Рішення № 44480821, 14.05.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

№ 2-396/15

(№ 760/16328/14-ц)

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Бобровник О. В.

при секретарі: Мурга Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в місті Києві, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на частку квартири, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю на ? частку квартири.

Позивач при зверненні до суду мотивує свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 помер її батько ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати позивача, ОСОБА_4, яка після смерті залишила заповіт на все своє майно на користь позивачки.

Після смерті батьків позивачки, - залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної сумісної власності (по ? частині) на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 15.04.1993 року Органом приватизації Жовтневої районної держадміністрації м. Києва згідно із Розпорядженням від 15.04.1993 року за №837 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації «07» травня 1993 року у реєстрову книгу за № 4526. Вказана квартира складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 51,59 кв. м., в тому числі житловою площею - 31,00 кв. м..

04.04.1996 року позивачу на підставі статті 529 Цивільного кодексу України (18.07.1963 року), як спадкоємцю першої черги за законом (дочка), - було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого батька ОСОБА_3 на ? долю квартири від належної померлому ? (однієї другої) долі квартири АДРЕСА_1 та яке було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації «09» квітня 1996 року у реєстрову книгу за № 4526.

15.06.1996 року позивачу на підставі Заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області 09.03.1995 року і зареєстрованого в реєстрі за №1-102 - було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_4 на 2/4 (дві четвертих) долі квартири від належної померлій ? долі квартири АДРЕСА_1 та яке було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації «29» жовтня 1996 року у реєстрову книгу за № 4526. Згідно інформації зазначеної у Свідоцтві про право на спадщину за заповітом, - спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з ? долей квартири АДРЕСА_1, ? доля якої належала померлій на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації Жовтневої районної держадміністрації м. Києва 15 квітня 1993 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації «07» травня 1993 року у реєстрову книгу за № 4526, а ? доля в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 її чоловіка ОСОБА_3, спадщину прийняла, але не оформила своїх спадкових прав. На ? долю спадкового майна видано свідоцтво про право на спадщину згідно ст. 535 ЦК України (обов'язкова частка).

Позивач зазначила, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємцями за законом першої черги були тільки дві її дочки від різних шлюбів, а саме, позивач ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1.) та ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_6.), ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на дату смерті матері постійно мешкала у місті Черкеськ, Карачаєво-Черкеської Республіки Російської Федерації.

Позивач вказує у позові, що їй не було відомо, щоб її звідна сестра ОСОБА_6 станом на дату смерті їх матері у березні 1995 року, у віці 42 років була непрацездатною та мала інвалідність, також їй не було відомо про намір сестри прийняти спадщину після смерті матері, оскільки вона не мала наміру переїжджати до України та проживати у спадковій квартирі на майбутнє, та казала, що буде справедливо, якщо мамина частина у квартирі залишиться у спадок позивачу, оскільки вона тривалий час доглядала за їх хворою матір'ю. Таким чином після смерті батьків позивачка вважала, що вона є єдиною спадкоємицею, яка прийняла у спадок всю квартиру.

У зв'язку з тим що ОСОБА_6 проживала окремо від матері ще з початку 1970-х років та майже не спілкувалась з нею, а також враховуючи, що вона весь час проживала на території Російської Федерації, мала громадянство Росії, приїжджала до Києва вкрай рідко, матеріальну допомогу своїй матері не надавала, то відповідно родинні зв'язки з нею були майже втрачені, через що у позивачки відсутня детальна інформація відносно звідної сестри. Також позивач посилалась на те, що з ОСОБА_6 вона не бачилась та не спілкувались з моменту похорон матері, ані сама ОСОБА_6, ані її представники до спірної квартири починаючи з 1996 року не приходили, будь-яких прав на ? частину квартири не заявляли, у квартирі не реєструвались, витрати на утримання квартири не несли, у будь-який інший спосіб квартирою не цікавились.

Як зазначено у позові, наприкінці 2013 року позивач вирішила на підставі ч.1 ст.344 ЦК України визнати за собою право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, оскільки з 19.04.1996 року вона мешкає у квартирі АДРЕСА_1, жодних інших співвласників квартири вона не бачила, ніхто до неї з приводу вселення у квартиру або розподілу витрат на утримання квартири ніколи не звертався, жодного разу будь-хто не заявляв а ні усних а ні письмових претензій до позивача з приводу користування нею всією квартирою, починаючи з 1996 року вона повністю самостійно несе всі витрати по утриманню квартири, здійснює необхідні ремонтні роботи, у тому числі сплачує 100% нарахованих комунальних послуг, тобто несе всі витрати як єдиний власник квартири.

Під час збору документів для звернення з позовом до суду, позивач дізналась з відповіді Управління записів актів цивільного стану міста Москви від 17.01.2014 року за №373 (а.с.21) про смерть ІНФОРМАЦІЯ_7 своєї сестри ОСОБА_6, до цього часу про факт смерті сестри вона була не обізнана. Також зі слів державного нотаріуса позивачу стало відомо, що за життя ОСОБА_6 була успадкована ? частка квартири АДРЕСА_1 після смерті їх матері ОСОБА_4. Чи була у подальшому ? частка квартири зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 у відповідності до вимог законодавства України позивачу було невідомо, що підтверджується наданими нею до суду відповідними заявами та відповідями на них (а.с 22-33).

Оскільки позивач не є спадкоємцем першої черги за законом померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 громадянки Росії ОСОБА_6, тому вона не може отримати свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку квартири.

Позивач зазначає, що вона більше десяти років добросовісно та безперервно володіє та користується 1/4 часткою квартири, яка належала ОСОБА_6, здійснювала в квартирі капітальний та поточні ремонти, утримує квартиру, сплачує квартплату та житлово-комунальні послуги.

У зв'язку із зазначеним позивач просила суд позов задовольнити, визнати за нею право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6, за набувальною давністю.

Сторони в судове засідання не з'явилися.

Про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність у зв'язку із важкою хворобою, також позивач просила суд задовольнити її позовні вимоги.

Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, в якій також зазначено, що представник позивача позов підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення по справі заочного рішення.

Київська міська рада в судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи, про причин неявки суду не повідомили. Разом з тим, від відповідача Київської міської ради до суду надійшли письмові заперечення по справі, в яких окрім іншого зазначено, що КМР просить суд слухати справу у відсутність їх представника.

Згідно із ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, зважаючи на заяви позивача та представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в справі, приходить до наступного.

Судом встановлено, що первинна реєстрація права власності на АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі Свідоцтва про право власності на житло (а.с.108, а.с.146), виданого 15.04.1993 року Органом приватизації Жовтневої районної держадміністрації м. Києва згідно із Розпорядженням від 15.04.1993 року за №837 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації «07» травня 1993 року у реєстрову книгу за № 4526. Вказана квартира складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 51,59 кв. м., в тому числі житловою площею - 31,00 кв. м., що підтверджується матеріалами справи, у тому числі і технічною характеристикою квартири (а.с.46-47).

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивача ОСОБА_3, який після смерті не залишив заповіту, а ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати позивача, ОСОБА_4, яка після смерті залишила заповіт на все своє майно на користь позивачки.

Після смерті батьків позивачка у передбачений законом строк та порядок звернулась до П'ятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадкового майна після померлих батьків та на підставі її заяв була заведена спадкова справа № 104 на майно померлого ОСОБА_3 та спадкова справа № 105 на майно померлої ОСОБА_4.

12.01.2015 року на запит суду з П'ятої київської державної нотаріальної контори надійшли належним чином посвідчені копії Спадкової справи №104/1995 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 (а.с. 184-195) та Спадкової справи №105/1995 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 (а.с. 196- 216).

З наявних у матеріалах справи документів судом встановлено, що 04.04.1996 року позивачу - ОСОБА_1 державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Марінченко О.С. на підставі статті 529 Цивільного кодексу України (18.07.1963 року), як спадкоємцю першої черги за законом (дочка), - було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстраційний №3с-133) після померлого батька ОСОБА_3 на ? (одну четверту) долю квартири від належної померлому ? (однієї другої) долі квартири АДРЕСА_1 та яке було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації «09» квітня 1996 року у реєстрову книгу за № 4526 (а.с.42-43; а.с.106-107, а.с. 148).

Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_6, - були її доньки від різних шлюбів - ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_6.), ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1.) ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується матеріалами Спадкової справи №105/1995 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 (а.с. 196- 216).

08.06.1996 року ОСОБА_6 державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Марінченко О.С. на підставі статті 535 Цивільного кодексу України (18.07.1963 року), як спадкоємцю першої черги за законом (дочка), - було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом (реєстраційний №3с-243) після померлої матері ОСОБА_4 на ? (одну четверту) долю квартири від належної померлій 3/4 (трьох четвертих) долей квартири АДРЕСА_1, яке було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації 10.07.1996 року у реєстрову книгу за № 4526, що підтверджується матеріалами спадкової справи №105 та наданими Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на запит суду відповідями та належним чином посвідченими копіями правовстановлюючих документів на квартиру (а.с. а.с. 106, 109, 145, 150).

15.06.1996 року позивачу - ОСОБА_1 державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Марінченко О.С. на підставі Заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області 09.03.1995 року і зареєстрованого в реєстрі за №1-102 - було видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстраційний №3с-257) після померлої ОСОБА_4 на 2/4 (дві четвертих) долі квартири від належної померлій 3/4 (трьох четвертих) долі квартири АДРЕСА_1 та яке було зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації «29» жовтня 1996 року у реєстрову книгу за № 4526 (а.с.44-45; а.с.106, а.с.110, а.с. 147). Згідно інформації зазначеної у Свідоцтві про право на спадщину за заповітом, - спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з ? (трьох четвертих) долей квартири АДРЕСА_1, ? доля якої належала померлій на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації Жовтневої районної держадміністрації м. Києва 15 квітня 1993 року, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації «07» травня 1993 року у реєстрову книгу за № 4526, а ? доля в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 її чоловіка ОСОБА_3, спадщину прийняла, але не оформила своїх спадкових прав. На ? долю спадкового було майна видано свідоцтво про право на спадщину згідно ст. 535 ЦК України.

Згідно відомостей, зазначених у Довідці Форма №3 від 11.06.2014 року за №1263, виданою позивачу КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» структурним підрозділом Центр обслуговування споживачів №2 (а.с.34), - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 є власником особового рахунку квартири АДРЕСА_1, де вона зареєстрована з 19.04.1996 року, а з 25.09.1998 року у квартирі був зареєстрований її син ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, про інших співвласників вказаної квартири комунальному підприємству нічого не відомо, про що зазначається у їх відповіді від 04.07.2014 року за №305 (а.с.33). Також факт постійного проживання позивача підтверджується відміткою реєструючого органу у паспорті громадянина України про постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Відповідно до ст. 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Нормами ч. 1 ст. 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають в приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Вбачається, що громадянка Росії - ОСОБА_6 з 10.07.1996 року в квартиру не поверталась, інтересу до своєї власності не проявляла, заходів по збереженню власності не приймала, не сплачувала квартплату та житлово-комунальні послуги.

З наданих позивачем письмових доказів (а.с.74-88) судом встановлено, що позивач, як законний власник ? частин квартири з 1996 року почала користуватись всією квартирою №17 у будинку №70 по вулиці Бориславській у місті Києві та повністю нести, пов'язані з цим витрати на утримання майна, у тому числі здійснювати необхідні ремонтні роботи, укладати необхідні договори з обслуговуючими організаціями на постачання комунальних послуг, послуг на користування місцевим телефонним зв'язком, на обслуговування послугами кабельного телебачення, користування електричною енергією, на надання телекомунікаційних послуг, надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла громадянка Росії - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження Рівненська область, місто Рівне, запис акту про смерть №1249 від ІНФОРМАЦІЯ_7 по Відділу РАГС Управління записів актів цивільного стану Карачаєво-Черкеської Республіки по м. Черкеську, видане 18.12.2013 року, що підтверджується належним чином засвідченою копією Свідоцтва про смерть ОСОБА_6 НОМЕР_2 (повторне) (а.с. 129), яка надійшла на запит суду з Відділу реєстрації актів цивільного стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві.

Згідно інформації, зазначеної у відповіді на запит суду з Головного управління юстиції в місті Києві від 03.02.2015 року №2146/0/11-15 (а.с.163-164) судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №39505073 від 31.01.2015 року, спадкова справа до майна померлої ОСОБА_6 не заводилась. Також на запит суду з П'ятої київської державної нотаріальної контори надійшла інформація (а.с. 183), що спадкова справа до майна померлої ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 у П'ятій київській державній нотаріальній конторі (за територіальним місцезнаходженням нерухомого майна) не заводилась.

Таким чином, на підставі письмових доказів наявних у матеріалах справи судом встановлено, що після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7, спадкова справа не заводилась, на належне їй майно - ? частину квартири АДРЕСА_1 свідоцтва про право на спадщину не видавались, - з чого вбачається, що можливі спадкоємці першої черги на території України, за місцем знаходженням нерухомого майна, належного на праві власності померлій ОСОБА_6, не вчинили з листопада 2001 року передбачених законодавством дій з метою прийняття та переоформлення спадкового майна на себе, у зв'язку з чим позивач згідно вимог законодавства звернулась до суду з позовом про визнання за ній права власності на чуже майно за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України.

З моменту смерті ОСОБА_6, позивач продовжує проживати в квартирі та самостійно сплачувати квартплату та житлово-комунальні послуги за квартиру, утримувати квартиру.

Як встановлено судом, на даний час 3/4 частки квартири належить позивачу на праві приватної власності, а 1/4 частка квартири зареєстрована за померлою ОСОБА_6.

Виходячи з викладеного вище вбачається, що ОСОБА_1 більше десяти років добросовісно та безперервно володіє та користується 1/4 часткою квартири, яка належала ОСОБА_6, здійснювала в квартирі капітальний та поточні ремонти, утримує квартиру, сплачує квартплату та житлово-комунальні послуги.

Оскільки позивач не є спадкоємцем першої черги за законом померлої ОСОБА_6, тому вона не може отримати свідоцтва про право на спадщину на 1/4 частку квартири.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Положеннями ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Відповідно до ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що є всі законні підстави для визнання права власності за позивачем на ? частину квартири АДРЕСА_1 у судовому порядку, оскільки даний засіб набуття права власності (Позов про визнання права власності) можна віднести до первісного, через те, що права набувача не ґрунтуються на попередній власності, а залежать тільки від сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного Кодексу України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого, безперервного володіння майном як своїм.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем було доведено факт набуття нею права власності за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно і відкрито більше десяти років безперервно володіє та користується 1/4 часткою квартири, яка належала ОСОБА_6, здійснювала в квартирі капітальний та поточні ремонти, утримує квартиру, сплачує квартплату та житлово-комунальні послуги, а ОСОБА_6 в свою чергу не заявляла вимог щодо повернення вказаного нерухомого майна, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 328, 344, 360 ЦК України, ст. 151 ЖК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 224-226, 228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради - про визнання права власності за набувальною давністю на частку квартири - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН:НОМЕР_1) право власності на ? частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею - 51,59 кв. м., в тому числі житловою площею - 31,00 кв. м., яка належала ОСОБА_6, за набувальною давністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: