Постанова № 44447351, 20.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 р. Справа № 522/7785/13-а

Категорія: 3.7.1 Головуючий в 1 інстанції: Івченко В.Б.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Кожуховської Т.М., представника 3-ї особи Нощенко Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Управління державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, 3-х осіб Комунального підприємства «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ» та Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

29.03.2013р. ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м.Одеси із адміністративним позовом до УДАІ ГУ МВС України в Одеській області та 3-х осіб КП «СМЕП» і Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, та з урауванням уточнень до позову, просив суд:

- зобов'язати відповідача розглянути його скарги щодо незадовільної організації дорожнього руху на перехресті вул.Ленінградська-Різовська в м.Одесі, притягнути винних до відповідальності та надати обґрунтовану відповідь;

- стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 5333 грн. та моральну шкоду у розмірі 4000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок бездіяльності відповідача та 3-х осіб, пов'язаної з тривалим не встановленням винної особи в ДТП, йому була спричинена матеріальна та моральна шкода.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано УДАІ ГУ МВС України в Одеській області розглянути скарги позивача щодо незадовільної організації дорожнього руху на перехресті вул.Ленінградська-Різовська. Стягнуто з УДАІ ГУ МВС України в Одеській області матеріальну шкоду у розмірі 5333 грн. В іншій частині вимог - відмолено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник УДАІ ГУМВС України в Одеській області 21.01.2015р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просила скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16.12.2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради надав до суду апеляційної інстанціїї заяву про приєднання до вказаної вище апеляційної скарги та підтримку її доводів та вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність усіх належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

22.02.2010 року на перехресті вул.Ленінградська - Різовська в м.Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «ВАЗ-2109» д/з НОМЕР_1 (під керуванням водія ОСОБА_4.) та «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2 (під керуванням водія ОСОБА_1.).

Інспектором ДПС капітаном міліції Ковальовим А.В. відносно власника автомобіля «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2 водія ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол про порушення ним вимог п.16.12. ПДР України, за яке передбачена відповідальність по ст.124 КУпАП.

Разом з тим, постановою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 02.04.2010 року (справа №3-2237/10) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито на підставі ч.1 ст.247 КУпАП, т.б. в зв'язку із відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

В червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси із позовом до КП «СМЕП», в якому просив стягнути з відповідача спричинену його автомобілю матеріальну шкоду в сумі 5333 грн.

Однак, рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 04.04.2011 року (справа №1519/2-3604/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011р. та ухвалами ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2011р. і 14.01.2012р., у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

22.02.2012 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ДАІ м.Одеси із заявою, в якій просив притягнути до адміністративної відповідальності КП «СМЕП».

14.03.2012 року на вказану вище заяву позивача заступником начальника Відділу ДАІ ОМУ Коцюбою С.М. було надано відповідь за вих.№31/12/1681, в якій зазначено, що на думку ВДАІ, дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 22.02.2010 року, сталася внаслідок не виконання своїх повноважень посадовими особами КП «СМЕП», які на час скоєння цієї ДТП виконували функції керівництва та загального контролю. Одночасно, позивачу було рекомендовано, з метою відшкодування матеріальних збитків, заподіяних внаслідок цього ДТП, звернутися до загального суду із позовом до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху або КП «СМЕП».

25.02.2013 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ДАІ м.Одеси із повторною заявою (вх.№886), в якій знову просив притягнути до адміністративної відповідальності КП «СМЕП» за ст.140 КУпАП, т.б. за «порушення правил, норм і стандартів при утриманні автомобільних доріг, вулиць».

Проте, 11.03.2013 року за вих.№31/12-1823 на вказану вище заяву позивача начальником ВДАІ м.Одеси була надана відповідь, згідно якої, в притягенні посадових осіб КП «СМЕП» до адміністративної відповідальності відмовлено з посиланням на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 04.04.2011 року (справа №1519/2-3604/11).

Не погоджуючись з такою бездіяльністью відділу ДАІ м.Одеси, який в ході розгляду справи було замінено на належного відповідача - Управління ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, позивач оскаржив її до суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з часткової протиправності дій відповідача.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, 22.02.2010 року на перехресті вул.Ленінградська - Різовська в м.Одесі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «ВАЗ-2109» д/з НОМЕР_1 (під керуванням водія ОСОБА_4.) та «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2 (під керуванням водія ОСОБА_1.).

В той же день, інспектором ДПС відносно власника автомобіля «ВАЗ-2101» д/з НОМЕР_2 - водія ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол про порушення ним вимог п.16.12. ПДР України, за яке передбачена відповідальність по ст.124 КУпАП.

Як видно з вищезазначеного адм. протоколу, водій ОСОБА_1 власноручно зробив в ньому запис, зі змісту якого слідує, що він допустив зіткнення автомобілів, оскільки думав що їде по головній дорозі.

Проте, як встановлено по справі, дорожній знак «Головна дорога» перед виїздом на вул.Ленінградську (по якій рухався на своєму автомобілі ОСОБА_1.) ніколи в цьому місті не встановлювся.

Крім того, з пояснень позивача ОСОБА_1 вбачається, що, на його думку, ця ДТП сталася фактично у зв'язку із відсутністю на момент ДТП з боку вул.Колонтаївській дорожного знаку «Дати дорогу», який, згідно повідомлення КП «СМЕП», було викрадено невідомими особами.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, після даної ДТП цей дорожній знак «Дати дорогу» з боку вул.Колонтаївській було знову встановлено.

Далі, як вбачається з матеріалів справи, постановою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 02.04.2010 року (справа №3-2237/10) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито на підставі ч.1 ст.247 КУпАП, т.б. в зв'язку із відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Відносно ж другого водія ОСОБА_4 адміністративний протокол не складався і останній до адміністративної відповідальності не притягувався.

Не складався адміністративний протокол і відносно 3-х осіб по справі - КП «СМЕП» та Департамента транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, до яких доречі, позивач жодних позовних вимог не висував.

Окрім того, судом 2-ї інстанції встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 04.04.2011 року (справа №1519/2-3604/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.07.2011р. у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «СМЕП» про стягнення матеріальної шкоди в сумі 5333 грн. було відмовлено з підстав невстановлення вини відповідача у цій дорожньо-транспортній пригоді та відсутністю причинного зв'язку між діями (чи бездіяльністю) даного комунального підприємства та настанням наслідків у вигляді спричинення позивачу матеріальної шкоди.

Так, у відповідності до приписів ст.1166 ЦК України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Разом з тим, апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що на даний момент винну особу в цій дорожньо-транспортній пригоді фактично не встановлено.

До того ж, факт не встановлення винної особи в цій ДПТ підтверджується і відповідями страхових компаній, в яких були застраховані автомобілі водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_4, які, в свою чергу, відмовили позивачу у виплаті страхового відшкодування.

В діях же відповідача по справі - Управління ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, в свою чергу, також відсутня будь-яка вина у даній ДТП. Крім того, слід зазначити, що позивач до цього часу до Управління ДАІ ГУ МВС України в Одеській області з будь-якими заявами чи скаргами стосовно цієї ДТП взагалі не звертався.

Таким чином, за вказаних обставин, судова колегія вважає помилковим висновок суду 1-ї інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 5333 грн. з Управління ДАІ ГУ МВС України в Одеській області, оскільки вину цього відповідача в даній ДТП судом не встановлено та не доведено позивачем.

При цьому, одночасно слід звернути увагу й на той факт, що заявлена позивачем сума матеріальної шкоди - 5333 грн. підтверджується лише наданими останнім квитанціями та товарними чеками про придбання ним численних запчастин та оплату ремонту і покраски автомобіля.

Разом з тим, на думку суду, вказані вище документи не є достатніми і беззаперечними доказами спричинення автомобілю позивача саме такого розміру шкоди, оскільки належним доказом суми витрат, необхідних для відновлення пошкодженого в ДТП автомобіля є висновок судової авто-товарознавчої експертизи, яка, в свою чергу, по даній справі не призначалася і позивачем такого клопотання не заявлялося, як і не заказувався ним з власної ініціативи висновок авто-товарозначого дослідження спеціаліста.

Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з УДАІ ГУ МВС України в Одеській області моральної шкоди в сумі 4000 грн., то судова колегія з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Однак, як слідує зі змісту вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. (із змінами №5 від 25.05.2001р.), суди при розгляді цивільних справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинні керуватися наступним: п.4 - позивач повинен зазначити, в чому саме полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується; п.5 ч.2 - відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; п.9 - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, приймаючи до уваги вказані вище вимоги закону та враховуючи відсутність встановленої вини відповідача (т.б. УДАІ), а також відсутність належних доказів спричинення позивачу моральної шкоди в сумі 4000 грн., судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про відмову у задоволені цих позовних вимог.

Не підлягають задоволенню і решта позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання УДАІ ГУ МВС України в Одеській області розглянути його скарги щодо незадовільної організації дорожнього руху на перехресті вул.Ленінградська-Різовська в м.Одесі, притягнути винних до відповідальності та надати обґрунтовану відповідь, оскільки, як вже зазначалося вище, позивач до Управління ДАІ з жодними заявами чи скаргами стосовно ДТП не звертався, а вів переписку тільки з відділом ДАІ м.Одеси, начальник якого, в свою чергу, на всі його заяви надав мотивовані відповіді.

При цьому, також слід звернути увагу й на те, що позивач дану постанову суду 1-ї інстанції (в т.ч. і у вказаних вище частинах) в апеляційному порядку не оскаржив.

До того ж, ще слід зазначити, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку і було належним чином зроблено представником відповідача при розгляді даної справи в суді 2-ї інстанції.

Таким чином, в зв'язку із вищевказаним, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.202 КАС України, вважає за необхідне скасувати постанову місцевого суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко