Ухвала суду № 44451889, 19.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 450/1355/14 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.

Провадження № 22-ц/783/2362/15 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Павлишина О.Ф., Савуляка Р.В.

секретаря Гацій І.І.

з участю відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2014 року у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення із жилого приміщення без надання іншого житлового приміщення, -

встановила:

У травні 2014 року позивач КЕВ м. Львова МОУ звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.08.2014 року, просив виселити відповідачів з відомчого жилого приміщення Міністерства оборони України - квартири АДРЕСА_1 (військове містечко військової частини А 2156), без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_2 та її повнолітні діти ОСОБА_3, ОСОБА_4 безпідставно та без реєстрації проживають за вказаною адресою. Ордер відповідачу не видавався. Житлове приміщення знаходиться у будівлі, яка перебуває на балансі Будинкоуправління № 4.

Вважає, що незаконним утриманням спірної квартири, відповідачі порушують права та інтереси інших військовослужбовців Збройних Сил України, які не можуть реалізувати своє право на забезпечення жилим приміщенням. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2014 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, з відомчого жилого приміщення Міністерства оборони України - квартири АДРЕСА_1, (військове містечко військової частини А 2156), без надання іншого жилого приміщення.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Квартирно-експлуатаційного відділення м. Львова 243,60 грн. судового збору.

Рішення оскаржили відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, вважають, що суд неповністю з"ясував обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають матеріалам справи, тому рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційні скарзі зазначають, що спірну квартиру, для проживання їм надано відповідно до ст. 52 ЖК України за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, по клопотанню військової частини, однак з невідомих для апелянтів причин ордер на вселення їм не надавався.

Покликаються також на те, що між ними та Будинкоуправлінням № 4 в/м Липники КЕВ м. Львова, укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що підтверджує наявність підстав для користування спірним приміщенням та виключає підстави виселення згідно із ст. 116 ЖК України.

Крім цього, покликаючись на Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР та ст. 125 ЖК України стверджують, що не можуть бути виселені з службового приміщення без надання іншого жилого приміщення.

Звертають увагу на те, що за час їхнього проживання проводили неодноразові ремонти та сплачували щомісячні платежі за відповідні послуги, які бухгалтерія військової частини приймала, тим самим засвідчуючи згоду на їх проживання.

Просять скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить переконання, що виходячи з наявних в матеріалах справи та досліджених в судовому засіданні доказів, оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що відповідачі без відповідних правових підстав проживають у відомчому жилому приміщенні Міністерства оборони України, тому підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції судова колегія виходить з наступного.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

Частиною 4 ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Держава гарантує забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими нормативно-правовими актами (ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей").

Судом встановлено та стверджується довідкою з місця проживання про склад сім"ї і прописку № 273 від 05 травня 2014 року те, що відповідач ОСОБА_5 та її діти ОСОБА_3, ОСОБА_4 проживають без реєстрації в АДРЕСА_2, ордер на вселення не видавався (а.с. 3).

Згідно довідки № 40 від 05.05.2014 року житлові будинки № 2 і 3, що в в/м Давидів Пустомитівського району перебувають на балансі Будинкоуправління № 4 в/м Липники КЕ м. Львова, згідно акту прийому-передачі від 20.05.2008 року, затвердженого начальником Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління (а.с. 4).

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Давидівської сільської ради Пустомитівського району, будинку в якому знаходиться спірне житло, присвоєно адресу: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 2 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. У разі відсутності службового житлового фонду у військовій частині, військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безоплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках.

Відповідно до п. 8 Порядку житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.

Пунктом 12 Порядку передбачено, що службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби. На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 перебуває в списках військовослужбовців військової частини А 2166 на отримання службового житла за № 77 станом на 01.07.2014 року (а.с. 45).

При цьому, згідно узагальнених списків військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку у зоні відповідальності квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та гарнізонах, які він включає станом на 28.05.2014 р., черговик ОСОБА_2 на квартирному обліку у військових частинах та установах не перебуває (а.с. 24).

Статтею 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або у судовому порядку.

Згідно із п. 3.17 наказу Міністра оборони України № 737 від 30.11.2011 року "Про затвердження інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями" виселення провадиться в судовому порядку за позовом командування військової частини та КЕВ району, на обліку в яких перебуває службове жиле приміщення.

В свою чергу, з довідки № 3003 від 10.07.2014 року, вбачається, що рішення про виділення квартири АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова не погоджувалось.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до ст. 58 ЖК УРСР, відповідачі ордер на спірне жиле приміщення не отримували, довести протилежне не змогли.

Також, інших документів, які б стверджували правомірність проживання відповідачів у спірній квартирі, суду не подано, при цьому, погоджений рапорт про зарахування на квартирний облік наведене не спростовує (а.с. 44).

Згідно із ч. 3 ст. 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а саме відсутність спеціального ордеру на поселення відповідачів, колегія суддів дійшла висновку, що правових підстав для подальшого проживання відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі немає та погоджується з висновком, якого дійшов суд першої інстанції, а саме наявністю підстав для виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.

Доводи відповідачів про тривалість користування зайнятим приміщенням та оплату відповідних послуг за проживання, не можуть бути визнані підставами, що породжують право останніх на проживання у спірній квартирі.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20-ти днів з часу набрання законної сили, шляхом подання на неї касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: О.Ф. Павлишин

Р.В. Савуляк