Рішення № 44474349, 29.05.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Буцяка З.І., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділення №11 публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк», про повернення строкового банківського вкладу,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року позов задоволено: стягнуто з публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк») на користь ОСОБА_1 вклади в іноземній валюті разом з відсотками за користування вкладами за договором банківського вкладу від 29.04.2013 року №576415/2013 з вкладним рахунком НОМЕР_1, договором банківського вкладу від 11.06.2013 року №595166/2013 з вкладним рахунком НОМЕР_1 та договором банківського вкладу від 18.11.2013р. №680323/2013 з вкладним рахунком НОМЕР_1 на загальну суму 32850,28 доларів США, 15669,74 євро та 21935,912 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Стягнуто з ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в дохід держави 3654 грн. судового збору.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» покликався на його незаконність та необгрунтованість через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що з лютого 2014 року по травень 2014 року постановами Правління національного банку України були введені обмеження щодо видачі валютних коштів клієнтів з поточних, вкладних рахунків.

Зазначив, що згідно із ст. 1060 ЦК України якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються в розмірі процентів за вкладом на вимогу, якщо договором не встановлено більш високий процент.

Доводив, що у випадку дострокового розірвання договору банківського вкладу проценти мають бути перераховані, стягнення в такому випадку з банку суми вкладу в повному обсязі є безпідставним, оскільки позивач отримував весь період дії договору відсотки по вкладу по ставці строкового вкладу, а не вкладу на вимогу.

____________________

Справа №161/18178/14-ц Головуючий в суді І інст. - Кирилюк В.Ф.

Провадження № 22-ц /787/862/2015р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

Стверджував, що згідно з виписками по поточних рахунках ОСОБА_1 станом на 02.02.2015 року залишок коштів на її рахунках за договорами № 576415/2013 від 29.04.2013 року та № 595166/2013 від 11.06.2013 року становить 32 147,49 доларів США, а за договором № 680323/2013 від 18.11.2013 року - 14756,83 євро, що є меншим за суми стягнуті рішенням суду.

Покликався на п.9.1.1 Правил відкриття та обслуговування вкладних та поточних рахунків фізичних осіб ПАТ „ВіЕйБі Банк", згідно з якими позивач, як клієнт, повідомлений про те, що стосовно деяких операцій можуть застосовуватися обмеження, встановлені законодавчими та нормативними актами, внутрішніми правилами та процедурами банку, інших банків та/чи платіжних систем, через які ці операції здійснюються.

Зазначив, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» в мотивувальній частині рішення суд повинен був навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.

Доводив, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», а тому відповідно до п.5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку здійснюватися не може.

Просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та його відділення № 11 в м. Луцьк у встановленому законом порядку, завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися і причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення терміну дії договору банківських вкладів, вони не були повернуті позивачці, а тому з банку на її користь необхідно стягнути суми невиплачених депозитних вкладів та 3 % річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов'язання.

Такий висновок місцевого суду не в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦПК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, у позивачки з банком, на відповідних умовах, було укладено три депозитні договори, два з яких вони розірвали достроково 16 квітня 2014 року, а третій закінчився 29 травня 2014 року. Кошти та відсотки за користування ними, банк вкладнику не повернув за відсутністю готівки в касі, хоч ОСОБА_1 і були видані меморіальні ордери на їх отримання, ще 16 квітня 2014 року.

10 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до банку про повернення банківського вкладу.

21 листопада 2014 року в банку була введена тимчасова адміністрація.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність ", оскільки позивачка має документально підтверджені вимоги до банку, то вона є його кредитором та на неї розповсюджується дія Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ", зокрема приписів ст. 36 вказаного Закону щодо наслідків запровадження тимчасової адміністрації у банках та призначення уповноваженої особи фонду.

1 грудня 2014 року, банк отримавши виклик в судове засідання (а.с. 20), до суду не надіслав ні представника, ні заперечень та доказів на спростування заявленого позивачкою до стягнення розміру невиплачених депозитних коштів та інших нарахувань.

В поданій апеляційній скарзі, на спростування підстав стягнення невиплачених депозитів та розміру заявлених до стягнення сум, банк подав довідки про рух коштів за депозитними договорами ОСОБА_1. й при цьому не надав документи, а саме Правила відкриття та обслуговування вкладних та поточних рахунків фізичних осіб ПАТ „ВіЕйБі Банк" та тарифний пакет „Депозитний" до тарифів якого, ці Правила відсилають, та не навів договірних підстав зменшення розміру коштів належних до виплати порівняно з покладеними на депозит.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Банк не обґрунтував та не зазначив, що неподання до суду першої інстанції долучених до апеляційної скарги, як доказів виписок про рух коштів було зумовлено поважними причинами.

Однак, слід зазначити, що згідно згаданих Правил, які є в вільному доступі в Інтернет - мережі та тарифного пакету „Депозитний", до якого ці правила відсилають (5.2.1.3), дострокове закриття рахунку не тарифікується (1.9.2). Тобто стягнення банком комісії з ОСОБА_1 за розірваними депозитними договорами в сумі 456 євро та 540 доларів США належним чином не доведено.

За таких обставин, колегія суддів не може взяти до уваги розрахунки банку та не вбачає підстав для відхилення розрахунків розміру позовних вимог наданих позивачкою ОСОБА_1.

Як випливає з ст.ст.192,193 ЦК України та п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі " місцевий суд у резолютивній частині рішення повинен був зазначити розмір суми, що підлягає стягненню з відповідача, у грошовій одиниці України - гривні, а в разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Однак, 1 ч. 6 ст. 36 цього Закону визначено, що обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Оскільки, депозитні договори ОСОБА_1 з банком фактично закінчились ще за півроку до введення тимчасової адміністрації, то її вимоги до банку ґрунтуються на законі, а тому місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивачки, однак при цьому припустився помилки, щодо розміру та валюти стягнення.

Тобто, стягнена та на користь ОСОБА_1 сума неповернутих їй депозитних коштів підлягає перерахуванню в національній валюті гривні за курсом Національного Банку України станом на 21 листопада 2014 року, а саме

32850,28 доларів США х 15,09 = 495710,72 грн.,

15669,74 євро х 18,92 = 296471,48 грн.

З урахуванням стягнутих місцевим судом коштів в національній валюті 21935,92 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, загальна сума, яка належала б до стягнення з банку на користь ОСОБА_1 складає 814118,12 грн..

Однак, відповідно до ст.26 та ч.6 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", компенсаційні виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України, тобто 200000 грн.., а тому до стягнення на користь позивачки з банку підлягає саме така сума.

Відповідно до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України „Про судовий збір" він не підлягає до стягнення, а тому з резолютивної частини рішення слід виключити посилання на стягнення судового збору з банку в сумі 3654 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, не в повній мірі з'ясував обставини, які мають значення для справи, не всі його висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313-314, 316-317, 324-325 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 грудня 2014 року змінити та його резолютивну частину викласти в такій редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь ОСОБА_1 200000 грн. в рахунок відшкодування коштів за її вкладами межах суми відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ".

Виключити з резолютивної частини рішення місцевого суду посилання на стягнення з банку 3654 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: