Рішення № 44445003, 26.05.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015 р. Справа№ 914/784/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Куцик І.М.

розглянув матеріали справи за позовною заявою: заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МедКомплекс", м. Львів

про розірвання договору купівлі-продажу та повернення об'єкту продажу

за участю представників:

прокурор: Леонтьєва Н.Т. - прокурор відділу представництва Прокуратури Львівської області

від позивача: Долішній І.І. - гол. спеціаліст-юрисконсульт

від відповідача: Дудяк Р.А. - представник

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: Заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МедКомплекс" про розірвання договору купівлі-продажу та повернення об'єкту продажу.

Ухвалою суду від 13.03.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16.04.2015 р.

Підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалі суду від 16.04.2015 р.

Ухвалою від 07.05.2015 р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів з 12 травня до 27 травня 2015 року. Розгляд справи відкладено на 26.05.2015 р.

26.05.2015 р. прокурор у судове засідання з'явився, позов підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, поясненнях наданих у судовому засіданні.

26.05.2015 р. представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, поясненнях наданих у судовому засіданні.

26.05.2015 р. представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 14.04.2015 р. (за вхідн. № 15334/15 від 15.04.2015 р.), письмових поясненнях від 07.05.2015 р., поданих на адресу суду 07.05.2015 р. за вхідн. № 18807/15, поясненнях наданих у судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши прокурора та представників сторін, суд встановив:

19.10.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МедКомплекс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 60/07 цілісного майнового-комплексу Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка» (надалі - ЛОДНВК «Медтехніка») за адресою: м. Львів, вул. В.Великого, 117, що підлягає продажу шляхом викупу (надалі - договір). Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю цілісний майновий комплекс ЛОДНВК «Медтехніка» за адресою: м.Львів, вул. В.Великого, 117 (надалі - об'єкт приватизації). Об'єкт приватизації включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно, згідно з матеріалами інвентаризації, за результатами якої складено Зведений акт інвентаризації майна від 15.03.2007 року, затверджений наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 20.03.2007 року № 302. Ціна продажу об'єкту приватизації становила 231 151,20 грн. До складу об'єкта приватизації входить наступне майно: нежитлова будівля - цегляний адміністративний корпус площею 129,5 кв. м., що розташований за адресою: м Львів, вул. Д.Апостола, 6, право власності на який підтверджується Свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю, виданим 12.10.2007 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням № 840 від 12.10.2007 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16331891, виданого 18.10.2007 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційний № 20693948; нежитлова будівля - металевий склад площею 780,5 кв. м., що розташований за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 6, право власності на який підтверджується Свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю, виданим 12.10.2007 року виконавчим комітетом Львівської міської ради, згідно з рішенням № 840 від 12.10.2007 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16333450, виданого 18.10.2007 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», реєстраційний № 20694010; навіс металевий площею 325,2 кв. м., розташований за адресою: м. Львів, вул. Д.Апостола, 6 згідно із зведеним актом інвентаризації майна цілісного майнового-комплексу ЛОДНВК «Медтехніка» за адресою: м. Львів, вул. В.Великого, 1 17, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 20.03.2007 року № 302.

Відповідно до п. 5.2 договору покупець зобов'язаний був здійснити необхідні заходи щодо вилучення об'єкта приватизації з державного реєстру підприємств України, у тому числі анулювання печаток і штампів. Статтею 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що строк виконання зобов'язань, визначених у договорі купівлі- продажу, що укладений у процесі приватизації об'єкта державної власності, крім мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років. З огляду на викладене, кінцевий термін виконання зобов'язань, передбачених п. 5.2 договору, настав 19.10.2012 р. Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцями умов договорів купівлі- продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору. Згідно із Положенням про РВ ФДМУ по Львівській області, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.10.2012 № 3607 позивач здійснює контроль за виконанням зобов'язань, передбачених у договорах купівлі-продажу об'єктів приватизації. 12.12.2014 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області проведено перевірку виконання умов договору, за результатами якої складено акт поточної перевірки, яким зафіксовано невиконання покупцем п. 5.2 договору. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.02.2015 року ЛОДНВК «Медтехніка» не ліквідована. Відтак позивач у позовній заяві просить розірвати договір від 19.10.2007 року № 60/07 купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В.Великого, 117, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «МедКомплекс», а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «МедКомплекс» повернути об'єкт продажу у державну власність, склавши відповідні акти приймання-передачі.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Як передбачено ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторонам (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач посилається на невиконання відповідачем умов п. 5.2 договору № 60/07 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 117, що підлягає продажу шляхом викупу, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «МедКомплекс». Згідно з п. 5.2 договору покупець зобов'язаний здійснити необхідні заходи щодо вилучення об'єкта приватизації з Державного реєстру підприємств України, у тому числі анулювання печаток і штампів. Порушення відповідачем умов договору, на думку позивача, полягає в тому, що всупереч п. 5.2 договору Львівська обласна державна науково-виробнича корпорація «Медтехніка» відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.02.2015 року не ліквідована.

Відповідач надав докази виконання п. 5.2 договору та здійснив заходи щодо вилучення об'єкта приватизації з Державного реєстру підприємств України. Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини 1 статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Приписами статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в редакції чинній з 01.01.2007 р. регламентовано, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

У частині 1 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено, що для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи заявник повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору документи, зокрема, нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи. З наведених норм чинного законодавства України вбачається, що для припинення юридичної особи і внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи необхідне рішення засновника (учасника) юридичної особи. Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка» станом на 26.02.2015 року, який долучений до матеріалів справи, єдиним засновником (учасником) ЛОДНВК «Медтехніка» є Міністерство охорони здоров'я України: 01021, м. Київ, Печерський район, вул. Грушевського, буд. 7.

Відтак, лише Міністерство охорони здоров'я України, як єдиний засновник ЛОДНВК «Медтехніка», повинно прийняти рішення про припинення Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка» і виключення Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка» з Єдиного державного реєстру. У відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "МедКомплекс" відсутні повноваження щодо прийняття рішення про припинення та виключення з Єдиного державного реєстру Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка».

Відповідач на виконання п. 5.2 договору неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров'я України, як до засновника ЛОДНВК «Медтехніка», з проханням посприяти у виконанні п. 5.2 договору, однак жодних відповідей на свої запити не отримував, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю «МедКомплекс» зверталося до Міністерства охорони здоров'я України з відповідними листами, а саме: лист за вих. № 9 від 12.08.2009 року; лист за вих. № 14 від 15.07.2010 року; лист за вих. № 16 від 22.10.2013 року, які долучені до відзиву відповідача.

Крім того, відповідач звертався з відповідними листами до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області з проханням посприяти у вирішенні питання вилучення ЛОДНВК «Медтехніка» з державного реєстру підприємств України, а саме: лист за вих. № 21 від 22.10.2013 року; лист за вих. № 14 від 09.12.2014 року, які долучені до відзиву відповідача.

Доказами вжиття відповідачем заходів щодо ліквідації ЛОДНВК «Медтехніка» можуть слугувати також долучені до матеріалів справи: копія довідки Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м.Львова від 25.03.2015 року № 4704/05-19 про відсутність у Львівської обласної державної науково- виробничої корпорації «Медтехніка» заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та страхових коштів до Пенсійного фонду України і фондів соціального страхування; довідка ПФУ у Франківському районі м.Львова від 18.03.2015 року № 09/1500 про відсутність заборгованості із сплати страхових коштів до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; довідка Львівської філії ПАТ «Укрінбанк» від 03.04.2013 року №17/409-99 про закриття банківського рахунку ЛОДНВК «Медтехніка».

До матеріалів справи Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області долучено Акт поточної перевірки виконання умов договору купівлі- продажу цілісного майнового комплексу Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. В. Великого, 117 від 19.10.2007 р. № 60/07, який підписаний уповноваженими представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб. Відповідно до вказаного акту встановлено виконання відповідачем усіх умов договору, за винятком п. 5.2 договору. Проте, відповідно до п. 1.7 (п.п. 1.7.1 та 1.7.2) Порядку контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації державними органами приватизації, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 10.05.2012 р. № 631 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24.05.2012 за № 815/21127, контроль може бути плановим, що здійснюється відповідно до щоквартальних графіків, які затверджуються наказами державних органів приватизації та позаплановим, що здійснюється за рішенням державного органу приватизації для підтвердження усунення власником недоліків та порушень, виявлених під час проведення планового контролю, та на підставі звернень органів державної влади, судів, а також подання власником об'єкта приватизації заяви до державного органу приватизації про здійснення перевірки на його бажання. Відтак, чинними нормативними актами не передбачено проведення поточних перевірок за виконанням умов договору купівлі-продажу об'єктів приватизації.

Згідно з п. 5.1 договору покупець зобов'язаний у встановлений цим договором строк сплатити продавцю ціну продажу об'єкта приватизації; у встановлений цим договором строк сплатити продавцю податок на додану вартість; у встановлений цим договором строк прийняти об'єкт приватизації; виконувати умови продажу відповідно до протоколу № 2 засідання конкурсної комісії з продажу об'єкта приватизації від 05 жовтня 2007 року, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 08 жовтня 2007 року № 1042. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав усі взяті на себе договірні зобов'язання, а невиконання п. 5.2 договору не залежить від відповідача, оскільки відповідач не уповноважений законом на вчинення дій з припинення Львівської обласної державної науково-виробничої корпорації «Медтехніка» і виключення ЛОДНВК «Медтехніка» з Єдиного державного реєстру.

Згідно із ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини.

На обов'язковість наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема вини, для застосування такого виду санкції як розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу вказує і Вищий господарський суд Україні у постанові від 30.01.2008 у справі № 2/307.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

18.09.2013 року Верховний Суд України у справі № 6-75цс13 виклав правову позицію щодо оцінки істотності порушень умов договору, які б слугували підставою для його розірвання.

Верховний Суд України у постанові від 18.09.2013 року у справі № 6-75цс13 вказує на те, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підставність розірвання договору з посиланням на частину 2 статті 651 ЦК України.

Оскільки відповідачем надано докази вжиття ним усіх можливих заходів на виконання умов договору купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу, суд не вбачає підстав для розірвання договору купівлі-продажу цілісного майнового-комплексу, а відповідно й повернення об'єкту у державну власність.

У частині 2 статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що виключними умовами для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством, є: 1) несплата коштів, визначених договором купівлі-продажу, протягом 60 днів з дня нотаріального посвідчення договору; 2) невиконання або неналежне виконання умов продажу об'єкта і зобов'язань покупця щодо основних напрямів розвитку і функціонування приватизованого об'єкта; 3) невиконання умов договору купівлі-продажу у зв'язку з банкрутством приватизованого підприємства або підприємства, до якого було передано приватизований об'єкт. Водночас, відповідач виконав усі умови продажу відповідно до протоколу № 2 засідання конкурсної комісії з продажу Об'єкта приватизації від 05 жовтня 2007 року, затвердженого наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 08 жовтня 2007 року № 1042, а тому в позивача відсутні виключні умови для розірвання Договору купівлі-продажу.

Прокурором та позивачем не доведено істотність обставин які можуть бути підставою для розірвання укладеного між сторонами договору купівлі-продажу.

Стосовно невиконання відповідачем умов договору п. 5.2 договору в частині анулювання печаток і штампів суд зазначає наступне. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2011 р. № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.02.2011 р. за № 158/18896 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу МВС від 11.01.99 № 17» визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС від 11.01.99 № 17 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування

штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28.04.99 за N 264/3557.

Листом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 02.03.2011 р. № 2276 «Про надання роз'яснення» констатовано, що Інструкція втратила чинність згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2011 року № 5. Відтак, дозволи на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів не видаються.

У листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 18.07.2011 р. N 5916 «Про надання роз'яснення» зазначено наступне: враховуючи те, що Інструкція втратила чинність, норма щодо зобов'язання здавати печатки і штампи для знищення в органи внутрішніх справ на сьогодні не діє.

Міністерство юстиції України в листі від 14.08.2014 р. N 6820-0-4-14/8.1 вказало, що у зв'язку з цим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2011 року N 5 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N 17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999 року за N 264/3557). З огляду на викладене, а також те, що підприємство самостійно визначає порядок організації своєї діяльності, при вирішенні питання подальшого використання печаток, на нашу думку, слід керуватися статутом, що є основним документом, який регулює діяльність юридичної особи, а також внутрішніми документами юридичної особи, що відповідно до компетенції прийняті органами управління юридичної особи.

На підставі наведених норм чинного законодавства відсутній дозвільний порядок анулювання печаток і штампів підприємств.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши прокурора та представників сторін, cуд дійшов висновку, що позовні вимоги є необгрунтованими, не доведені матеріалами справи, відтак, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду. Пунктом 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Відтак, суд вважає за необхідне стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області в доход Державного бюджету України 5 841,02 грн. судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 1, 12, 33, 34, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 3; код ЄДРПОУ № 20823070) в доход Державного бюджету України 5 841,02 грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

У судовому засіданні 26.05.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 28.05.2015 р.

Суддя Гутьєва В.В.