Рішення № 44444719, 21.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015Справа №910/23152/14

За позовом Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський

хімічний завод»

До Міністерства оборони України

Про стягнення 995 947,44 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Юрченко О.О. - по дов. № 25/256-143 від 19.08.2014

Крапивко М.Л. - по дов. № 25/256-129 від 05.08.2014

від відповідача Кривошея Д.А. - по дов. № 220/854/д від 14.11.2014

від Генеральної прокуратури України Грищенко М.А. - посвідчення № 031484 від 22.01.2015

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» до Міністерства оборони України про стягнення 995 947,44 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на виконання утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшої використання і зберігання (надлишкових) № 274/ПФМ/1-13 від 04.02.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/23152/14 від 24.11.2014 позовні вимоги задоволено повністю та стягнуто з Міністерства оборони України на користь Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» 995 947,44 грн. основного боргу та 19 918,95 судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 910/23152/14 від 24.11.2014 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/23152/14 від 05.02.2015 рішення Господарського суду міста Києва № 910/23152/14 від 24.11.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 та рішенням Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 у справі № 910/23152/14 Генеральна прокуратура України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/23152/14 від 01.04.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі № 910/23152/14 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 910/23152/14 були отримані Господарським судом міста Києва 08.04.2015 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/23152/14 справу призначено до розгляду на 28.04.2015.

Позивач у поданих 27.04.2015 до відділу діловодства суду поясненнях позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач у поданих в судовому засіданні 28.04.2015 поясненнях проти задоволення позову заперечує повністю.

Генеральна прокуратура України у поданих в судовому засіданні 28.04.2015 поясненнях проти задоволення позову заперечує повністю.

В судовому засіданні 28.04.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 21.05.2015.

В судовому засіданні 21.05.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.02.2013 між Міністерством оборони України (замовник) та Державним підприємством «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (виконавець) укладено договір на виконання утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшої використання і зберігання (надлишкових) (за кошти міжнародної технічної допомоги та державного бюджету України № 274/ПФМ/1-13 (далі - договір).

Даний договір укладено в рамках виконання Імплементаційної угоди між Кабінетом Міністрів України та Організацією НАТО з матеріально-технічного забезпечення і обслуговування про утилізацію стрілецької зброї й легких озброєнь, звичайних боєприпасів і протипіхотних мін типу ПФМ-1, підписану 21.09.2011 в м. Брюсселі (далі - Імплементаційна угода), Контракту щодо демілітаризації протипіхотних мін типу ПФМ-1 в Україні від 09.01.2013 № LG-UМ/4600002389 укладеному між Агенцією НАТО з забезпечення (NSPA) та Державним підприємством «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод», у якому Міністерство оборони України виступило однією із сторін, що підписує контракт, (далі-Контракт).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується в термін, що визначений даним договором, на підставі ліцензії Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 01.03.2012 серії АВ № 597833 на вид господарської діяльності «Утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї», відповідно до умов договору, виконати утилізацію протипіхотних мін типу ПФМ-1 у складі протипіхотного вибухового пристрою КСФ-1 (далі - боєприпаси) за номенклатурою та обсягами, які визначені у «Специфікації Боєприпасів, що підлягають утилізації» (додаток № 1 до договору).

Згідно з п. 1.2. договору № 274/ПФМ/1-13 замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи з утилізації боєприпасів, відповідно до розділів 3 та 4 договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 995 947,94 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Дослідивши зміст умов договору № 274/ПФМ/1-13 від суд приходить до висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно п. 3.1 договору ціна останнього становить 2 987 843,82 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 497 973,97 грн.

Додатковою угодою № 1 від 25.06.2013 до договору ціна останнього була збільшена і становить 3 841 260,31 грн., в т.ч. 995 947,94 грн.

Згідно з п. 3.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 25.06.2013 відповідно до статті 3 Імплементаційної угоди фінансування робіт за договором здійснюється за рахунок фінансових внесків Трастового фонду Програми НАТО «Партнерство заради миру» та України.

Пунктами 4.1. та 4.2 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати за фактично виконану роботу з утилізації боєприпасів, за належним чином оформленим рахунком виконавця, відповідно до затвердженого сторонами акту виконаних робіт, протягом 10 банківських днів з дати акцептування рахунку.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання умов договору сторонами були підписані акти виконаних робіт № 1 від 27.09.2013 на суму 1 049 898,14 грн., № 2 від 30.10.2013 на суму 196 753,34 грн. та № 3 від 29.11.2013 на суму 883 355,70 грн., загалом на суму 3 841 260,31 грн.

В подальшому сторонами був підписаний акт звіряння розрахунків за договором станом на 01.01.2014, відповідно до якого відповідач відмовився сплачувати суму ПДВ, що складає 995 947,94 грн.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з приписами частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно умов договору, його ціна включає в себе ПДВ, сума якого згідно додаткової угоди становить 995 947,94 грн. (пункт 3.1. додаткової угоди).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 статті 651 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 3.6. договору сторони погодили, що ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Матеріалами справи підтверджується факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором на загальну суму 3 841 260,31 грн. Підписавши акти виконаних робіт, замовник погодився із фактом виконання зобов'язань виконавцем.

Водночас, відповідач в порушення умов договору, не виконав основного обов'язку за договором, плату за надані послуги здійснив не в повному обсязі, в результаті чого у нього виникла заборгованість, яка склала 995 947,94 грн.

Разом з тим, як встановлено судом між сторонами не було укладено жодних додаткових угод про зменшення ціни договору, а відтак, взяті відповідачем на себе зобов'язання за договором підлягають виконанню в повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача на невиконання позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 15.02.2002 «Про створення єдиної системи залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги» (далі, Постанова) щодо зобов'язання його звернутись до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України для державної реєстрації проектів (програм) з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 розділу І Контракту № LG-UМ/4600002389 від 09.01.2013, Контрактор (позивач) надаватиме НСПЛ послуги, перелічені зі вказанням ціни у документі «Перелік послуг» та у відповідності з Положення про роботи.

Відповідно до ч. 2 Розділу І Контракту цінові домовленості, представлені в «Переліку послуг», означають повне та безумовне прийняття Контрактером усіх вимог та умов, включених у контракт. Дані цінові домовленості покривають частину витрат, які несе Контрактор, і є внеском проекту НАТО/ПЗМ за належне виконання робіт у відповідності з вимогами даного контракту.

Таким чином, кошти які отримує позивач за контрактом № LG-UМ/4600002389 від 09.01.2013 покривають частину його витрат, при виконанні робіт. Іншу частину витрат покриває відповідач згідно договору на виконання утилізації звичайних видів боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання від 04.02.2013 за № 274/ПФМ1-13.

Відповідно до пункту 2 Постанови реципієнт - резидент (фізична або юридична особа), який безпосередньо одержує міжнародну технічну допомогу згідно з проектом (програмою).

Міжнародна технічна допомога - фінансові та інші ресурси та послуги, що відповідно до міжнародних договорів України надаються донорами на безоплатній та безповоротній основі з метою підтримки України.

Донор - іноземна держава, уряд та уповноважені урядом іноземної держави органи, іноземний муніципальний орган або міжнародна організація, що надають міжнародну технічну допомогу відповідно до міжнародних договорів України.

Позивач не є реципієнтом, оскільки не одержує міжнародну технічну допомогу, а суми коштів, отримані позивачем за виконані згідно договору роботи, отримуються ним за результатами господарської діяльності підприємства.

Позивач не отримує безпосередньо фінансові та інші ресурси на безоплатній та безповоротній основі, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 2 Постанови виконавець - будь-яка особа (резидент або нерезидент), що має письмову угоду з донором або уповноваженою донором особою та забезпечує реалізацію проекту (програми).

Таким чином, з урахуванням зазначеної Постанови позивач у справі є саме виконавцем робіт, що у відповідності до законодавства України не зобов'язує його звертатись до Мінекономрозвитку для державної реєстрації проектів, натомість із аналізу визначення понять, реципієнтом є Міністерство оборони України.

Крім того, згідно Імплементаційної угоди саме Міністерство оборони України є стороною що представляє Україну та підписало дану угоду від імені Кабінету Міністрів України, а тому обов'язок щодо державної реєстрації в Мінекономрозвитку (програми) покладено саме на відповідача.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Факт неналежного виконання зобов'язання відповідачем та наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 995 947,94 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03186, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, 44, код ЄДРПОУ 14310112) 995 947 (дев'ятсот дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 44 коп. основного боргу, 19 918 (дев'ятнадцять тисяч дев'яносто вісімнадцять) грн. 95 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 28.05.2015.

СуддяВ.В.Сівакова