Ухвала суду № 44456212, 19.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2015 р. м. Київ К/800/45182/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Михайлюк-Філімонова Є. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Брук» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року у справі№ 826/4795/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Брук»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі № 826/4795/14 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 19.11.2013 року № 0007952208 і від 04.02.2014 року № 0000622208.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі № 826/4795/14 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 19, 198, 201 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі оскаржувану постанову.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гарант Брук» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Віндстейт» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року складено акт від 29.10.2013 року № 2088/26-58-22-08-11/34617531, яким зафіксовано порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за ІІІ квартал 2012 року на суму 388 333,00 грн.; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 77 667,00 грн., в т.ч. за липень 2012 року на суму 45 000,00 грн., серпень 2012 року - 32 667,00 грн.

На підставі акта перевірки 19.11.2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0007942208, яким зменшено ТОВ «Гарант Брук» суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 388 333,00 грн.;

- № 0007952208, яким збільшено ТОВ «Гарант Брук» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 160 501,00 грн., в т. ч. 77 667,00 грн. - основний платіж, 38 834,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у м. Києві зі скаргою вих. № 2711/3/1, за наслідками розгляду якої рішенням від 27.01.2014 року № 730/10/26-15-10-06-15 податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 року № 0007942208, складене за формою, наведеною в додатку 9 до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПС України від 22.10.2010 року № 985, який станом на момент прийняття податкового повідомлення-рішення втратив чинність, скасоване, а відповідача зобов'язано прийняти податкове повідомлення-рішення форми «П» про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в розмірі 388 333,00 грн., передбаченою чинним порядком, а податкове повідомлення - рішення від 19.11.2013 року № 0007952208 - залишено без змін.

З урахуванням наведеного відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000622208 за формою «П», яким зменшено ТОВ «Гарант Брук» суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 388 333,00 грн.

06.02.2014 року ТОВ «Гарант Брук» звернулось зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України. За результатами її розгляду рішенням від 27.02.2014 року № 5402/6/99-99-10-01-15 в задоволенні скарги відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Віндстейт» підтверджуються матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки TOB «Віндстейт» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому у позивача відсутні підстави для формування витрат та податкового кредиту за наслідком спірного договору.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно із абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору підряду № 2/07/12 від 02.07.2012 року, укладеного між ТОВ «Гарант Брук» (замовник) і ТОВ «Віндстейт» (підрядник), підтверджується наявними у справі доказами, зокрема, договірними цінами на будівництво - капітальний ремонт офісних приміщень по вул. І. Клименко 23 «А» в Солом'янському районі м. Києва, що здійснюється у 2012 році; локальним кошторисом № 2-1-1 на загально-будівельні роботи вхідна група цокольного поверху, сходова клітина, перший поверх; підсумковою відомістю ресурсів; довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (та витрат) за липень - серпень 2012 року, підписаною сторонами договору 31.08.2012 року; актом приймання-виконаних будівельних робіт за липень - серпень 2012 року форми КБ-2в, підписаний сторонами 31.08.2012 року на суму 465 999,60 грн., в тому числі ПДВ 776 66,92 грн.; податковими накладними; виписками з банку.

Крім того, позивачем надано копії договорів оренди нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. І. Клименка, 23 (нежитлова прибудова до будинку літ «А») та які позивачем передавались в оренду іншим суб'єктам господарювання, а також підписані на їх виконання акти прийому - передачі нежитлових приміщень та виписки з банку на підтвердження отримання ТОВ «Гарант Брук» грошових коштів в якості оплати за надані в оренду приміщення.

Надані позивачем документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Податкові накладні, що були виписані ТОВ «Віндстейт» результатами виконання робіт відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Оскаржувана постанова апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, оскільки судом не спростовано встановлені місцевим адміністративним судом обставини щодо реальності виконання спірних операцій з ТОВ «Віндстейт».

Також апеляційним судом не спростовано висновки місцевого адміністративного суду про те, що з наданих позивачем копій податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за три квартали 2012 року та за 2012 рік з додатками та доказами їх подання податковому органу вбачається, що товариством не включено до складу валових витрат суми сплаченої ТОВ «Віндстейт» за проведені згідно із договором підряду № 2/07/12 ремонтні роботи в розмірі 388 333,00 грн.

Висновки апеляційного суду про те, що ТОВ «Віндстейт» не виконувало свої зобов'язання за договором підряду № 2/07/12, не ґрунтуються на дослідженні доказів, наданих позивачем.

Посилання відповідача на акт перевірки контрагента позивача обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки він не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «Віндстейт», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, а відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведені висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Брук» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.07.2014 року у справі № 826/4795/14 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.06.2014 року у справі № 826/4795/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених главою 3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак