Ухвала суду № 44447343, 26.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2681/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого - Милосердного М.М.,

суддів - Бітова А.І. та Ступакової І.Г.,

за участю: (у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27.05.2014 р. №0004631703.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято із порушенням вимог чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не дослідив усі обставини у справі, тому постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для винесення оспорюваного податкового повідомлення - рішення від 27.05.2014 р. №0004631703 стали висновки акту перевірки від 12.05.2014 № 368/14-03-17-03-08/НОМЕР_1 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентами-постачальниками ТОВ "Промінтекс" (код ЄДРПОУ 37031296) за грудень 2011 року".

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними.

Висновки податкового органу обґрунтовані тим, що правочини здійснені між позивачем та ТОВ "Проминтекс" не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку про їх необґрунтованість, а також що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до положень п.п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені, зокрема, податковими накладними, не відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу податкову накладну, яка відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця, виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу, колегія суддів приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару та послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару/послуг, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цього товару та послуг.

Крім того, згідно з положеннями п.п. 177.1, 177.2, 177.3, 177.4 ст. 177 ПК України(в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) доходи фізичних осіб-підприємців оподатковуються за ставками, визначеними в п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу. До об'єкту оподаткування входить чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Таким чином, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включаються витрати, які не пов'язані з провадженням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2011р. між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Проминтекс" укладено договір поставки № 49, за яким ТОВ "Проминтекс" (Постачальник) зобов'язується поставити узгодженими партіми ФОП (Покупцеві) сантехнічні вироби (Товар), зазначені у видаткових накладних та рахунках на кожну партію Товару, які є невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язаний прийняти і оплатити кожну партію Товару.

За умовами договору, передача Товару проводиться за домовленістю. Перевезення продукції з складу Постачальника на склад Покупця, порядок оплати транспортних послуг перевізника, порядок відшкодування витрат по доставці товару визначається додатковим погодженням сторін. Загальна сума даного договору складається із сумарної ціни Товару, вказаної в накладних та рахунках.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткову накладну від 30 грудня 2011 р. на 45265,20 грн., в тому числі, податок на додану вартість у розмірі 7544,20грн., суму якого позивачем включено до складу податкового кредиту за грудень 2011 року.

Розрахунки проводились між сторонами у безготівковій формі, на підтвердження чого позивачем під час перевірки надано виписку по рахунку № 164 від 29.12.2011.

Разом з тим, як вбачається з акту перевірки, висновок ДПІ про недостовірність представлених позивачем первинних документів та невідповідність даних податкового обліку фактичному змісту господарських правовідносин ґрунтується на тому, що вироком Ленінського районного суду у м. Миколаєві від 07.10.2012 року по справі № 1-кп/489/410/13р., яким визнано винним директора ТОВ "Проминтекс" ОСОБА_2 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 205 (фіктивне підприємництво), ч. 1 статті 358 КК України (підроблення документів).

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 у вересні 2011 року на пропозицію невстановленої особи придбав суб'єкт господарювання ТОВ "Проминтекс" без наміру здійснювати та займатись господарською діяльністю цього підприємства, з ціллю прикриття незаконної господарської діяльності інших підприємств-контрагентів.

Як вбачається з рішення суду, зазначені обставини не заперечуються обвинуваченим та в ході судового розгляду між ним та прокурором укладено угоду від 07.10.2013 року про визнання ОСОБА_2 винуватості.

Відповідно до ч. 4 статті 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, оскільки ТОВ "Проминтекс" не провадило будь-якої фактичної господарської діяльності та від імені цього підприємства складались завідомо неправдиві первинні документи, колегія суддів вважає, що надані позивачем первинні документи по операціям з ТОВ "Промінтекс" не можуть враховуватись при визначенні об'єкта оподаткування, формуванні податкового кредиту та враховуватись як витрати, які фактично не понесені в господарській діяльності.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України у постановах від 21 січня 2011 року (справа № 21-37а10) та від 05 березня 2012 року (справа №21-421а11) за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справ за позовом ТОВ "СІБ" до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення та за позовом ТОВ "Нафта" до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень. Зокрема, у зазначених постановах Верховий Суд України вказав, що оскільки ТОВ "Фенстер-Омега" та ТОВ "Любомир-1", податкові накладні яких стали підставою для формування ТОВ "Нафта" податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Також, Верховний Суд України зазначив, що висновок Вищого адміністративного суду України про протиправність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, який зроблений з посиланням на те, що сама лише наявність у ТОВ "Нафта" податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Тому враховуючи вимоги ч. 1 статті 71 КАС України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а також з урахуванням встановлених фактів, оцінюючи надані позивачем та відповідачем докази у сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до переконливого висновку що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.05.2014 р. №0004631703 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України, а також відповідає іншим критеріям правомірності, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України. А тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.М. Милосердний

Судді: А.І.Бітов

І.Г.Ступакова