Постанова № 44446285, 25.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа № 920/171/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі - Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2621С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 року у справі №920/171/15

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд", м.Суми,

про стягнення 76 482 грн. 45 коп.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 9 від 12.03.2015року), в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 76482 грн. 45 коп., у тому числі 39216 грн. 00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу № 11-27 від 27.11.2012 року у зв'язку з невиконанням зобов'язань щодо поставки товару, 2581 грн. 79 коп. 3% річних, 13372 грн. 66 коп. інфляційних збитків, 16 512 грн. 00 коп. неотриманого прибутку (упущеної вигоди), 4800 грн. 00 коп. компенсації моральної шкоди, а також просить стягнути судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.03.2015 року у справі №920/171/15 (суддя Жерьобкіна Є.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд" на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 39 216 грн. 00 грн. попередньої оплати, 293 грн. 31 коп. 3% річних, 4635 грн. 81 коп. інфляційних збитків, 1827 грн. 00 коп. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить змінити рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 року у справі №920/171/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 25.05.2015 року.

Позивач надіслав до суду пояснення на апеляційну скаргу (вх.№7944 від 20.05.2015 року) в яких зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Також просить розглядати апеляційну скаргу без його участі.

Позивач та відповідач, будучи належним чином повідомлені про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

27 листопада 2012 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу № 11-27, відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався у встановлений договором строк здійснити поставку продукції (цегли керамічної М-100), а позивач зобов'язався прийняти у свою власність товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 3.1. договору, оплата здійснюється на умовах 100% попередньої оплати вартості товару позивачем.

За умовами розділу 6 договору, товар вважається переданим відповідачем та прийнятим позивачем за кількістю і якістю згідно підписаних сторонами (їх повноважними представниками) актів здачі - приймання та/або видаткових накладних відповідача, які являються невід'ємною частиною договору.

Зобов'язання відповідача по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі товару позивачу та підписання відповідних документів по переходу права власності на товар (п. 6.3. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року (п. 9.1. договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору купівлі-продажу було перераховано відповідачу на підставі виставленого рахунку-фактури № 129 від 27.11.2012року 57 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 54 від 28.11.2012року.

Згідно з видатковою накладною № 1130 від 29.11.2012року та прибутковою накладною від 29.11.2012року відповідачем позивачу було поставлено товар на загальну суму 17784 грн. 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам договору не вчинив дій щодо поставки позивачу товару у повному обсязі на суму 57 000 грн. 00 коп., незважаючи на те, що позивач неодноразово звертався з вимогами поставити товар.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 39 216 грн. 00 коп. попередньої оплати, місцевий суд зазначив, що факт отримання відповідачем від позивача 57 000 грн. 00 коп. попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте в порушення умов укладеного договору, відповідач не виконав зобов'язань щодо поставки товару у повному обсязі, грошових коштів на вимогу позивача своєчасно не повернув, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 39 216 грн. 00 коп. попередньої оплати є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму..

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, а також в своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що умовами договору не визначено місця поставки товару. Листом № 138 від 11.10.2013 року позивача було повідомлено про наявність замовленої ним продукції на збереженні у відповідача, однак позивач відмовився отримувати товар.

Колегія суддів вважає заперечення відповідача необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 31.12.2012 року.

На момент закінчення строку дії договору відповідач своїх зобов'язань щодо передачі позивачу товару у повному обсязі не виконав.

В матеріалах справи міститься лист № 138 від 13.10.2013 року, в якому відповідач повідомляє про виготовлення цегли для позивача, яка знаходиться на збереженні у відповідача та просить забрати продукцію.

Разом з цим докази отримання вказаного листа позивачем в матеріалах справи відсутні та не подані відповідачем, а позивач факт отримання від відповідача листа № 138 від 13.10.2013 року заперечує.

Відповідно до п. 5.7. договору, позивач має право вимагати від відповідача виконання його зобов'язань за договором.

Листом № 27 від 29.09.2014 року позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки цегли керамічної М-100 (а.с. 52).

Вказаний лист отриманий відповідачем 01.10.2014року, про що свідчить відмітка вхідної кореспонденції, однак залишений без відповіді.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Докази виконання зобов'язань щодо передачі позивачу цегли керамічної М-100 чи обґрунтованої відмови від вчинення вказаних дій відповідач не подав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, як і доказів наявності в натурі цегли для позивача, яка знаходиться на збереженні у відповідача, про що йде мова у листі № 138 від 13.10.2013року.

Договір купівлі-продажу має двосторонній характер, що зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків.

Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Оскільки у договорі купівлі-продажу № 11-27 від 27.11.2012року обов'язки сторін за черговістю їх виконання хоча і не поставлені у залежність один від одного, однак, виходячи із правової природи цього договору та його змісту, можна дійти висновку, що у такому випадку має місце зустрічне виконання зобов'язання.

Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими частиною другою статті 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).

Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 910/14263/13(3-53гс14).)

Положеннями статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця (така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.02.2013р. у справі №26/097-12).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач на вимогу позивача зобов'язання щодо передачі цегли керамічної М-100 на суму 39216 грн. 00 коп. не виконав.

01.12.2014року позивачем відповідачу було направлено претензію № 33 від 01.12.2014року, в якій позивач відмовляється від подальшого виконання своїх зобов'язань за договором щодо отримання товару, у зв'язку з недопоставкою відповідачем цегли вимагає повернути суму попередньої оплати в розмірі 39 216 грн. 00 коп. (а.с. 19).

Факт надсилання позивачем відповідачу претензії № 33 від 01.12.2014 року підтверджується фіскальним чеком № 5190 від 01.12.2014 року та описом вкладення від 01.12.2014 року (а.с. 20).

Вказана претензія, відповідно до відомостей з сайту УДППЗ "УКРПОШТА" (відстеження пересилання поштових відправлень) отримана відповідачем 04.12.2014 року. Факт отримання претензії не заперечується відповідачем.

Таким чином, матеріалами справи, підтверджується факт надсилання відповідачу та отримання останнім 04.12.2014року листа претензії № 33 від 01.12.2014року щодо повернення попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 39 216 грн. 00 коп. попередньої оплати.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим розрахунком позивачем відповідачу нараховано 2581 грн. 79 коп. 3 % річних за період з 01.01.2013року по 12.03.2015року та 13372 грн. 66 коп. інфляційних збитків за період з 01.01.2013року по 01.03.2015року.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

У силу положень статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою застосування відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, є прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Тобто порушенням грошового зобов'язання є невиконання боржником обов'язку сплатити грошові кошти.

Згідно з положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України, обов'язок щодо повернення грошових коштів виник у відповідача після пред'явлення позивачем претензії та закінчення семиденного строку для виконання від дня пред'явлення вимоги, а саме з 12.12.2014 року (дата отримання претензії № 33 від 01.12.2014 року - 04.12.2014року).

Враховуючи викладене та здійсненого судом першої інстанції перерахунку 3% річних за період з 12.12.2014 року по 12.03.2015 року та інфляційних збитків за період з 12.12.2014року по 01.03.2015року, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, та максимального розміру відповідних нарахувань, згідно з яким 3% річних складають 293 грн. 31 коп., інфляційні збитки - 4635 грн. 81 коп.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги вимоги позивача № 72 від 05.12.2013року та № 30 від 21.10.2014року, оскільки позивачем не подано доказів отримання вказаних листів відповідачем.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення грошових коштів після пред'явлення претензії, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 293 грн. 31 коп. 3 % річних, 4635 грн. 81 коп. інфляційних збитків,

В частині позовних вимог щодо стягнення 8736 грн. 85 коп. інфляційних збитків та 2288 грн. 48 коп. 3% річних місцевий суд правомірно відмовив за необґрунтованістю.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку з недопоставкою відповідачем цегли, позивач зазнав матеріальних збитків у вигляді неотриманого прибутку (упущеної вигоди), якій міг бути отриманий у зв'язку з виконанням договору купівлі-продажу товару № 31, зокрема поставки ТОВ "Укргазмонтажпроект" цегли керамічної М-100 по ціні 1,62 грн. / шт. у кількості 34400 шт.

Згідно з розрахунком позивача матеріальні збитки складають 16 512 грн. 00 коп., виходячи з різниці в цінах за 1 шт. цегли за договорами № 11-27 та № 31.

01.12.2012 року між позивачем та ТОВ "Укргазмонтажпроект" було укладено договір купівлі-продажу товару № 31, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність ТОВ "Укргазмонтажпроект", а останній прийняти та оплатити цеглу керамічну М-100 в кількості 34400 шт. по ціні 1,62 грн. / шт. загальною вартістю 55728 грн. 00 коп.

За умовами п. 2.1. договору купівлі-продажу товару № 31, позивач зобов'язався передати покупцю товар у 3-денний строк з дня отримання цегли від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тростянецький Агропромбуд" по договору № 11-27 від 27.11.2012року.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Разом з цим місцевий суд дійшов вірного висновку, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу № 11-27 укладався саме з метою подальшого перепродажу цегли ТОВ "Укргазмонтажпроект" за договором купівлі-продажу № 31 від 01.12.2012року, а не для будь-якої іншої мети, а також не доведено реальну можливість реалізації такої цегли з прибутком у сумі 16 512 грн. 00 коп.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

У зв'язку з вказаним, оскільки позивачем не доведено наявність усіх елементів цивільного правопорушення в діях відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 16512 грн. 00 коп. неотриманого прибутку (упущеної вигоди).

Позивач також вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару, останній завдав позивачу моральної шкоди. У листопаді 2012 року позивач із сімейного бюджету та від підприємницької діяльності для закупівлі 50 000 штук цегли керамічної М-100 вилучив та сплатив 57 000 грн. 00 коп. Упродовж двох років і незважаючи на неодноразові звернення позивача відповідач ухилявся як від допоставки оплаченого товару, так і від повернення сплачених коштів. Все це призвело до відволікання великої кількості часу для повернення попередньої оплати та звернення до господарського суду, підриву ділової репутації та престижу своєї підприємницької діяльності перед іншими суб'єктами господарювання, погіршення майнового стану і моральних переживань, порушення нормальних стосунків у сім'ї та виникнення скандалів з питань матеріального забезпечення, погіршення здоров'я.

Згідно з розрахунком позивача моральна шкода становить 4800 грн. 00 коп., з розрахунку 200 грн. на місяць за два роки.

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків .

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача, про погіршення майнового стану і моральних переживань.

З урахуванням вказаного, оскільки позивачем не подано будь-яких доказів завдання йому з боку відповідача моральної шкоди, місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині компенсації моральної шкоди в сумі 4800 грн. 00 коп. за їх необґрунтованістю.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем доводи не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції та не підтверджені документально.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни або скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.03.2015 року у справі №920/171/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 28.05.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.