Рішення № 44444564, 25.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2015Справа №910/8455/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче

підприємство «База»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТЕХСЕРВІС»

про стягнення 53 528,91 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Шкрамида В.В. - по дов. №б/н від 16.01.2015р.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «База» звернулося до господарського исуду мсіта Києва з позововм про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТЕХСЕРВІС» 53 528,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2015р. порушено провадження у справі № 910/8455/15-г та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.04.2015р.

В судове засідання 29.04.2015р. представник відповідача не з"явився. Заяв, клопотань від представника відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів, необхідності витребування нових доказів.

Оскільки нез'явлення у судове засідання повноважного представника відповідача та невиконання ним вимог суду перешкоджає повному, всебічному та об'єктивному розгляду справи, суд визнав за необхідне відкласти розгляд справи на 25.05.2015р.

Представником позивача в судовому засіланні подана заява про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивакч просить стягнути з відповідача 31 146, 54 грн. основного боргу, 7 787.19 грн. - 3% річних та 10 368, 63 грн. - інфляційні.

Відповідач повноважного представника в судове засідання 25.05.2015р. не направив, письмового відзиву на позов не надав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що визначена матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, вул..Наролдного ополчення, 12-А, літ «А» , яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 27.04.2015 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 25.05.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01 лютого 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІКО ТРЕЙД ГРУП» (далі виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТЕХНОСЕРВІС» (далі відповідач ) був укладений договір на виконання робіт № 010212-1.

Згідно умов даного воговору виконавець взяв на себе зобов'язання організувати та забезпечувати виконання робіт на кузові трамвайного вагону Т-ЗІІА-З № 2, а Замовник оплатити виконані роботи. Конкретний перелік, матеріалів та комплектуючих, що використовувалися для проведення робіт наведені у Додатках, що є невід'ємною частиною договору (копія додатку № 1 в додатках додається).

Згідно з п. 1.1. договору, виконавець виконав взяті на себе зобов'язання та виконав Замовники роботи за додатками № 1, додаток № 2 та додаток № 3.

19 березня 2012 року між відповідачем та виконавцем складений акт № ОУОЗ-19-1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) по договору на виконання робіт № 010212-1 від 01 лютого 2012 року. Згідно з актом здачі-прийняття робіт виконавець надав послуги з монтажу системи охолодження.

Загальна вартість виконаних виконавцем робіт складає: 39 053,68 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

17 вересня 2014 року між відповідачем по справі та ТОВ «СІКО ТРЕЙД ГРУП» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «База» (надалі позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги №17/09-14 ПТС.

Згідно з п. 1 даного договору кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить кредиторові за договором № 010212-1 на виконання робіт від 01 лютого 2012 року та за договором № 2806-ТР6 від 01 листопада 2012 р. укладеними між кредитором та боржником.

22 вересня між ТОВ «СІКО ТРЕЙД ГРУП» та позивачем по справі складено акт приймання-передачі документів та інформації згідно договору № 17/09-14 ПТС про відступлення права вимоги від 17 вересня 2014 р.

23 вересня 2014 р. позивач повідомив відповідача про відступлення право вимоги за договором на виконання робіт № 010212-1 від 01 лютого 2012 року та за договором № 2806-ТР6 від 01 листопада 2012 р.

18.03.2015 р. позивач направив відповідачу грошову вимогу вих. № 27/02-1 від 27.02.2015 р. на суму: 39 053,68 грн. за договором виконання робіт № 010212-1 від 01 лютого 2012 року.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором по оплаті виконаних робіт.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачу було надано послуги за які він не дійснив оплату в сумі 31 146, 54 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив оплату за виконані роботи в сумі 31 146, 54 грн. позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 7 787,19 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 368,63 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та встановлено, що вказані показники розраховані вірно.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 7 787,19 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 368,63 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційний втрат підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, ст..ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІТЕХНОСЕРВІС» (03151, м. Київ, вул.. Народного ополчення, 12-А, літ. «А», ідентифікаційний код: 36476580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «База» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 25, ідентифікаційний код: 32960114) 31 146 грн. 54 коп. основного боргу, 7 787 грн. 19 коп., інфляційні втрати, 10 368, грн. 63 коп. - 3 % річних та 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.05.2015 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.