Постанова № 44443408, 13.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2015 року № 826/1605/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська іноваційно-фінансова компанія» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство «Компромісс Плюс» про скасування податкового повідомлення - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Українська іноваційно-фінансова компанія» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі також - відповідач), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство «Компромісс Плюс», в якому просило: - скасувати податкове повідомлення-рішення №0010822206 від 30.09.2014р.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірне податкове повідомлення - рішення прийнято без правових підстав, за відсутності у діях позивача порушень приписів податкового законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Українська іноваційно-фінансова компанія» (код за ЄДРПОУ 25198262) з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Компромісс плюс» (код за ЄДРПОУ 36611163) за період з 01.04.2014 по 30.04.2014 та подальшої реалізації товару покупцям, придбаного у ПП «Компромісс плюс».

За наслідком проведеної перевірки, відповідачем оформлено акт перевірки від 12.09.2014р. №1033/26-54-22-01-10/25198262 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Українська іноваційно-фінансова компанія» вимог: - п.198.6 ст.198, пп. 200.1 та пп.. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), та ст.626, ст.629 ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст.203, п.1. ст.215, п.2. ст.215, ст.228, частини 1 ст.216 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 386 299 грн., в т.ч за квітень 2014 в сумі - 386 299 гривні.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 30.09.2014р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0010822206.

Позивач вважаючи спірне податкове повідомлення - рішення протиправним, внаслідок чого податковим органом було безпідставно донараховано ПДВ позивачеві, що як насідок завдало шкоди охоронюваним законом правам та інтересам позивача, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як свідчать фактичні обставини справи, що між позивачем та ПП «Компромісс Плюс» було укладено Договір купівлі - продажу №1279 від 21.10.2013р., згідно якого ПП «Компромісс Плюс» (Продавець) в особі Директора Чернякові А.В., діючого на підставі Статуту, з однієї сторони, і Публічне акціонерне товариство «Українська іноваційно-фінансова компанія» (Покупець), в особі Генерального директора Бобриньова О.В., діючого на підставі Статуту, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити Товар на умовах, передбачених цим Договором.

П. 1.2. Договору, кількість, асортимент, ціна Товару терміни передачі та оплати Товари, місце постачання Товару визначається Додатками до даного Договору, які є невід'ємними його частинами.

Матеріалами справи підтверджено, що поставка 395,0 тон сої продовольчої на суму на суму 2 654 400,00 грн. була здійснена ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС» на ПАТ «Українська іноваційно-фінансова компанія» на підставі Договору купівлі-продажу № 1279 від 21.10.2013р.

Поряд з цим, з поданих суду документів вбачається, що поставка здійснювалась у місці зберігання Постачальником товару на терміналі «ТІС-Контейнерний термінал» порт «Южний», вул. Чапаєва, 60, с. Візірка, Комінтернівський р-н, Одеська обл., тому перевезення товару не відбувалось.

На підставі Довіреності №20 від 25.04.2014 року отримання товару від ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС» здійснювала ОСОБА_3.

ПАТ «Українська іноваційно-фінансова компанія») повністю розрахувалось з ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС» за поставлений товар, що підтверджено Актом перевірки.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань сторонами оформлено Акт №6 прийому - передачі товару від 29.04.2014р. до Договору купівлі-продажу № 1279 від 21.10.2013р.; оформлені податкова накладна №5 від 29.04.2014р. на суму 2 654 400,00 грн., в т.ч. ПДВ 442400,00 грн. (вказана податкова накладна була своєчасно зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних), видаткова накладна №РН-0000015 від 29.04.2014р.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, відповідачем встановлено, що операції з купівлі сої продовольчої ПАТ «УІФК» в ПП «Компромісс Плюс» у квітні 2014р. не спричиняють реального настання правових наслідків.

При проведенні перевірки відповідачем використано акти ДПІ у Приморському районі М.Одеси від 11.08.2014 №4481/15-53-22-3/36611163 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Компромісс Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Терра» за період березень, квітень 2014 року та ТОВ «Датто» за період квітень, травень 2014 року; - ДПІ у Печерському районі м. Києва від 05.06.06.2014 №1568/26-55-22-08/33722741 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Датто» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.04.2014 по 30.04.2014 року.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про нереальність господарської операції між ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС» та ПАТ «Українська іноваційно-фінансова компанія» з поставки у квітні 2014 року сої продовольчої ґрунтуються виключно на інформації, відображеній у акті ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси від 11.08.2014р. №4481/15-53-22-3/36611163.

В аспекті викладеного, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як встановлено статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Поряд з цим, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В Акті перевірки встановлено факт нереальності цивільно-правових угод укладених позивачем з контрагентом ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС», що на переконання суду є помилковим та не підтверджується документально.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Висновки актів перевірок інших ДПІ не можуть братись до уваги, оскільки з них не вбачається будь-яких порушень податкового чи іншого законодавства з боку позивача, оскільки податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Основною підставою для того щоб зробити висновок про неможливість проведення господарських операцій є інформація від інших ДПІ про встановлення нікчемності правочинів, що є прямим порушенням норм діючого законодавства та насамперед «презумпції правомірності правочину», яка закріплена в ст. 204 ЦК України і говорить про те, що договір вважається правомірним, якщо інше не встановлено судом або його недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Наведені норми вказують, що питання недійсності правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тобто фіктивних, та правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто нікчемних, вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсним правочину, укладених між позивачем та ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС», відповідачем суду не надано.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Разом з тим, з поданих до суду письмових пояснень третьої особи вбачається, що на момент здійснення ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси заходів щодо проведення зустрічної звірки ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС», документи до звірки надані не були у зв'язку із їх втратою, про що було повідомлено ДПІ у Приморському районі м. Одеси листом від 03.07.2014 року. На підставі вказаного вище листа ПП «Компромісс Плюс», ДПІ у Приморському районі м. Одеси було надано підприємству встановлений Податковим кодексом строк на відновлення втрачених документів та складено акт №4481/15-53-22-3/3611163 від 11.08.2014 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Компромісс Плюс», щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Терра» та ТОВ «Датто» за період березень - травень 2014 року.

В подальшому, ПП «Компромісс Плюс» було відновлено всі втрачені документи в повному обсязі у строки встановлені п.44.5 ст.44 Податкового кодексу України.

Також, посилання відповідача на акт перевірки від 19.06.2014 р. №1247/26-55-22-08/33722741 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Датто», що є контрагентом ПП «КОМПРОМІСС ПЛЮС» та на факт відкриття кримінального провадження №32014100060000055 від 03.03.2014р. проти посадових осіб ТОВ «Датто» за ч.5. ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, як підтвердження нереального характеру господарських операцій позивача з ПП «Компромісс Плюс», суд визнає необґрунтованими, оскільки такі матеріали не містять доказів на підтвердження того, що в межах вказаного кримінального провадження досліджувались господарські операції з позивачем, а також: відносини між: учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між: останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Поряд з цим, доводи відповідача про ненадання позивачем до перевірки документів, що свідчать про відрядження Директора Публічного акціонерного товариства «Українська іноваційно-фінансова компанія» Бобриньова О.В. в порту Южний Одеської області як свідчення спростування факту передачі продовольчої сої, відхиляються судом, зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі Додатку № 6 від 29.04.2014 до Договору купівлі продажу № 1279 від 21.10.2013 ПАТ «УІФК» придбало сою продовольчу у кількості 395,000т. Місцем передачі товару визначено склад Продавця (ПП «Компромісе плюс») - порт Южний Одеської обл. Проте, відповідачем в ході перевірки не враховано, що видаткова накладна №РН-0000015 від 29.04.2014 підписана не Директором ПАТ «УІФК», а особою за довіреністю - ОСОБА_3, яка була відряджена з метою прийняття товару, що підтверджується: - квитками на поїзд до Одеси (і в зворотному напрямку); посвідченням про відрядження; звітом про використання коштів на відрядження.

При цьому, вбачається, що в посвідченні про відрядження стоять відмітки ПП «Компромісс плюс» (Продавця товару) та відмітка ТОВ «Хорс групп» (комісіонер, якому був в подальшому переданий товар). Таким чином, висновок Акту, що ПАТ «УІФК» не надало документів, які підтверджують факт отримання від ПП «Компромісс плюс» сої продовольчої та передачу її на комісію ТОВ «Хорс групп» є безпідставним.

Як свідчать матеріали справи, в подальшому товар був експортований з використанням послуг комісіонера ТОВ «Хорс групп» на підставі Договору комісії №1559 від 21.10.2013р., згідно п. 1.1. якого комітент (ПАТ «УІФК») доручає, а Комісіонер (ТОВ «Хорс групп») зобов'язується за дорученням Комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок Комітента наступні юридично значимі дії:

- здійснювати реалізацію на експорт з України Товар, що належить Комітенту. Найменування Товару, асортимент, кількість і ціна Товару визначаються в Додатках до Договору;

- укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах Комітента, а також діяти в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів;

- укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом;

- інші дії, пов'язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень Комітента.

Відповідачем не спростовано факту подальшої реалізації позивачем сої ТОВ «Хорс групп» на підставі Договору комісії №1559 від 21.10.2013р.

Відповідно до пп. 14.1.181. п.14.1. ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Поданою до суду належним чином оформленою первинною документацією позивача спростовані доводи відповідача про порушення позивачем п.198.6 ст.198, пп. 200.1 та пп. 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, що свідчить про протиправність податкового повідомлення - рішення № 0010822206 від 30.09.2014р. та наявність правових підстав для його скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0010822206 від 30.09.2014р.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур