Ухвала суду № 44443386, 19.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання

стосовно внесення до Конституційного Суду України

подання щодо конституційності закону

19 травня 2015 року м. Київ № 826/2239/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів: Погрібніченка І.М., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Мині І.І.

за участю:

позивач: ОСОБА_1;

від позивача: ОСОБА_2;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Глущенко О.М.;

від відповідача 3: Руденко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо звернення суду в порядку ч. 5 ст. 9 КАС України до Верховного Суду України при розгляді адміністративної справи:

за позовомОСОБА_1до 1. Міністерства внутрішніх справ України, 2. Головного управління МВС України в м. Києві, 3. Головного управління ДАІ у м. Києвіпро визнання протиправним та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління МВС України в м. Києві, в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати Наказ Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 30.01.2015 № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення, ОСОБА_1, з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

3. Поновити ОСОБА_1 з 30.01.2015 року на посаді інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу ДАІ з обслуговування Печерського району, підпорядкованому ГУ МВС в місті Києві.

4. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме: з 30.01.2015 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача протиправно звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

В судовому засіданні позивач заперечував проти звернення до Верховного Суду України, оскільки вважає, що п. 10 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» не поширюється на позивача.

Як зазначає позивач, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади».

На підставі Наказу Міністра внутрішніх справ України Авакова А.Б. від 16.01.2015 № 48 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

Як вбачається зі змісту вказаних наказів на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 (особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року №9 зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевірити їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з яких власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення статті 9 Міжнародної конвенції № 158 Міжнародної організації праці «Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця», ратифікованої Постановою Верховною Радою України № 3933-ХІІ від 04.02.1994 року, відповідно до якої тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Таким чином, очищення влади має здійснюватися з дотриманням принципу презумпції невинуватості та доведення вини особи, що є єдиною підставою для застосування відповідальності, якою, в даному випадку, є заборона, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

В статті 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, на думку позивача, звільнення відбулося з ігноруванням Європейських стандартів з люстрації, які ґрунтуються, зокрема, на Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1096 (1996) «Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем», якою були схвалені Вказівки щодо забезпечення дотримання люстраційними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави.

Зокрема, Парламентська Асамблея Ради Європи в пункті 12 резолюції № 1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Вказано також, що повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості.

Позивач зазначає, що в результаті звільнення на підставі приписів Закону України «Про очищення влади» обмежено його права, гарантовані Конституцією України, що, зважаючи на недотримання принципу презумпції невинуватості, недоведеність наявності обґрунтованих підстав для такого звільнення, - є недопустимим.

Наказом МВС України від 12.03.2013 №230, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 р. за № 541/23073, затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція). Пунктом 6.3 розділу УІ Інструкції гарантовані права особи рядового і начальницького складу,стосовно якої проводиться службове розслідування, зокрема:

отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування;

брати участь у службовому розслідуванні, у т.ч. давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування;

висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять);

відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім"ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України;

за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначеним законодавством України;

оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, передбачено порядок накладання дисциплінарних стягнень, а статтею 12 Дисциплінарного статуту - види дисциплінарних стягнень. Відповідно до приписів вказаних статей Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення, крайнім видом яких є звільнення з органів внутрішніх справ, обов'язково призначається службове розслідування з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку.

Наказ МВС України від 16.01.2015 № 48 та наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 30.01.2015 № 59 о/с містять посилання на пункт 10 статті 3 Закону України «Про очищення влади» підпадають під поняття «люстрація» працівник правоохоронного органу, який складав та/або своєю дією сприяв складенню рапортів, протоколів про адміністративне правопорушення, ... стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

Позивач вважає посилання відповідачів на дану норму є безпідставним, оскільки він не притягувався до будь-якої відповідальності, в тому числі і дисциплінарної за складення адміністративних протоколів стосовно осіб, яких звільнено від адміністративної відповідальності, а також вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу не вчиняв.

Таким чином, на думку позивача, його звільнення проведено не за результатами проведеного службового розслідування відносно нього, а лише за формальними ознаками, які визначені пунктом 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади».

Стаття 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, вимагає при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо. Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Проте, застосовуючи щодо позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, ця норма дотримана не була.

Крім того, позивач є членом Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України і перебуває на профспілковому обліку в її Київській міській організації.

Згідно підпункту 1.3.2 пункту 1.3 Колективної угоди Сторони визнають угоду локальним нормативним актом, норми і положення якого є обов'язковими для виконання всіма посадовими особами і працівниками Головного управління, профспілковими органами всіх рівнів.

Приписом статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» № 1045-ХІУ від 15.09.1999 визначено порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Зокрема, у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Зобов'язання Головного управління щодо дотримання прав осіб рядового і начальницького складу, які є членами профспілки, у разі звільнення їх з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, відображені у частині другій підпункту 2.1.8 пункту 2.1 Колективної угоди. Зокрема, Головне управління зобов'язалось надавати подання профспілковому органу про дачу згоди на звільнення члена профспілки за 15 днів до затвердження висновку службового розслідування, за результатами якого на особу накладається дисциплінарне стягнення у виді звільнення з органів внутрішніх справ.

Отже, звільнення позивача без зазначення підстав та доведеності конкретних вчинених ним правопорушень призвело до порушення конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності, порушено також його право на працю і доступ до державної служби.

Таким чином, на думку позивача, норми Закону України «Про очищення влади» не можуть бути підставою для "безпідставного" звільнення його із займаної посади, через те, що вони суперечать Конституції України, норми якої, як норми прямої дії, і мають бути застосовані при вирішенні даного спору.

Крім того, як зазначає позивач, його було звільнено фактично за складання протоколу про адміністративне правопорушення щодо громадянки ОСОБА_7 Цей факт мав місце у січні 2014 року. Звільнення позивача зі служби відбулося через один рік.

Стаття 15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV, чітко передбачає, що дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення відбулося поза межами строків давності, що є грубим порушенням.

Крім того, до кримінальної відповідальності позивач не притягався, жодних фактів незаконності його дій на посаді в судовому порядку встановлено не було.

Зі змісту адміністративного позову вбачається порушення конституційних прав і свобод у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу.

З огляду на вищенаведене, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

На думку суду, звільнення без зазначення підстав та доведеності конкретних вчинених правопорушень є порушенням конституційних принципів рівності громадян перед законом та індивідуального характеру юридичної відповідальності.

Враховуючи зазначене, норми зазначеного закону не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1, із займаної посади.

Судом вбачається, що приймаючи оскаржуване рішення відповідачем було допущено порушення цілого ряду визначених Конституцією України свобод позивача, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 8, 22, 64 Конституції України.

Відповідно до положень ст. 21 та ч. 1, ч. 2 ст. 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

На думку суду, вказані положення Конституції України не були враховані при прийняття оскаржуваного рішення відповідача 1, оскільки у зв'язку із його прийняттям обсяг прав позивача значно зменшився, а також було застосовано доволі суттєві обмеження за наявності певної ознаки (займання посади у конкретний період часу), що є недопустимим відповідно до ч. 2 ст. 24 Конституції України.

В контексті наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу на положення ст. 64 Конституції України, відповідно до якої принцип рівності прав та свобод не може бути порушено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Аналіз вищенаведених норм права дає суду дійти висновку, що усі особи, які займали посади, визначені у ст. 3 Закону, автоматично визнаються винуватими у сприянні узурпації влади Президентом України Віктором Януковичем, підриві основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенні прав і свобод людини та підлягають обмеженням, що передбачені Законом.

Натомість вищенаведене суперечить Конституції України щодо індивідуальної відповідальності особи.

Отже, звільняючи позивача з органів внутрішніх справ на підставі пункту 10 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року № 1682 -VI та пунктів 62 «а», 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, відповідач 1 не дотримався будь-якого порядку доведення його винуватості, чим безперечно порушив приписи ст. 62 Конституції України.

Таким чином, у суду виникають сумніви щодо правомірності рішення відповідача 1, оскільки, на думку суду, воно прийнято всупереч Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а також вказаним рішенням було обмежено свободи позивача, визначені ст. 21, 24, 58, 61, 62 Основного Закону України.

У взаємозв'язку з наведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 5. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» передбачено, що у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Дослідивши зміст позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з метою досягнення однозначної визначеності у питанні про те, чи відповідають в контексті доводів позивача окремі вищезгадані положення Закону України «Про очищення влади» наведеним вище положенням Конституції України та, відповідно, з метою з'ясування питання щодо їх конституційності, забезпечення застосування при вирішенні спору норм Закону, які відповідають Конституції України, а також з метою забезпечення дотримання конституційних прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезгаданих окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України.

Керуючись ч. 5 ст. 9, ст.ст. 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Звернутися до Верховного Суду України із зазначеною ухвалою суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» положенням Конституції України, а саме:

- - пункту 10 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади» положенням статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частин другої та третьої статті 22, частин другої та третьої статті 24, частини першої статті 38, частини першої статті 43, статті 58, частини другої статті 61, статті 62, частини першої статті 64 Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

2. Копію ухвали направити сторонам та Верховному Суду України (разом із копією позовної заяви).

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О. Іщук

Судді: І.М.Погрібніченко

В.П.Шулежко

Повний текст ухвали виготовлено 21.05.2015 р.