невиконання грошових зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 3% річних судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем кінцевих сум за вказаними вимогами.

Зокрема при перерахунку 3 % річних за період з 11.03.2015 р. по 16.03.2015 р. судом отримано 100,34 грн, в той час як в розрахунку позивача вказано 100,33 грн.

Більші суми ніж вказав у своєму розрахунку судом отримано при перерахунку пені за періоди з 11.01.2015 р. по 10.02.2015 р. (отримано - 2 590,15 грн, заявлено - 2 590,10 грн), з 11.03.2015 р. по 16.03.2015 р. (отримано - 2 006,80 грн, заявлено - 2 006,60 грн), з 17.03.2015 р. по 19.03.2015 р. (отримано - 750,74 грн, заявлено - 750,70 грн ), з 20.03.2015 р. по 26.03.2015 р. (отримано - 1 162,42 грн, заявлено - 1 162,40 грн).

Водночас при перерахунку періоду з 11.02.2015 р. по 10.03.2015 р. судом отримано 5 193,33 грн пені, в той час як позивачем заявлено до стягнення 5 193,40 грн.

Враховуючи відсутність заяв позивача про збільшення розміру позовних вимог подача яких належить до його виключної прерогативи судом взято до уваги ті значення пені та 3 % річних, які вказані у розрахунку позивача (в періодах в яких судом отримано більше значення ніж в розрахунку позивача).

При цьому, в зв'язку з допущеною помилкою в розрахунку пені за період з 11.02.2015 р. по 10.03.2015 р. суд відмовляє в стягненні 0,07 грн пені.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат судом не виявлено помилок з огляду на що вказані вимоги задовольняються в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Також суд зауважує, що відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій з долученням відповідних доказів в підтвердження свого негативного фінансового становища.

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову в частині пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Доводи відповідача про проведення розрахунку та відсутності заборгованості перед позивачем були взяті судом до уваги при розгляді вимоги про стягнення суми основного боргу.

Твердження відповідача про спрямування на адресу позивача листа № 7-1/4-796 від 02.03.2015 р. з пропозицією про щомісячне зарахування взаємних зобов'язань з врахуванням положень ст.601 ЦК України з огляду на зміст вказаного листа та зміст відповіді позивача в листі від 06.03.2015 р. № 16-1482 не розцінюється судом як подання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому не може слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, часткової відмови в стягненні боргу та пені.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України (в т.р. і в частині вимоги про стягнення суми основного боргу провадження за якою було припинено).

28.05.2015 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ в особі Вінницької філії, вул.Соборна, 8, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 01182204) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", вул.Першого Травня, 2, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 00130694) - 12 921 грн 06 коп. - пені, 939 грн 56 коп. - 3 % річних, 7 016 грн 26 коп. - інфляційних втрат та 1 426 грн 64 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі по стягненню 50 455 грн 20 грн. - основного боргу припинити на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

4. В позові про стягнення 50 564 грн 40 коп. основного боргу, 00 грн 07 коп пені відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02 червня 2015 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи