Рішення № 44445905, 25.05.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р.Справа № 922/2387/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Мерефа до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет", с.Тернова Харківської області , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрейн Трейдинг", м.Київ про стягнення 201537,59 гривень за участю представників:

позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (довіреність від 21 липня 2012 року);

відповідача-1- Шаповалова Д.О. (довіреність від 04 березня 20 15 року);

відповідача-2- не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2015 року позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми "Рассвет" (відповідача-1) та з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрейн Трейдинг" (відповідача-2) 201537,59 гривень, в тому числі 155557,70 гривень заборгованості за договором, 1773,82 гривень 3% річних, 21521,89 гривень інфляційних, 22684,18 гривень пені. Крім того, позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів судові витрати, які складаються з 4030,75 гривень судового збору, 40,31 гривень комісії за РКО та 10000,00 гривень послуг адвоката. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору перевезення вантажів №14/07/2014, укладеного 14 липня 2014 року між позивачем та відповідачем-1, а солідарне стягнення обумовлює договором поруки №1-п, укладеного 14 липня 2014 року між позивачем та відповідачем-2.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 квітня 2015 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у судовому засіданні на 05 травня 2015 року.

30 квітня 2015 року представник позивач надав до суду заяву (вх.№17652) в обґрунтування позовних вимог, та витребувані судом документи. Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи надані документи.

05 травня 2015 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№17708) про долучення до справи копії договору про правову допомогу. Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи наданий документ.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 травня 2015 року розгляд справи було відкладено на 25 травня 2015 року.

25 травня 2015 року представник позивача надав до суду додаткові документи (вх.№21074) на підтвердження заявлених позовних вимог, які судом було досліджено та долучено до матеріалів справи.

Представником відповідача-1 25 травня 2015 року до канцелярії суду було надано відзив на позовну заяву (вх.№21019), в якому він проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не було надано відповідачеві-1 заявки щодо кожного окремого перевезення. Разом з тим, він просить відмовити в стягненні з відповідачів витрат на адвокатські послуги в сумі 10000,00 гривень за необґрунтованістю.

Представники позивача у судовому засіданні 25 травня 2015 року підтримали заявлені позовні вимоги та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 25 травня 2015 року проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві. Крім того, заявив клопотання про відкладення розгляду справи та витребування у позивача доказів в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач-2 у судове засідання 25 травня 2015 року не з'явився, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-1 про витребування доказів, зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У відповідному клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до ч.1 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 статті).

Із заявленого відповідачем-1 клопотання не вбачається вище переліченого, тому суд вважає за необхідне в його задоволенні відмовити за необґрунтованістю.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, зазначає наступне.

За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи вже відкладався).

Суд також зазначає, що згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань, спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд вважає дане клопотання необґрунтованим та таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами, а тому відмовляє в його задоволенні.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, встановив наступне.

14 липня 2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рассвет» (відповідачем-1) було укладено договір надання послуг з перевезення вантажів автотранспортом по Україні № 14/07/2014. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, відповідач-1 (замовник) доручає, а позивач (перевізник) приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов цього договору послуги з перевезення автомобільним транспортом перевізника,

Відповідач-1 (замовник), в свою чергу, зобов'язався приймати надані послуги по перевезенню та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим договором, а саме розділом 3 договору.

Відповідно до п.п.3.5. договору, розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі акту приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 банківських днів з дня їх підписання.

14 липня 2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агрейн трейдинг» (поручитель) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1-П. Даний договір також було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов даного договору, відповідач-2 (поручитель) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання обов'язків ТОВ «Агрофірма «Рассвет» за договором №14/07/2014 від 14 липня 2014 року щодо своєчасної та повної оплати послуг по перевезенню, включаючи сплату основного боргу, неустойки, відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, надав послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України.

Факт надання послуг з перевезення підтверджуються наявними у матеріалах справи актами приймання передачі наданих послуг, які були підписані представниками з обох сторін, без зауважень.

Відповідач-1, в свою чергу, не виконав належним чином взяті на себе за договором зобов'язання, не сплатив у визначений договором строк вартість наданих послуг, внаслідок чого, утворилась заборгованість у розмірі 155557,70 гривень, яка на теперішній час залишається непогашеною. Доказів на підтвердження оплати відповідної суми заборгованості відповідачі до суду не надали.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів суми основної заборгованості у розмірі 155557,70 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідачів 22684,18 гривень суми пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6.3.1 договору, за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню згідно норм діючого в Україні законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за змістом положень договору сторонами передбачена відповідальність у вигляді пені.

Законодавством обмежено максимально граничний розмір пені, що було враховано позивачем при здійсненні розрахунку.

Згідно з ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахованої санкції, перевіривши періоди нарахування останнім вказаної суми пені, дійшов висновку про те, нарахована сума пені підлягає солідарному стягненню з відповідачів частково в сумі 22684,17 гривень.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 21521,89 гривень суми інфляційних втрат та 1773,82 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд, перевіривши розрахунки позивача щодо кожної із нарахованих санкцій, перевіривши періоди нарахування останнім вказаних сум інфляційних втрат та 3% річних, дійшов наступного висновку.

Розрахунок 3% річних є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума підлягає солідарному стягненню з відповідачів у повному обсязі.

Щодо інфляційних втрат, то слід зазначити наступне.

В листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що при застосування індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому якщо прострочка виникла до 16 числа місяця розрахунок проводиться з урахуванням індексу інфляції цього місяця, якщо прострочка виникла с 16 числа місяця, розрахунок проводиться без урахування цього місяця.

Тобто, якщо заборгованість виникла за період з 1 по 15 число відповідного місяця, борг індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем проведено нарахування інфляційних починаючи з листопада 2014 року, що є безпідставним, оскільки у відповідності до п. 3.5 договору оплата робіт проводиться протягом 10 банківських днів з дати підписання актів. Тобто, період прострочення за кожним з актів настав після 16 числа місяця. За таких обставин, не підлягає індексації сума заборгованості за листопад 2014 року.

Тому, інфляційні втрати підлягають солідарному стягненню з відповідачів в сумі 18388,82 гривень.

Щодо заперечень відповідача про відсутність у матеріалах справи заявок на перевезення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.4.1. договору, прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, що надається перевізником замовнику після проведення звірки обсягу наданих послуг уповноваженими представниками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, акти приймання-передачі наданих послуг за спірним договором підписані з боку відповідача-1 генеральним директором, без будь-яких зауважень, та скріплені печаткою підприємства.

Відповідно до п.3.5 договору, оплата робіт проводиться протягом 10 банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

Отже, підписані з обох сторін акти приймання-передачі є належним доказом надання позивачем послуг за спірним договором, та є підставою для оплати послуг відповідачем.

Таким чином, суд зазначає, що відсутність у матеріалах справи заявок на перевезення не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо стягнення 10000,00 гривень витрат на послуги адвоката суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом оправи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтверджені відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надано лише договір про надання правової допомоги від 02 лютого 2015 року №02/02-15.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру", адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Проте, позивачем до суду не надано документів на підтвердження повноважень адвоката, акту виконаних адвокатом послуг, доказів сплати позивачем послуг за зазначеним договором. Сам адвокат в судові засідання не з'являвся.

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що витрати на послуги адвоката позивачем не доведено, а тому, відмовляє в їх стягненні з відповідачів.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення як судові витрати 40,31 гривень комісії за розрахунково-касове обслуговування та 121,80 гривень за надання витягів з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відповідачів у справі.

У відповідності до абзацу 2 пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року, до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

З урахуванням викладеного, суд не розцінює вказані витрати як інші судові та вважає за необхідне відмовити позивачу в стягненні з відповідачів на користь позивача 40,31 гривень комісії за розрахунково-касове обслуговування та 121,80 гривень за надання витягів з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо відповідачів у справі.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Солідарно стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рассвет» (62421, с.Тернова Харківської області, код 30712821) та товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн трейдинг» (01133, м.Київ, провулок Госпітальний, 1А, офіс 61, код 36756595) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 155557,70 гривень основної заборгованості, 1773,82 гривень суми 3% річних, 18388,82 гривень суми інфляційних втрат, 22684,17 гривень суми пені.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Рассвет» (62421, с.Тернова Харківської області, код 30712821) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1984,05 гривень судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрейн трейдинг» (01133, м.Київ, провулок Госпітальний, 1А, офіс 61, код 36756595) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 1984,04 гривень судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.05.2015 р.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/2387/15