Ухвала суду № 44456624, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/11974/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015

у справі №815/6808/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Одесагаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових вимог, визнання протиправним та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Одесагаз» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Одесагаз») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Одесі Міжрегіонального ГУМ) про скасування рішення про опис майна у податкову заставу №3268/25-033/8 від 07.07.2014; скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-24-25 від 31.10.2014; скасування податкової вимоги №42-25 від 24.09.2014; зобов'язання відповідача внести до зворотного боку картки особового рахунку ПАТ «Одесагаз» відомості про сплату податкових зобов'язань.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Одесагаз» надані до АТ «Єврогазбанк» на виконання наступні платіжні доручення: №13523 від 08.07.2014, спрямоване на сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 648125,90 грн.; №13311 від 18.06.2014, спрямоване на сплату земельного податку на суму 21438,09 грн.; №13154 від 12.06.2014 на суму 2000000,00 грн.; №13202 від 17.06.2014, спрямовані на сплату ПДВ суму 1121166 грн.; №13343 від 18.06.2014, спрямоване на сплату збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ за червень 2014 року на суму 354000,00 грн.; №13547 від 17.07.2014, спрямоване на сплату збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, на суму 70000,00 грн.

АТ «Єврогазбанк» вказані платіжні доручення прийняті до виконання.

Згідно заяв №145 від 21.07.2014 та № 90 від 23.06.2014, позивач повідомив податковий орган про сплату грошових зобов'язань, згідно зазначених платіжних доручень.

Податковим органом винесено та направлено на адресу ПАТ «Одесагаз» вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.10.2014 №Ю-24-25 відносно сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у сумі 515088,49 грн.; додаткову вимогу №42-25 від 24.09.2014, відносно сплати податкового зобов'язання із земельного податку у сумі 21438,09 грн., відносно сплати податку на додану вартість, в сумі 3121085,53 грн., відносно сплати збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, у сумі 464987,17 грн.

07.07.2014 податковим органом прийнято рішення №3268/25-033/8 про опис майна позивача у податкову заставу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до вимог Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Вимоги п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» узгоджуються положення п. 129.6 ст. 129 Податкового кодексу України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним у змісті даної норми є те, з чиєї вини відбулося невнесення чи неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки неперерахування податку або збору не є наслідком винних дій позивача, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.12.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров