Ухвала суду № 44471180, 02.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 382/63/15-ц Головуючий у І інстанції Кисіль О. А. Провадження № 22-ц/780/2841/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 02.06.2015

УХВАЛА

Іменем України

2 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,

при секретарі : Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції на ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 10 березня 2015 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції Загорного Дмитра Сергійовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18 листопада 2014 року та зобов'язання відновити виконавче провадження ВП № 34686931, здійснивши необхідні дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» з метою примусового виконання рішення суду.

Свої вимоги мотивував тим, що на примусовому виконанні державного виконавця Загорного Д.С. знаходився виконавчий лист № 1028/199/12 від 25 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованості на загальну суму 21 218,23 грн. 18 листопада 2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав того, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені заходи розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Стягувач вважає вказану постанову такою, що винесена з порушенням вимог ст.ст. 11, 47, 49, 52 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державний виконавець не здійснив усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду, без достатніх підстав закінчив виконавче провадження та повернув виконавчий документ стягувачеві, тому такі дії порушують його права, адже судове рішення зі спору про відшкодування шкоди залишилося тривалий час не виконаним.

Ухвалою Яготинського районного суду Київської області від 10 березня 2015 року скаргу задоволено. Скасовано постанову державного виконавця ВДВС Сумського МУЮ Загорного Д.С. від 18 листопада 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві та зобов'язано цього державного виконавця вжити усіх необхідних заходів щодо встановлення всього наявного майна, коштів та доходів боржника для виконання рішення суду. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, державний виконавець Загорний Д.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи й порушення норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Скасовуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем не було вичерпано всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони не суперечать вимогам процесуального законодавства та ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно ст. 383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом встановлено, що на виконання судового рішення від 29 травня 2012 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 21 218,23 грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди, 25 червня 2012 року Яготинський районний суд Київської області видав виконавчий лист № 1028/199/12, який в подальшому було пред'явлено до виконання до ВДВС Сумського МУЮ.

Постановою державного виконавця Загорного Д.С. від 1 жовтня 2012 року за вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження ВП № 34686931.

В ході примусового виконання рішення суду, державним виконавцем були вчиненні заходи виявлення майна боржника, зокрема, шляхом направлення відповідних запитів до органів, уповноважених здійснювати реєстрацію права власності, шляхом виходу за місцем проживання боржника, а також шляхом винесення постанови про примусовий привід боржника через органи внутрішніх справ.

Зважаючи, що у боржника було відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені заходи розшуку такого майна виявилися безрезультатними, 18 листопада 2014 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Так, при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ч. 7 ст. 12).

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» № 6 від 7 лютого 2014 року, при виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець на підставі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Виносячи постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, державний виконавець ВДВС Сумського МУЮ хоча і вчиняв дії щодо виявлення майна боржника, однак першочергово не вжив усіх необхідних заходів для примусового виконання рішення суду та не перевірив наявність у боржника цінних паперів, пенсії, соціальних виплат, тощо, на з'ясував чи перебуває боржник на обліку у центрі зайнятості, або чи наявне у неї майно, що знаходиться у спільній частковій власності та на яке можливо звернути стягнення.

Тобто, виходячи з аналізу матеріалів справи, державним виконавцем були вчинені окремі відповідні дії щодо задоволення вимог стягувача, проте, в силу положень ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» була проведена не вся можлива процедура здійснення державним виконавцем своїх прав та зобов'язань.

Враховуючи викладене слід вважати, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що державний виконавець не здійснив усіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду та без достатніх правових підстав повернув виконавчий документ стягувачеві.

За змістом ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Докази та обставини, на які посилається державний виконавець в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

У відповідності п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Таким чином доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, а ухвала суду першої інстанції постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції відхилити.

Ухвалу Яготинського районного суду Київської області від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: