Постанова № 44446312, 27.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року Справа № 910/26670/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Саврій В.А. ,

судді Тимошенко О.М.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Концерну "Військторгсервіс" на рішення господарського суду Житомирської області від 23.03.2015 року у справі №910/26670/14 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства

до Концерну "Військторгсервіс"

про стягнення 64047,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області (суддя Машевська О.П.) від 23 березня 2015 року у справі №910/26670/14 позов Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (надалі - позивач) до Концерну «Військторгсервіс» (надалі - відповідач) про стягнення 64047,27 грн. задоволено частково /а.с. 150-155/. Зменшено розмір пені на 70% із суми пені 30670,21 грн. до суми 9201,06 грн.. Стягнуто з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ -151, Солом'янський район, вул. Молодогвардійська, 28-а, код ЄДРПОУ 33689922) в особі Житомирської філії Концерну "Військторгсервіс" (10004, м. Житомир, проспект Миру, 22, код ЄДРПОУ 35212338) на користь Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства (12441, Житомирський район, смт. Новогуйвинське, вул. 9-ої П'ятирічки ,15, код ЄДРПОУ 30273396) 30670,21 грн. основного боргу; 9201,06 грн. пені; 2453,55 грн. інфляційних нарахувань; 252,92 грн. 3% річних; 1827,00 грн. судового збору. Відмовлено у стягненні 21469,15 грн. пені та 0,38 грн. 3% річних з простроченої суми.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідачу у період опалювального сезону 2013-2014 років позивачем були надані послуги з централізованого опалення у прибудоване нежитлове приміщення магазину №7 до багатоквартирного житлового будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт.Новогуйвинське. Судом не встановлено, що прибудоване нежитлове приміщення магазину №7 до житлового будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське в опалювальний період 2013-2014 років мало автономну систему опалення. Наявні у справі докази та заперечення відповідача доводять, що забезпечення теплопостачання цього приміщення в опалювальний сезон здійснювалося від загально будинкової системи теплоспоживання. З врахуванням вище викладеного, вимога позивача про стягнення боргу за Договором № 58 за період жовтня 2013 року - квітня 2014 року на суму 30670,21 грн. є підставною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - Концерн «Військтогсервіс» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /а.с. 163-166/. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що в договорі №58 від 01 жовтня 2007 року не зазначено особу, яка саме була підписантом в даному договорі та з яких підстав вона підписувалася в договорі. Будь-яка печатка Концерну «Військторгсервіс» або Житомирської філії Концерну «Військторгсервіс» на даному договорі відсутня. Посилання суду на той факт, що даний договір підписувався начальником Житомирської філії Концерну «Військторгсервіс» Мірошником В.Г. нічим не підтверджений. На момент підписання договору положення про Житомирську філію введене в дію не було, так як воно було затверджено в 2009 році. Почеркознавча експертиза стосовно підпису даного договору не проводилась. Відповідно до пункту 2.1. договору №58 плата за комунальні послуги здійснюється шляхом перерахування до 20 числа наступного за звітним місяця на розрахунковий рахунок постачальника вартості фактично використаних комунальних послуг згідно виставленого рахунку. Жодних доказів отримання рахунків про обов'язок сплатити за послуги постачання з боку позивача не надано.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30 квітня 2015 року у справі №910/26670/14 було поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та призначено дату судового засідання на 27 травня 2015 року /а.с. 161/.

Від позивача - Новогуйвинського виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного комунального підприємства надійшов відзив №248 від 20.05.2015 року на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін /а.с. 188-189/. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що підписантом у договорі №58 від відповідача є начальник Житомирської філії «Військторгсервіс» Мірошник Валерій Григорович. Підпис особи міститься у тексті договору та додатках №1 і №2, що є невід'ємною частиною договору. Підпис скріплений печаткою Житомирської філії Концерну «Військторгсервіс». Зразок підпису Мірошника В.Г. на договорі ідентичний тому, що міститься в листах, адресованих Новогуйвинському ВЖРЕКП, які були додані до матеріалів даної справи. В свою чергу, положення про Житомирську філію Концерну «Військторгсервіс» затверджено Генеральним директором Концерну «Військторгсервіс» 15 червня 2007 року, а договір укладено лише у жовтні цього ж року (витяг з положення додається). Під час розгляду справи у першій інстанції відповідач не оспорював недійсність договору, а також визнав, що рахунки за комунальні послуги отримав.

Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 26 травня 2015 року у справі №910/26670/14, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Дужича С.П. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А., суддя Тимошенко О.М.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином /а.с. 185-187/.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Крім того, відповідно до пункту 4 ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 30 квітня 2015 року явка представників сторін визначалась на їх розсуд.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 жовтня 2007 року між Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством (постачальник) та відповідачем Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії (споживач) укладено Договір №58 про надання комунальних послуг, відповідно до якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити на умовах договору наступні комунальні послуги: холодне водопостачання, водовідведення, опалення, сміття (надалі за текстом - Договір №58) /а.с. 16-20/. Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Порядок та умови проведення розрахунків сторони обумовили у розділі 2 Договору №58, відповідно до пункту 2.1. якого передбачено, що плата за комунальні послуги здійснюється шляхом перерахування до 20 числа наступного за звітним місяця на розрахунковий рахунок постачальника вартості фактично використаних комунальних послуг згідно виставленого рахунку.

У пункті 2.2. Договору №58 сторони домовились, що вартість комунальних послуг визначається за діючими тарифами і розцінками згідно додатку №1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Розмір вартості комунальних послуг може бути змінений в односторонньому порядку постачальником в разі централізованої зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (пункт 2.3. Договору №58).

Відповідальність сторін обумовлено в розділі 3 Договору №58, відповідно до пункту 3.1. якого визначено, що за несвоєчасну сплату вартості комунальних послуг споживач, що є суб'єктом підприємницької діяльності, сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу (згідно Закону "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" від 20.05.1999 року №686); інші споживачі - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яким сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Права та обов'язки сторін, форс-мажор, порядок вирішення спорів передбачено сторонами у розділах 4 - 6 Договору №58.

Строк дії Договору №58, відповідно до пункту 7.1. Договору №58, з 01.10.2007 року до 01.10.2008 року, з можливістю його продовження на той самий строк згідно пункту 7.3. Договору №58.

В Додатку №1 до Договору №58 визначені розцінки та діючі тарифи на надання комунальних послуг станом на 01.01.2007 року /а.с. 19/.

В Додатку №2 до Договору №58 визначені діючі тарифи на надання комунальних послуг станом на 01.12.2011 року /а.с. 20/.

Договір №58 підписано від імені споживача Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії директором філії - Мірошник Валерієм Григоровичем, повноваження якого на укладення даного Договору передбачені Положенням про Житомирську філію Концерну "Військторгсервіс", затвердженого Генеральним директором Концерну "Військторгсервіс" 17 грудня 2009 року /а.с. 43-48/.

Судами встановлено, що об'єкт нерухомості - будівля магазину №7 по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт.Новогуйвинське є майном державної власності, який закріплений за відповідачем, як балансоутримувачем державного майна, про що свідчить Витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна та Актом приймання-передачі основних засобів з балансу ДП ЦТЗБ МОУ від 08.08.2007 року, копією Зведеного оціночного акту, копією передавального акту від 12.05.2008 року /а.с. 73-74, 80-82, 84-85/.

Позовні вимоги Новогуйвинське виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне комунальне підприємство обґрунтовує тим, що відповідачу надавалися послуги з централізованого опалення об'єкту, а саме з жовтня 2013 року по квітень 2014 року.

20 серпня 2013 року було складено Акт готовності до опалювального періоду об'єкта - Житлового будинку за адресою смт. Новогуйвинське, вул. 9-ї П'ятирічки, буд.6-А до опалювального сезону 2013-2014 років /а.с. 95/.

Відповідно до розпорядження Новогуйвинської селищної ради від 01.10.2013 року №71 "Про початок опалювального сезону 2013-2014 років" Новогуйвинським виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним комунальним підприємством прийнято наказ №88 від 03.10.2013 року почати опалювальний сезон з 03.10.2013 року /а. с. 89, 91/.

На підставі розпорядження Новогуйвинської селищної ради від 04.04.2014 року № 25 "Про завершення опалювального сезону 2013-2014 років" позивачем прийнято наказ №23 від 16.04.2014 року закінчити опалювальний сезон 16.04.2013 року /а с. 90, 92/.

Вартість наданих послуг з централізованого опалення об'єкту у період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року доведена до відома відповідача рахунками на оплату опалення /а.с. 34-37, 75-76/.

Відповідач у суді першої інстанції визнав, що рахунки на оплату опалення отримував, однак кошти не сплатив з тих підстав, що починаючи з жовтня місяця 2013 року до 01.05.2014 року приміщення магазину №7 у для будь-якої діяльності не використовував /а с. 62/.

Окрім того, відповідач посилався на той факт, що ще в кінці опалювального сезону 2012 року звертався неодноразово до позивача з проханням відключити від мережі теплопостачання приміщення магазину №7, який розташований по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-А в смт.Новогуйвинське /а.с.25, 27, 29, 32/. Однак позивач відмовив у відключенні приміщення від централізованого опалення з посиланням на неможливість такого здійснення, зокрема, у зв'язку з відсутністю схеми теплопостачання /а.с. 26, 28, 30, 31, 33/.

З цих підстав відповідач заперечує наявність у нього обов'язку з оплати послуг з централізованого опалення в період опалювального сезону 2013-2014 років.

Як встановлено судами, 27.02.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією за №77 про сплату заборгованості за надані комунальні послуги (опалення) в розмірі 20093,41 грн., що виникла станом на 01.02.2014 року. Однак претензія залишена відповідачем без задоволення /а.с. 22/.

01.12.2014 року позивач звернувся з цим позовом до суду, вимагаючи стягнення з відповідача сплати основного боргу в сумі 30670,21 грн. за період жовтня 2013 року по квітень 2014 року.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Спір виник внаслідок користування відповідачем послугами з централізованого опалення магазину №7 в смт. Новогуйвинське, вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в період опалювального сезону 2013-2014 років.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (надалі - Закон).

За визначенням, наданим у статті 1 Закону, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону).

Згідно статті 19 цього Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

З врахуванням викладеного, відносини між сторонами спору у сфері житлово-комунальних послуг регулюються як законом, так і умовами укладеного Договору №58.

За визначенням статей 1 та 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це юридична особа, яка веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА №802324 від 22.01.2013 року Новогуйвинський ВЖРЕКП здійснює за КВЕД - 2010 діяльність з управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (клас 68.32) /а. с. 39/.

Відповідно, Новогуйвинський ВЖРЕКП є юридичною особою, яка продовжує виконувати функції балансоутримувача житлового будинку, розташованого по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-А в смт. Новогуйвинське, а тому має права, передбачені частиною першою статті 24 Закону (постанова ВСУ від 30.10.2013 року у цивільній справі 6-59цс13, № в реєстрі 34634297).

За змістом статті 1 Закону власником приміщення визнається юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, зареєстроване у встановленому законом порядку.

Судами встановлено, що приміщення магазину №7 по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт.Новогуйвинське є майном, що перебуває у державній власності, яке закріплене за відповідачем, як балансоутримувачем державного майна.

Саме приміщення магазину №7, як встановлено судами обох інстанцій, є прибудованим до багатоквартирного житлового будинку по вул.9-ї П'ятирічки, 6-а в смт.Новогуйвинське, оскільки примикає до зовнішніх огороджувальних конструкцій будівлі та має з нею одну спільну стіну (Постанова КМУ від 28.10.2004 року №1442 "Про затвердження Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна") /а.с. 73-74, 80-85/.

Згідно статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

У частині 4 статті 19 Закону (в редакції Закону № 1198-VII від 10.04.2014 року) встановлено, що виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Спеціалізована організація - юридична особа, що відповідно до законодавства має повноваження надавати (виконувати) ті чи інші послуги (роботи) (наказ Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 року №76 "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій") .

У частині 6 статті 19 Закону (статтю доповнено частиною шостою Законом № 1198-VII від 10.04.2014 року) встановлено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА № 802324 від 22.01.2013 року Новогуйвинський ВЖРЕКП здійснює за КВЕД - 2010 діяльність з постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (клас 35.30) /а. с. 39/.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач у даній справі є не тільки балансоутримувачем, але й виконавцем послуги з централізованого опалення у багатоквартирному житловому будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське, прибудованим приміщенням якого є нежитлове приміщення магазину №7.

Відповідно до статті 1 Закону споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" від 20.05.1999 року № 686-XIV передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, зокрема, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання.

Отже, відповідач у даній справі є споживачем житлово-комунальних послуг, як власник прибудованого нежитлового приміщення магазину №7 до багатоквартирного житлового будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське.

У статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У пунктах 4.1, 4.2 та 4.3 Договору №58 сторони погодили, що постачальник має право контролювати технічний стан лічильників та комунікацій в приміщенні, що займає споживач, а споживач зобов'язаний додержувати правила безпеки при користуванні приладами обліку, утримувати їх в належному технічному стані.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу у період опалювального сезону 2013-2014 років позивачем були надані послуги з централізованого опалення у прибудоване нежитлове приміщення магазину № 7 до багатоквартирного житлового будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське, оскільки враховано як належний засіб доказування акт готовності житлового будинку до опалювального періоду від 20.08.2013 року /а.с. 95/.

В свою чергу, акт готовності житлового будинку до опалювального періоду від 20.08.2013 року доводить дотримання позивачем вимог пункту 5.24 ДБН "Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення" В.2.2-15-20052.55 про те, що житлові будинки повинні підключатися до систем централізованого теплопостачання через індивідуальний тепловий пункт (ІТП), обладнаний приладами обліку теплоспоживання та автоматизованими вузлами приготування теплоносіїв систем опалення та гарячого водопостачання.

Однак судами не встановлено, що прибудоване нежитлове приміщення магазину №7 до житлового будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське в опалювальний період 2013-2014 років мало автономну систему опалення. Наявні у справі докази та заперечення відповідача доводять, що забезпечення теплопостачання цього приміщення в опалювальний сезон здійснювалося від загально будинкової системи теплоспоживання.

При перевірці правильності визначення Новогуйвинським ВЖРЕКП вартості наданих послуг з централізованого опалення у спірний період, колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У пункті 2.3. Договору №58 сторони домовились, що розмір вартості комунальних послуг може бути змінений в односторонньому порядку постачальником в разі централізованої зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

На виконання вимог ухвали господарського суду Житомирської області від 17 лютого 2015 року по справі №910/26670/14 позивач підтвердив, що у багатоквартирному житловому будинку по вул. 9-ї П'ятирічки, 6-а в смт. Новогуйвинське не встановлено будинкових засобів обліку теплової енергії /а.с. 93/.

В свою чергу, відповідач не довів, що у прибудованому нежитловому приміщенні магазину №7 встановлений прилад обліку теплової енергії.

У зв'язку з цим, на спірні правовідносини поширюються Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ від 21.07.2005 року (надалі за текстом - Правила №630).

Так, згідно пункту 21 Правил №630 у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно із законодавством.

У частині 1 статті 14 Закону передбачено, що залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи, зокрема, до другої належать ті, які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території, а до третьої-які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Відповідно до підпункту 2 пункту "а" частини 1 статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів селищних рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Оскільки на Новогуйвинське ВЖРЕКП приписи Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" не поширюються, тарифи на послуги з централізованого опалення йому встановлює виконавчий комітет Новогуйвинської селищної ради.

Рішенням виконавчого комітету від 20.10.2011 року №150 для споживачів 3-ї групи, до яких належить також відповідач, з 01.12.2011 року був встановлений тариф у розмірі 16,34 грн. (з ПДВ) за 1 кв.м. опалювальної площі на місяць впродовж опалювального сезону (6-ти місяців) /а.с. 97/.

Рішенням виконавчого комітету від 30.01.2014 року №22 у пункті 1.2 для організацій, до яких належить відповідач, з 01.01.2014 року був встановлений тариф у розмірі 12,06 грн. (без ПДВ) за 1 кв. м. опалювальної площі на місяць впродовж опалювального сезону (6-ти місяців) /а.с. 97/.

На підставі вищевикладеного, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відповідність вартості послуг з централізованого опалення, що визначена позивачем у рахунках на оплату, затвердженим органом місцевого самоврядування тарифам (пункти 2.1 - 2.3 Договору № 58).

Пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У пункті 2.1 Договору №58 сторони погодили, що плата за комунальні послуги здійснюється шляхом перерахування до 20 числа наступного за звітним місяця на розрахунковий рахунок постачальника вартості фактично використаних комунальних послуг.

Доводи відповідача про відсутність обов'язку з оплати послуг з централізованого опалення у спірний період з підстав невикористання для здійснення підприємницької діяльності нежитлового приміщення магазину №7, місцевим судом правомірно відхилені як безпідставні, оскільки останні фактично прийняті.

Згідно пункту 24 Правил №630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на підставі Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 року.

В ході вирішення спору встановлено, що відповідач отримав послуги з централізованого опалення як в період опалювального сезону 2013-2014 років, так і продовжує їх отримувати в період опалювального сезону 2014-2015 років.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами, а зобов'язання, що виникає з його укладення має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (525, 526 Цивільного кодексу України).

Належне виконання зобов'язання - це виконання зобов'язання, обумовленого, насамперед, в договорі чи акті цивільного законодавства способом, предметом, у встановлений строк та в певному місці, належній особі та належною особі.

У зв'язку з цим, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, за загальним правилом, не допускається, крім випадків, передбачених законом або самим договором (стаття 193 Господарського кодексу України, стаття 525 Цивільного кодексу України).

З врахуванням вище викладеного, вимога позивача про стягнення боргу за Договором № 58 за період жовтня 2013 року - квітня 2014 року на суму 30670,21 грн. є підставною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Неналежне виконання грошового зобов'язання зумовлює настання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у формі сплати неустойки.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідальність сторін у вигляді сплати пені передбачено пунктом 3.1. Договору №58, відповідно до якого визначено, що за несвоєчасну сплату вартості комунальних послуг споживач, що є суб'єктом підприємницької діяльності, сплачує постачальнику пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу (згідно Закону "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги" від 20.05.1999 року №686); інші споживачі - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яким сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

На підставі пункту 3.1. Договору №58 відповідачу, як суб'єкту підприємницької діяльності, позивачем була нарахована пеня в розмірі 30817,71 грн. за період з 21.11.2013 року по 20.05.2014 року, однак заявлена до стягнення є пеня в розмірі 30670,21 грн., що становить 100% суми основного боргу.

Таким чином, Договором №58 передбачено неустойку, яка встановлена Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який є спеціальним законом у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг.

Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони у Договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено Законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов'язковості за відсутності домовленості сторін про інше (постанова ВСУ від 16.04.2013 року у справі №18/957/12).

Колегія суддів погоджується з тим, що місцевий господарський суд врахувавши досліджені у справі обставини зменшив розмір заявленої до стягнення пені, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як розтлумачив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013, зокрема, з урахуванням частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у пункті 7 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 вказано: положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Позивач, звертаючись до відповідача з претензією від 27.02.2014 року № 77, зазначав, що невиконання останнім обов'язку з оплати послуг з централізованого опалення створює підприємству борги перед постачальниками комунальних послуг, споживачем яких вважається позивач (ПАТ "Житомиргаз", КП "Житомирводоканал" , НАК "Нафтогаз України" ).

Разом з тим, судами встановлено причини невиконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення.

Так, відповідач після закінчення опалювального сезону 2011-2012 років повідомляв позивача про скрутний фінансовий стан Житомирської філії та про намір відмовитися від послуг з централізованого опалення на майбутнє у приміщенні магазину №7 /а.с. 63/.

Колегією суддів встановлено, що відповідач не реалізував у встановленому порядку право на відмову від послуг з централізованого опалення у приміщенні магазину №7 до початку опалювального періоду 2013-2014 років, однак встановлено, що листами №9 від 19.01.2012 року та №23 від 30.01.2012 року повідомив позивача про направлення спеціаліста для складання акту щодо додержання температурного режиму у цьому приміщенні, а листами № 337 від 15.10.2012 року, №214 від 19.08.2013 року - про незадовільне постачання ним теплової енергії у це приміщення в опалювальному сезоні 2011-2012 років /а.с. 23, 32, 64, 65/.

Актом №62 обстеження центрального опалення від 01.02.2012 року, складеним спеціалістами позивача у присутності продавця Шеремет Т.М., зафіксовано, що температура в приміщенні торговельного залу складає +8 °C при умовах роботи опалювальних радіаторів згідно графіку (Т подачі +83°C, Т оборотна +58°C), причина порушення температурного режиму: непідготовленість вікон та дверей у підсобні приміщення до експлуатації в осінньо-зимовий період відповідно до Постанови № 630).

В подальшому, листом №690 від 03.12.2013 року позивач повідомив відповідача про те, що підстави про зняття або зменшення витрат на опалення магазину немає. Приміщення магазину опалюється, тому що воно є невід'ємною частиною схеми опалення житлового будинку № 6-А по вул. 9-ї п'ятирічки /а.с. 31/.

В свою чергу, листом №359 від 30.12.2013 року відповідач повідомив позивача про термінову необхідність проведення реконструкції та ремонтних робіт (в т.ч. заміна радіаторів опалення) в приміщенні магазину №7, у зв'язку з чим просив відключити останнє від теплопостачання з 30.12.2013 року /а.с. 66/.

На підставі вищевикладеного, суди дійшли висновку, що між сторонами виникли спірні відносини стосовно якості наданих позивачем послуг з централізованого опалення у приміщенні магазину №7, починаючи з опалювального сезону 2011-2012 років.

Згідно частини 1 статті 16 Закону якісні показники житлово-комунальних послуг мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно статті 1 Закону якість житлово - комунальної послуги - сукупність нормованих характеристик житлово-комунальної послуги, що визначає її здатність задовольняти встановлені або передбачувані потреби споживача відповідно до законодавства.

У пункті 4.1 Договору №58 позивач як постачальник зобов'язався якісно надавати відповідачу як споживачу комунальні послуги.

Однак сторони у Договорі №58 не погодили якісні показники послуги з централізованого постачання.

Згідно пункту 6 Правил №630 послуги з централізованого опалення повинні відповідати нормативній температурі повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу) за умови їх утеплення споживачами та вжиття власником (балансоутримувачем) будинку та/або виконавцем заходів до утеплення місць загального користування будинку.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, приміщення магазину №7 є прибудованим нежитловим приміщенням до житлового будинку №6-А по вул. 9-ї п'ятирічки, тому позивач повинен був довести, що в період опалювального сезону 2013-2014 року забезпечив нормативний рівень температури повітря для такого приміщення, відповідність значення температури подачі води та температури оборотної води, нормативній, тощо, а також те, що відповідач як споживач цієї послуги не утеплив опалювальне приміщення в спірний період, тим самим, не виконавши обов'язок, встановлений або Договором №58, або законом, або Правилами № 630.

У зв'язку з цим, судом першої інстанції правомірно не взято до уваги лист позивача № 690 від 03.12.2013 року про відсутність підстав для зняття або зменшення витрат на опалення магазину, оскільки пунктом 1 частини першої статті 20 Закону передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. І цьому праву кореспондує, відповідно, встановлений у частині 2 статті 21 Закону обов'язок виконавця послуги забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів, а також здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень.

Господарський суд Житомирської області, виходячи з вищевикладеного, прийшов до правомірного висновку, що в даному спорі мають місце ті виняткові обставини, які дають суду можливість скористатися правом, передбаченим пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України, зменшити розмір пені на 70% із суми пені 30670,21 грн. до суми 9201, 06 грн. У стягненні 21469,15 грн. суд правомірно відмовив.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовується за наявності порушення будь-якого грошового зобов'язання, в тому числі, що виникло на підставі Договору № 58.

Колегією суддів перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак, обґрунтованими до стягнення є 3% річних в сумі 252,92 грн., у стягненні 0,38 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Стосовно позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат в загальній сумі 2453, 55 грн.

Як роз'яснено в абзаці 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць, у якому мала місце інфляція.

Колегією суддів перевірено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що позивач мав право на стягнення цих втрат в сумі 2528,82 грн. Оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог без клопотання про це заінтересованої сторони, місцевий суд правомірно задоволив вимогу про стягнення інфляційних втрат в сумі, визначеній позивачем - 2453, 55 грн.

Крім того, апеляційним господарським судом не приймається до уваги посилання апелянта на те, що на Договорі №58 про надання комунальних послуг від 01 жовтня 2007 року відсутня печатка Житомирської філії Концерну «Військторгсервіс» та не зазначено хто саме був підписантом від відповідача так, як на договорі та невід'ємних додатках до нього міститься відтиск печатки відповідача, а в матеріалах справи відсутні докази її втрати чи перебування у інших осіб.

В свою чергу, доводи скаржника про те, що Концерну "Військторгсервіс" не надсилалися рахунки на оплату наданих послуг, а відтак у його не виник обов'язок з їх оплати є безпідставними, оскільки представником відповідача було надано до місцевого господарського суду належним чином завірені копії рахунків за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року. Також у відзиві на позовну заяву Житомирська філія концерну "Військторгсервіс" визнала факт одержання рахунків, а саме зазначено, що позивач продовжує здійснювати нарахування коштів.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 23.03.15 року у справі №910/26670/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 910/26670/14 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Тимошенко О.М.