Рішення № 44471086, 26.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 379/360/15-ц Головуючий у І інстанції Бойко М. Г.Провадження № 22-ц/780/2687/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 49 26.05.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

26 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2015 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про стягнення неустойки (пені) по сплаті аліментів, посилаючись на те, що до 25 лютого 2009 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилися дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. 27 травня 2008 року Таращанським районним судом Київської області ухвалено рішення, за яким ОСОБА_2 повинен сплачувати на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів щомісяця на утримання дітей, станом на 01 січня 2015 року заборгованість по сплаті аліментів становить 12212 грн. В зв'язку із невиплатою аліментів її матеріальне становище значно погіршилось, вона не має змоги самостійно утримувати та забезпечувати належний матеріальний стан сім'ї. Просила стягнути із відповідача на її користь неустойку за прострочення сплати аліментів в сумі 3620,59 грн.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року позов ОСОБА_3 частково задоволено, стягнуто із відповідача на користь позивача 2447,20 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів та судові витрати 243,60 грн.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року та направити справу для нового розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року його старшій дочці ОСОБА_4 виповнилось 18 років, на той час заборгованості по аліментах не було, аліменти продовжували стягуватися із нього в тому ж розмірі - 1/3 частина від заробітку (доходу). Крім того, після його звільнення з ТОВ «Савсервіс-Мова» виконавчий лист не було вчасно направлено до Таращанського району з вини державного виконавця, і тому розрахунок заборгованості за цей час протиправно здійснено з урахуванням розміру середнього заробітку по м. Києву, а не по Таращанському району. Крім того, суд застосував ст. 185 СК України, яка не має бути застосована в даних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та стягуючи із відповідача ОСОБА_2 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини відповідача як платника аліментів, визначивши розмір неустойки за період з вересня 2013 року по листопад 2014 року у 2447,20 грн.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції про стягнення із відповідача на користь позивача неустойки із наступних підстав.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі із 29 вересня 1990 року по 25 лютого 2009 року та є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 27 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 та малолітньої дочки ОСОБА_5 аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 13 травня 2008 року до досягнення дітьми повноліття.

Згідно відміток про відрахування із заробітку боржника, зроблених Таращанським районним центром зайнятості, борг на 10 серпня 2009 року складав 105,35 грн.; наступним записом зафіксовано утримання аліментів ТОВ «Савсервіс-Мова» (а. с. 9).

14 жовтня 2013 року до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві надійшов лист ТОВ «Савсервіс-Мова» № 566 від 04 жовтня 2013 року по те, що ОСОБА_2 звільнився 25 серпня 2013 року, та направлено копію наказу про звільнення (а. с. 36). 05 листопада 2013 року державним виконавцем складено акт про те, що до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві надійшов лист ТОВ «Савсервіс-Мова» із повідомленням про звільнення боржника з підприємства. Згідно виконавчого документу боржник мешкає у Таращанському районі, с. Петрівське, що за територіальністю відноситься до відділу державної виконавчої служби Таращанського районного управління юстиції (а. с. 38).

19 лютого 2014 року державним виконавцем державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві складено довідку-розрахунок про те, що заборгованість по аліментах за період з вересня 2013 року по 01 лютого 2014 року становить 8354 грн., база нарахування - середній заробіток по м. Києву, заборгованість нарахована із розрахунку 1/3 частини заробітку; аліменти не виплачувались боржником за вищевказаний період; цього ж дня виконавчий лист направлено до відділу державної виконавчої служби Таращанського районного управління юстиції Київської області (а. с. 10, 39).

19 грудня 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Таращанського районного управління юстиції складено довідку-розрахунок про те, що із врахуванням раніше нарахованої заборгованості заборгованість по аліментах станом на 01 грудня 2014 року становить 12212 грн., база нарахування - середня заробітна плата по Таращанському району (а. с. 11).

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Відповідно до ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.

Згідно ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Визначаючи обсяг та межі відповідальності боржника при утворенні заборгованості, колегія суддів враховує, що відповідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому СК України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику: у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання; за заявою сторін виконавчого провадження; у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника; у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; за власною ініціативою; в інших передбачених законом випадках.

За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів.

Разом із тим всупереч ст. 60 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження вини відповідача у виникненні заборгованості по сплаті аліментів, а судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову не було з'ясовано, в зв'язку із чим виникла заборгованість по сплаті аліментів, чи мало місце повідомлення державним виконавцем боржника про наявність заборгованості за аліментами та про строк погашення, оскільки саме з цієї дати слід нараховувати пеню за кожен день прострочення виплати заборгованості до її повного погашення.

Факт повідомлення державним виконавцем боржника про наявність заборгованості та про строк погашення мають визначальне значення для задоволення позовних вимог, однак позивачем доказів наявності такого повідомлення під час розгляду справи не надано, судом першої інстанції зроблено безпідставний висновок про наявність вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості по сплаті аліментів та всупереч вимог закону стягнуто із боржника пеню за несплачені аліменти.

Колегія суддів враховує, що в матеріалах справи відсутні повідомлення державної виконавчої служби ОСОБА_2 про наявність заборгованості по аліментах та необхідність її сплати, а також щодо претензій стягувачки з приводу несплати аліментів, докази їх отримання відповідачем відсутні, і до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів за попередні періоди ОСОБА_2 не притягався.

Сама по собі обізнаність відповідача про необхідність утримувати дітей та сплату аліментів не свідчить про утворення заборгованості з вини відповідача, оскільки саме на позивача покладається доведення обставин, що відповідач належним чином повідомлявся про прострочення сплати аліментів та розмір заборгованості.

Таким чином позивачем не доведено, а судом першої інстанції належним чином не перевірено доводів позивача про те, що заборгованість по сплаті аліментів виникла з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти.

Крім того, суд при ухваленні рішення керувався ст. 185 СК України, що регулює участь батьків у додаткових витратах на дитину, відповідно до якої той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Однак правовідносини, які регулює дана стаття, не входять до предмету позову - відповідальність за прострочення сплати аліментів, а тому суд помилково послався на вказану норму матеріального права.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про виникнення заборгованості з вини відповідача та покладення на відповідача в зв'язку із цим відповідальності за прострочення сплати аліментів не ґрунтується на вимогах закону та спростовується матеріалами справи.

Відтак, за відсутності вини відповідача в простроченні сплати аліментів та в зв'язку із цим відсутності підстав для стягнення на користь позивача неустойки (пені) помилковим є висновок суду про покладення на відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 ЦПК України.

Крім того, не є беззаперечно доведеним сам розмір заборгованості і час її виникнення, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 СК України якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Як вбачається із розрахунку про здійснені відрахування та виплати, наданих відповідачем (а. с. 34), із відповідача в період з січня 2010 року по березень 2013 року ТОВ «Савсерсіс-Мова» щомісяця утримувалися аліменти на утримання неповнолітньої дитини, при цьому в лютому 2010 року старша дочка ОСОБА_4 досягла повноліття, але частка в розмірі аліментів, що припадала на неї (1/6) не була врахована при утриманні аліментів, та із боржника утримано аліментів 13944,88 грн. (а. с. 34 - 35).

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що борг ОСОБА_2 по аліментах станом на 10 серпня 2009 року, тобто за попередній період до працевлаштування на ТОВ «Савсерсіс-Мова», складав лише 105,35 грн. (а. с. 9).

Також на розмір заборгованості впливають положення ст. 195 СК України, згідно якої заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості, однак судом не було враховано, що відповідач, проживаючи у Таращанському районі, звільнився із підприємства, розташованого в м. Києві, у серпні 2013 року, але виконавчою службою заборгованість нарахована по середній заробітній платі для м. Києва до січня 2014 року включно.

Таким чином, розмір заборгованості, вказаний позивачем, не можна вважати безспірно доведеним, а суд першої інстанції від перевірки даних обставин усунувся.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову позивачу в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 05 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Фінагєєв В.О.