Ухвала суду № 44456298, 27.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/61057/14

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 810/2562/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аерок” до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аерок” (далі – ТОВ “Аерок”) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2013 року № 0001872201/1234 та № 00018882201/1235.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПК України) та наказу ДПІ від 05 листопада 2013 року №274, відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ “Аерок” з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ “Еволюшин” за період з 01 липня 2012 року по 31 серпня 2012 року та ТОВ “ПБІ” за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої складено акт від 20 листопада 2013 року № 1079/10-16-22-00/34840150 (далі – Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем: пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у сумі 363 923,00 грн., в тому числі за другий-третій квартали 2011 року на суму 363 923,00 грн., другий-четвертий квартали 2011 року на суму 363 923,00 грн.; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 ПК України, що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 Декларації) на загальну суму 72 784,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року – 72 784,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2013 року № 0001872201/1234, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 363 923,00 грн.; № 00018882201/1235, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 72 784,00 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями – рішеннями, ТОВ “Аерок” оскаржувало їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги, податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до статті 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ “ПБІ” уклаладено договір поставки від 01 березня 2011 року №9/01-1, за умовами якого постачальник зобов'язувався передавати у власність покупця, а покупець приймати та сплатити, пісок (надалі-товар) самовивозом або на умовах доставки товару транспортом постачальника (далі - договір поставки).

У відповідності з пунктом 3.2 договору поставки розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Водночас, умовами договору передбачено, що кількість, якість, загальна вартість товару визначається у специфікаціях до договору, постачальник гарантує, що якість товару відповідає вимогам державних стандартів та технічним умовам, що діють на території України.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення.

Крім того, судами встановлено, що сторонами узгоджено, особу, яка буде отримувати товар, надіслано до постачальника зразки підпису відповідальної особи за приймання-перадачу товару та зразок печатки (штампу), здійснюється візуальний та лабораторний контроль показників засміченості та вологості піску з метою підтвердження заявлених у паспорті радіаційного контролю та сертифікаті характеристик товару, про що свідчать витяги із журналу.

Згідно звіту по проводкам за серпень 2011 року на завод ТОВ “Аерок”надійшло 4802,3 тон піску річкового, при цьому у перевіряємому періоді ТОВ “ПБІ” був єдиним постачальником піску.

Так, поставлений пісок був задіяний позивачем у виробництві газобетону, що здійснювалось згідно специфікації від 1 серпня 2011 року.

На підтвердження факту використання у власній господарській діяльності придбаного товару позивач зазначив, що має у приватній власності земельну ділянку, площею 8,8914 га, де розміщено виробничі потужності товариства та знаходяться склади, загальною площею 1224 кв. м., надав оборотно-сальдові відомості по рахунку та внутрішні накладні на готову продукцію, за якими можна встановити кількість виготовленої продукції із поставленого піску.

Вищезазначена продукція у перевіряємий період реалізовувалась контрагентам-замовникам позивача, згідно видаткових накладних, перелік яких позивачем наведено в реєстрі за серпень 2011 року.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеним контрагентом містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Разом з тим,й відповідачем не надано судам жодних доказів, які б підтверджували, що господарські операції позивача з контрагентом мали безтоварний характер, а посилання останнього на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ “ПБІ” щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ “Бізнес Столиця” № 287/22-4/37146194 не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Крім того, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку що господарські операції позивача з ТОВ “ПБІ” у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені оформленою належним чином документацією первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту та валових витрат ґрунтувалося на вимогах чинного законодавства України.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, –

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року у справі № 810/2562/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: