Ухвала суду № 44456799, 20.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/49965/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Кохан О.С.,

за участю:

представника позивача - Покровської О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року

у справі № 810/5624/13-а

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Рада»

до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Рада» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання повністю нечинним податкового повідомлення-рішення № 0004862204 від 07 серпня 2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року позов був задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 0004862204 від 07 серпня 2013 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТДВ «СК «Рада» сплачений судовий збір у розмірі 2294,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року було залишено без змін.

У касаційній скарзі Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТДВ «СК «Рада», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області провела виїзну планову перевірку ТДВ «СК «Рада» (ТДВ «СК «Відродження України») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої був складений акт № 28/22-4/30779308 від 19 липня 2013 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені: вимоги статей 1, 29, 31 Закону України «Про страхування», статей 203, 2015, 216, 228 Цивільного кодексу України , статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 137, 156 Податкового кодексу України, які полягали у тому, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, оскільки порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені вдавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, з огляду на що валові внески, одержані ТДВ «СК «Рада» на його користь за договорами страхування і перестрахування за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року у загальній сумі 997387622,00 грн., та валові внески, сплачені ТДВ «СК «Рада» за договорами перестрахування з резидентами за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року у загальній сумі 895855225,00 грн. підлягають зменшенню, внаслідок чого завищено податок на прибуток від страхової діяльності на загальну суму 3040322,00 грн.; вимоги підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено доходи за рахунок невключення сум безповоротної фінансової допомоги та, як наслідок, занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова на загальну суму 3929200,00 грн.; вимоги підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення витрат від операцій купівлі цінних паперів за 4 квартал 2010 року на 5340862,00 грн., що призвело що завищення від'ємного фінансового результату попереднього звітного періоду у декларації за 1 квартал 2011 року.

07 серпня 2013 року Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004862204, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ТДВ «СК «Рада» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток страхових організацій у розмірі 4911500,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 3929200,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 982300,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ТДВ «СК «Рада» у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року правомірно передало страховим компаніям (ТДВ «СК «Говерла», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «Страховик», ТДВ «СК «Універсальний страховий альянс», ПАТ «СК «Прогрес-Фонд») страхові ризики на загальну суму 997387622,00 грн. згідно договорів про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), оскільки: фактичне здійснення вказаних господарських операцій підтверджене належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які надавались до перевірки та були оглянуті в судовому засіданні; не встановлення фактів настання страхових випадків за договорами страхування, частину ризиків за якими було передано перестрахувальникам, не доводить фіктивність господарських операцій, з огляду на те, що настання чи не настання страхового випадку є особливістю у сфері страхування; в силу положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України органи державної податкової служби зобов'язані доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) виключно у судовому порядку. Також, суд виходив з того, що кошти у сумі 15716779,00 грн., отримані ТДВ «СК «Рада» від ТДВ «Страховик» (ТДВ «СК «Сяйво») у 4 кварталі 2010 року на підставі договорів про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), не підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги, наведене у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; в акті перевірки та в процесі розгляду справи податковим органом не було наведено джерел інформації та належних доказів того, що ціна простої іменної акції ВАТ «Лебединська спеціалізована колона № 11» станом на 29 жовтня 2010 року становила 0,31 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, однією із підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про нікчемність договорів про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії), укладених з ТДВ «СК «Говерла», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ «Страховик», ТДВ «СК «Універсальний страховий альянс», ПАТ «СК «Прогрес-Фонд», внаслідок чого завищено податок на прибуток від страхової діяльності.

Зокрема, за результатами проведеної перевірки податковим органом було встановлено, що в період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року ТДВ «СК «Рада» за договорами страхування та перестрахування передало вказаним вище страховим компаніям страхові платежі у загальній сумі 997387622,00 грн. Також, в акті перевірки було вказано, що в період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року ТДВ «СК «Рада» за договорами страхування та перестрахування отримало від вказаних вище страхових компаній страхові платежі у загальній сумі 895855225,00 грн.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що згідно з договором про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ-0930/01 від 30 вересня 2009 року ТДВ «СК «Рада» передало ТДВ «СК «Говерла» в 1 кварталі 2010 року страхові платежі в загальній сумі 326692242,00 грн. та в 2 кварталі 2010 року - в загальній сумі 13634689,00 грн. Згідно з договором про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ-0930/02 від 30 вересня 2009 року ТДВ «СК «Рада» передало ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека» в 3 кварталі 2010 року страхові платежі в загальній сумі 8242270,00 грн. та в 4 кварталі 2010 року - в загальній сумі 13561686,00 грн. За договором про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ-0930/01 від 30 вересня 2009 року ТДВ «СК «Рада» передало ТДВ «Страховик» в 2 кварталі 2010 року страхові платежі в загальній сумі 16217936,00 грн., в 3 кварталі 2010 року - в загальній сумі 334965,00 грн., в 4 кварталі 2010 року - в загальній сумі 3500851,00 грн. та в 1 кварталі 2011 року - в загальній сумі 326692242,00 грн. Відповідно до договору про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № ВУ-0930/01 від 30 вересня 2009 року ТДВ «СК «Рада» передало ТДВ «СК «Універсальний страховий альянс» в 4 кварталі 2010 року страхові платежі в загальній сумі 416518523,00 грн. Згідно з договором про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) № 0104/04-ВУ від 04 січня 2011 року ТДВ «СК «Рада» передало ПАТ «Прогрес-Фонд» в 1 кварталі 2011 року страхові платежі в загальній сумі 97152063,02 грн.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується: за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону; за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування. Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

За змістом наведеної норми умовою зменшення оподатковуваного доходу страховика є сплата ним страхових платежів за договорами перестрахування.

В свою чергу, здійснення розрахунків за договорами перестрахування є підставою для зменшення оподатковуваного доходу страховика відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції ,чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 987 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

За визначенням, наведеним у статті 12 Закону України «Про страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на виконання договорів про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) ТДВ «СК «Рада» у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року передало вказаним вище страховим компаніям страхові ризики на загальну суму 997387622,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а факт перерахування перестраховикам страхових платежів підтверджений виписками банку, які були надані податковому органу під час проведення перевірки.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що позивач правомірно задекларував валові внески, фактично одержані (нараховані) за договорами страхування та перестрахування, з урахуванням того, що фактичне здійснення вказаних господарських операцій підтверджене належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а також зважаючи на те, що не встановлення фактів настання страхових випадків за договорами страхування, частину ризиків за якими було передано перестрахувальникам, не доводить фіктивність господарських операцій, з огляду на те, що настання чи не настання страхового випадку є особливістю у сфері страхування.

Також, суди правомірно виходили з того, що в силу положень частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби зобов'язані доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) виключно у судовому порядку, тоді як відповідних судових рішень про визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України податковим органом в процесі розгляду справи надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ТДВ «СК «Рада» правомірно задекларувало валові внески, одержані за договорами перестрахування з резидентами за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, в сумі 997387622,00 грн., а також, валові внески, сплачені за договорами перестрахування у вказаний період, у сумі 895855225,00 грн., з огляду на що висновок податкового органу про заниження податку на прибуток від страхової діяльності на загальну суму 3040322,00 грн. не відповідає дійсним обставинам справи.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на прибуток також слугував висновок податкового органу про заниження задекларованих ТДВ «СК «Рада» показників у рядку 03 «Інші доходи» декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік на суму 15716799,00 грн. за рахунок невключення сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої від ТДВ «Страховик» (ТДВ «СК «Сяйво») та, як наслідок, занижено податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, у загальній сумі 3929200,00 грн.

Вказані висновки податкового органу обгрунтовані тим, що якщо ТДВ «СК «Рада» фактично не мало можливості здійснювати захист майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб - страхувальників, то документи з назвою договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) фактично по своїй суті не могли бути виконанні, тобто оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Як вбачається з акту перевірки та було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ТДВ «СК «Рада» та ТДВ «Страховик» (ТДВ «СК «Сяйво») були укладені договори про співпрацю в галузі факультативного перестрахування (ретроцесії) від 08 грудня 2010 року №1208/02-СТ, від 08 грудня 2010 року №1208/03-СТ, від 21 грудня 2010 року №1221/01-СТ, від 23 грудня 2010 року №1223/03-СТ, від 24 грудня 2010 року №1224/01-СТ, від 01 листопада 2010 року №1101/03-СТ.

Також, судами було встановлено та знайшло своє відображення у акті перевірки, що у періоді, який перевірявся, ТДВ «СК «Рада» отримало від ТДВ «Страховик» (ТДВ «СК «Сяйво») на розрахунковий рахунок кошти за 4 квартал 2010 року у загальній сумі 15716779,00 грн.

Відповідно до пункту 1.21 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) доходи з джерелом їх походження з України - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

За визначенням, наведеним у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

З аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що законодавцем чітко встановлений перелік підстав для визначення поняття безповоротної фінансової допомоги.

У справі, що розглядається, судами було встановлено, що дані документів бухгалтерського обліку ТДВ «СК «Рада», які були надані податковому органу під час проведення перевірки та досліджені в процесі судового розгляду, усі господарські операції, здійснені ТДВ «СК «Рада» за період з 01 січня 2010 по 31 грудня 2012 року, у тому й з ТДВ «Страховик» (ТДВ «СК «Сяйво») не підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги, наведене у підпункті 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що в ході судового розгляду не доведено порушення позивачем вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на що висновок податкового органу про заниження ТДВ «СК «Рада» доходів на суму 15716799,00 грн. є безпідставним.

Крім іншого, як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на прибуток також слугував висновок податкового органу про завищення ТДВ «СК «Рада» витрат по операціях купівлі цінних паперів, а саме: завищення показників, відображених в рядку 1.2 «Витрати звітного періоду» за 4 квартал 2010 року, та показників, відображених в рядку 1.3 «Від'ємний фінансовий результат попереднього звітного року» додатку К2 декларації з податку на доходи (прибуток) страховика за 1 квартал 2011 року, на суму 5340682,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки та було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що ТДВ «СК «Рада» на підставі договорів від 29 жовтня 2010 року №д-3, №д-6, №д-9 здійснювалось придбання цінних паперів, а саме акцій простих іменних ВАТ «Лебединська спеціалізована колона №11» за завищеною ціною, а саме: замість суми 6093000,00 грн. із розрахунку придбання 2436080 шт. простих акцій за ціною 2,50 грн. кожна, яка була віднесена товариством до складу витрат у додатку К2 податкової декларації, необхідно було віднести суму 752138,00 грн. із розрахунку придбання 2436080 шт. простих акцій за ціною 0,31 грн. кожна.

Відповідно до положень підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Абзацом 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, для отримання інформації щодо звичайних цін порівнянню підлягають співставні умови договорів на певній території ринку ідентичних (однорідних) товарів. Зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як: кількість товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни придбаних позивачем на акцій ВАТ «Лебединська спеціалізована колона №11» згідно вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: податковий орган не звертався до позивача із відповідним запитом, а також не порівнював умови договорів, згідно яких акції ВАТ «Лебединська спеціалізована колона №11» були продані іншим суб'єктам господарювання, а в обґрунтування своїх висновків постався на біржовий курс цінних паперів станом на 29 жовтня 2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Відповідно до підпунктів 1.20.3, 1.20.4 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні. Якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, для визначення звичайної ціни продажу податковий орган не використовував ціну акції, отриману при її продажу.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної, що податковим органом не було доведено належними та допустимими доказами факту порушення позивачем вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та, як наслідок, про неправомірність висновків податкового органу щодо придбання позивачем цінних паперів за ціною, вищою від звичайної.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року залишити без змін.

набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна