Рішення № 44466692, 20.05.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18719/13-ц

Провадження № 2/161/1267/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючої судді Івасюти Л.В.

при секретарі Сидоренко О.В.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 53/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Позов мотивує тим, що 53/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 належало їх дідові ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, який за життя мав намір заповісти належний йому будинок його братові - відповідачу по справі ОСОБА_3, тому вважав останнього власником будинку саме за цією підставою. В жовтні 2013 року йому стало відомо, що ОСОБА_3 є власником вказаної частини житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, укладеному між ним та їх батьком ОСОБА_7, який діяв від імені свого батька, а їх діда ОСОБА_6 по довіреності.

Покликаючись на те, що їх батько ОСОБА_7 використав довіреність, надану йому батьком ОСОБА_6, після смерті останнього, на даний час також помер, він є спадкоємцем за законом, який не успадкував нерухоме майно ні після смерті діда, ні після смерті батька, оскільки вважав, що брат є власником житлового будинку як спадкоємець за заповітом.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просив суд просить визнати недійсним договір купівлі-продажу 53/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 від 17.09.2005 року.

В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд вважає, що позивач зловживає своїми правами, навмисно ігнорує судові засідання, що призводить до тяганини по справі. В зв'язку з цим, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечив. Зазначив, що оскільки позивач не є стороною договору купівлі-продажу частини житлового будинку, батько позивача та відповідача ОСОБА_7 спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6 не прийняв, позивач не є спадкоємцем після смерті діда ОСОБА_6, в зв'язку з чим його права укладенням оспорюваного договору не порушені, тому в позові слід відмовити. Крім того вказав, що позивачем пропущений строк позовної давності, оскільки останній не підтвердив, що про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу частини житлового будинку дізнався саме в жовтні 2013 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_5, який є власником іншої частини житлового будинку в АДРЕСА_1, в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6, який був власником 53/100 частин житлового будинку в АДРЕСА_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті спадкоємцями першої черги за законом були два сини, в тому числі батько позивача та відповідача - ОСОБА_7, які спадщину після свого батька не прийняли.

17 вересня 2005 року ОСОБА_7, діючи по довіреності від імені ОСОБА_6, та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу 53/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказаний вище договір був укладений у відповідності до норм чинного законодавства та оформлений належним чином. Спори та обставини, які б слугували підставами для визнання його недійсним сторонами договору не подавались.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначав, що у зв'язку з неприйняттям спадщини спадкоємцями попередніх черг після смерті ОСОБА_6, він успадкував спірне майно як спадкоємець за законом, який прийняв спадщину оскільки проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому укладеним договором купівлі-продажу порушено його права.

Статтею 1217 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст.ст. 1261-1265 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі близького ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Що стосується внуків спадкодавця, то законодавець визначив, що останні мають право на спадкування в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1266 та ч. 1 ст. 1276 ЦК України, а саме: внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Таким чином, позивач має право на спадкування за законом після перелічених у ст. 1261-1265 ЦК України кола осіб, будучи спадкоємцем п'ятої черги за законом, як родич спадкодавця другого ступеня споріднення, що прожив разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частина 3 статті 1268 ЦК України визначає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строгу, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постіймо. переважно або тимчасово.

Стаття 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» дає визначення поняттю «реєстрація», що означає внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси. за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Отже, факт реєстрації фізичної особи за певною адресою не свідчить про постійність її проживання за цією адресою, а дає підставі для здійснення офіційного листування та вручення офіційної кореспонденції.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із військового квитка ОСОБА_2 від 04.11.03, останній був призваний на строкову військову службу і направлений у військову частину 20.11.2003 року та звільнений в запас 22.04.2005 року.

Крім того, до призову на строкову військову службу, ОСОБА_2 постійно проживав разом із своїми батьками по АДРЕСА_2.

Таким чином, на момент смерті спадкодавця ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, його внук, Позивач по справі, не проживав із ним протягом останніх 15 місяців до смерті та 2 місяці після смерті діда.

Із інформаційної довідки з спадкового реєстру від 19 березня 2014 року, що знаходиться в матеріалах справи (а. с. 129), вбачається, що ОСОБА_6 18 травня 1994 року було складено заповіт, який є чинним та не скасований, на користь відповідача - ОСОБА_3 Цей заповіт долучений до матеріалів справи (а. с. 143). Відомостей в матеріалах справи про відмову від прийняття спадщини ОСОБА_3 згідно вказаного заповіту немає.

Також суд звертає увагу, що в позовній заяві ОСОБА_2 вказує, на той факт, що було порушено його право на спадкування, і про наявність договору-купівлі продажу він дізнався виключно у жовтні 2013 року. Однак жодних доказів позивач не надав, що підтверджувало би, що він дізнався про договір купівлі-продажу виключно у жовтні 2013 року. А протягом останніх 7 років він не намагався з'ясувати на якій правовій підставі його брат володіє житловим будинком та там проживає, і що його вводили в оману з приводу підстав набуття права власності відповідачем ОСОБА_3

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частина 1 ст. 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Отже, суд вважає, що позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності звернення до суду з даним позовом.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Як вбачається з вище викладених обставин справи та належних і допустимих доказів, що їх підтверджують, у суду відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу 53/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Таким чином, в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 60, 212- 215 ЦПК України, ст.257, ч.1 ст.261, 1223, ч.1 ст.1258,1261-1265, 1266, ч.1 ст.1276, ч.3 ст.1268 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Cуддя Луцького міськрайонного суду Л.В.Івасюта