Рішення № 44462635, 02.06.2015, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 2/303/193/15

303/7663/14-ц

Ряд стат звіту 26

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 червня 2015 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Морозової Н. Л.

при секретарі Ільчак Р. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачеві питання про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовною заявою представника позивача ТОВ «Порше Мобіліті» - Семещенко В. О., який діє на підставі довіреності від 17.11.2014 року до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків, відповідно до кредитного договору,

в с т а н о в и в:

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 12 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позову представника позивача ТОВ «Порше Мобіліті» - Семещенко В. О., який діє на підставі довіреності від 17.11.2014 року до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків, відповідно до кредитного договору.

Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2015 року, цивільну справу за позовною заявою представника позивача ТОВ «Порше Мобіліті» - Семещенко В. О., який діє на підставі довіреності від 17.11.2014 року до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та збитків, відповідно до кредитного договору, повернуто 18 травня 2015 року до Мукачівського міськрайонного суду для вирішення питання стосовно інших вимог позову, а саме: про стягнення неустойки, пені, 3% річних, інфляційних витрат, судових витрат, а також вимоги про звернення стягнення на автомобіль шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше мобіліті» та подальшого продажу його з публічних торгів на умовах, визначених у договорі застави транспортного засобу № 50011337 від 30 січня 2014 року.

Відповідно до ст. 220 ЦПК України, суд що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Сторони в судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про ухвалення додатково рішення справі за його відсутності, відповідач та його представник про причини неявки не повідомили, що у відповідності до ч.3 ст. 220 ЦПК України не перешкоджає ухваленню додаткового рішення.

Як вбачається з заочного рішення суду по даній справі та матеріалів справи, 17.01.2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 в м. Києві було укладено Кредитний договір № 50011337, відповідно умов якого ТОВ «Порше Мобіліті» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 208 350,34 грн., що на дату укладання Договору складало еквівалент 24 979,06 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою 9,90% річних. Цільове призначення кредиту - купівля автомобіля марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2014, а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит у повному обсязі згідно графіка платежів, який є частиною договору. Крім того, позивач надав відповідачеві додатковий кредит у розмірі 80 363,45 грн, що на дату укладення Договору складало еквівалент 9 634,75 доларів США, призначенням як оплата страхових платежів за Договором страхування укладеним на виконання умов Кредитного договору (а.с14). ТОВ «Порше Мобіліті» виконало свої зобов'язання за договором, надавши кредит на придбання автомобіля, а Відповідач - ОСОБА_2 стала власником зазначеного автомобіля, який згідно із договором застави транспортного засобу № 50011337 від 13 січня 2014 року передано в заставу з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с. 27-32).

При вирішенні спору, суд виходив з того, що предметом Договору кредиту були грошові коштив іноземній валюті - доларах США, Графік погашення кредиту, який є невід'ємною частиною Договору визначений в іноземній валюті, Відповідач мав сплачувати платежі у повернення Кредиту відповідно до виставлених Позивачем "Рахунків" в гривні України. При цьому, розмір платежів, позивачем розраховувався шляхом застосування еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного в Договорі.

Позивачем у жодному з «Рахунків» не зазначено обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку, на підставі якого розраховано гривневий еквівалент, що позбавляє суд можливості перевірити правильність (відповідність) нарахувань позивачем сум до сплати у відповідності до курсу валют, який діяв на момент розрахунку та вирахування в цілому суми заборгованості, яку просить стягнути позивач з відповідача, а саме: 421 398,90 грн. - основної суми заборгованості, 47 264,53 грн. - неустойки, 2 797,53 грн. - пені, 1 082,51 грн. - 3% річних, 6 904,69 грн. - інфляційних витрат та 13 041,30 грн. - збитків, всього на загальну суму 492 489,46 гривень.

При прийнятті заочного рішення у даній справі, судом помилково залишено поза увагою вирішення питання щодо деяких позовних вимог, стосовно яких давалися пояснення представником позивача в судовому засіданні, тому слід ухвалити рішення з приводу наступних позовних вимог:

1) про стягнення неустойки:

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Частиною 1 ст. 549 цього кодексу встановлено, що «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання». Формами неустойки є штраф і пеня. «Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання» (ч.2 ст.549 ЦК). «Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання» (ч.3 ст.549 ЦК).

Позивач просить стягнути з відповідача 47 264,53 грн. неустойки з яких:

- 5 594,46 грн. - штраф, що має бути сплачений Відповідачем за порушення п.8.3 Договору та - 41 670,07 грн. - штраф, за порушення зобов'язань, вказаних в п. 3.3 Договору.

Відповідно до п. 8.3 Договору, за кожен випадок порушення Відповідачем вимог п. п. 5.2,5.3,5.4, 8.2 Договору, Відповідач сплачує позивачеві штраф у розмірі: еквівалент з 20 доларів США за першу вимогу, еквівалент 25 доларів США за другу вимогу, еквівалент 30 доларів США за третю вимогу (якщо Позивач вирішить надіслати таку вимогу).

Відповідно п.3.3. Договору Позичальник зобов'язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту на суму Додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу Позичальником.

При цьому розмір штрафу у п.3.3 Договору не обумовлено, а позивач вказує 20% від суми кредиту.

Розраховуючи розмір штрафу, позивач виходив з суми 306 485, 96 грн. «невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання», однак розрахунку щодо вказаної суми в матеріалах справи нема.

2) про стягнення пені:

Позивач просить стягнути з відповідача 2 797,53 грн. - пені в розмірі 10% річних на підставі п. 8.1 Договору,.

Відповідно до п.8.1 Договору у разі порушення Позичальником терміну оплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або Додаткового кредиту Позичальник сплачує Компанії у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно.

При цьому, як вже встановлено судом, Позивачем у жодному з Рахунків не зазначено обмінного курсу банку на момент виставлення рахунку на підставі якого розраховано гривневий еквівалент, що унеможливлює перевірити відповідність нарахувань позивачем сум до сплати у відповідності до курсу валют, який діяв на момент розрахунку та вирахування в цілому суми заборгованості та не надано, жодного належного доказу на підтвердження виконання ним вказаного пункту п.9.4 Умов кредитування до Кредитного договору - факту надіслання відповідачу ОСОБА_2 «Рахунків для слати чергового платежу», «Вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором», «рахунків -фактур про сплату штрафу та пені».

Таким чином, суд позбавлений можливості дійти висновку щодо доведеності розміру пені 2 797,53 грн., яку просить стягнути позивач з відповідача, оскільки для цього необхідно чітко визначити суму несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання» (ч.3 ст.549 ЦК).

3) про стягнення 3% річних відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України:

Позивач просить стягнути з Відповідача за невиконання грошових зобов'язань відповідно до Договору предметом якого була іноземна валюта, розмір заборгованості за якою стягувався за курсом НБУ до національної валюти, суму 1 082,51 грн. - 3% річних, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних, так само як інфляційні витрати, нараховані на суму боргу, не входять до складу грошового зобов'язання і, на відміну від пені не є грошовою санкцією за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до роз'яснень у п.18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5 роз'яснюється, що, за змістом ст.552, ч.2 ст.625 ЦК України, 3 % річних - є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Ця позиція підтверджується практикою ВС України (постанова від 29.05.2013 у справі № 6-39цс13).

Сума 1 082,51 грн. - 3% річних нарахована позивачем на прострочену суму 348 910,65 гривень, правильність нарахування якої Позивачем документально не підтверджено ( з врахуванням недоведеності суми основної заборгованості), тому така вимога не підлягає до задоволення.

4) про стягнення інфляційних витрат відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України:

Позивач просить стягнути з Відповідача за невиконання грошових зобов'язань відповідно до Договору предметом якого була іноземна валюта, розмір заборгованості за якою стягувався за курсом НБУ до національної валюти, суму 6 904,69 грн. - інфляційні витрати, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Аналіз зазначеної норми права та норм Закону «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.91 р. № 1282-ХІІ, свідчить про те, що індексації внаслідок знецінення підлягає тільки грошова одиниця України, а іноземна валюта, яка була предметом договору позики, індексації не підлягає.. Така правова позиція неодноразово підтверджена рішеннями Верховного суду України, в яких зазначено, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін. Ціни в України встановлюються в національній валюті, тому зазначена норма ЦК може застосовуватися лише у випадку прострочення грошового зобов'язання у гривні (Рішення ВСУ від 28.03ґ2012 р. у справі № 6-36736вов10 та ухвала ВСУ по справі № 6-5426св08 від 27.05.2009 р.).

Таким чином, норми ч.2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

На підставі наведеного вище, вимога позову про стягнення 6 904,69 грн. - інфляційних витрат за невиконання грошових зобов'язань відповідно до Договору предметом якого була іноземна валюта, розмір заборгованості за якою стягувався за курсом НБУ до національної валюти, задоволенню не підлягає.

5) про звернення стягнення на автомобіль шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше мобіліті» та подальшого продажу його з публічних торгів на умовах, визначених у договорі застави транспортного засобу № 50011337 від 30 січня 2014 року.

Позивачем одночасно з вимогою про стягнення суми заборгованості за кредитним договором заявлено вимогу про звернення стягнення на автомобіль марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2014 шляхом його вилучення на користь ТОВ «Порше мобіліті» та подальшого продажу його з публічних торгів на умовах, визначених у договорі застави транспортного засобу № 50011337 від 30 січня 2014 року.

Судом встановлено, що 13.01.2014 р. між ТОВ «Порше мобіліті» та ОСОБА_2 був укладений договір застави № 50011337, відповідно до якого остання на забезпечення виконання взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором № 50011337 від 17.01.2014 року, передала в заставу ТОВ «Порше мобіліті» автомобіль - марки VW, модель Golf VII, кузов № НОМЕР_1, рік випуску 2014, який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 3001-2 від 30.01.2014 року та Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Заставна вартість предмета застави 297 643,25 гривень (а.с 27).

Пунктом 2.1.1 договору застави обумовлено, що у разі невиконання Заставодавцем зобов'язань за Договором, зазначеним в п. 1.3 цього Договору - задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у порядку, зазначеному в розділі 5 цього Договору (шляхом звернення стягнення на предмет застави), у повному обсязі, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойки.

Зазначене право, відповідно до норм закону та умов договору, є одним з засобів захисту прав кредитора, яке здійснюється за вибором заставодержателя.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічні наслідки порушення зобов'язань передбачені ст. 19 Закону України «Про заставу».

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 6 статті 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У чинному законодавстві України відсутня правова норма, яка б забороняла кредитору звертатись до суду з вимогами до боржника-заставодавця одночасно як про звернення стягнення на предмет застави, так і про стягнення суми кредитної заборгованості.

Суд не буре до уваги твердження представника позивача про те, що Договір застави має додатковий до основного зобов'язання (Кредитного договору) - характер, а тому розгляд позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави окремо неможливий, оскільки таке не узгоджується з вимогами ст. ст. 589, 590 ЦК України та роз'ясненнями даними в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до яких, суд не може одночасно звернути стягнення на предмет застави та суму заборгованості за кредитним договором. Винятком є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з врахуванням положень ст.11 Закону України «Про іпотеку» (ст. 589 ЦК щодо заставодавця. Оскільки, одночасне з'явлення вимог про звернення стягнення на заставлене майно та суми кредитної заборгованості може призвести до подвійного стягнення з боржника суми боргу. До того ж, позичальник отримавши кредит у фінансовій установі, передавши у заставу майно, забезпечив повернення кредиту або інше порушення своїх договірних зобов'язань саме переданим в заставу рухомим або нерухомим. майном.

Таким чином, вимога позову про звернення стягнення на предмет застави не підлягає до задоволення одночасно з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом.

6) про судову витрати:

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи до яких належить в т. ч. - витрати на правову допомогу.

Позивачем при зверненні з позовом, сплачено суму судового збору в розмірі 3 654,00 гривень за вимоги майнового характеру, яка відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає до стягнення з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Втрати позивача на правову допомогу в розмірі 10 867,75 грн. (а.с.134) представник позивача в судовому засіданні просив зарахувати до розміру збитків з урахуванням податку на додану вартість в сумі 13 041,30 гривень, про що зазначено також у позовній заяві (а.с10).

Керуючись: ст.ст. 509, 526, 610, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, ч.4 ст. 169, 208, 209, 212-218 , ст. 220 ЦПК України, суд заочно, -

Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову представника позивача ТОВ «Порше Мобіліті» - Семещенко В. О., який діє на підставі довіреності від 17.11.2014 року до ОСОБА_2 про стягнення 47 264,53 грн. - неустойки, 2 797,53 грн. - пені, 1 082,51 грн. - 3% річних, 6 904,69 грн. - інфляційних витрат, відповідно до кредитного договору. Судові витрати понесені позивачем при зверненні з позовом у розмірі 3 654,00 гривень - судового збору та втрати позивача на правову допомогу в розмірі 10 867,75 грн., згідно ст. 88 ЦПК України відшкодуванню другою стороною не підлягають.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Морозова Н. Л.