Постанова № 44442355, 22.05.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2015 року Справа № 813/366/15

11 год. 49 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

представник позивача Мельничук В.А.,

представник відповідача Шиба А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» (далі - позивач, С/г ТОВ «Нива») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 23.02.2015 року за вх. № 5711 /а.с.13-115/ просить:

- визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення № 0000042200 та № 0000052200 від 12.01.2015 року;

- визнати протиправними дії ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області щодо нарахування позивачу пені в розмірі 1490,31 грн.;

- визнати протиправними дії ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління ДФС у Львівській області щодо внесення в картку особового рахунку позивача пені в розмірі 1490,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість як сільськогосподарський товаровиробник. Сума ПДВ нарахована, сплачена платником у складі придбаних товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг залежно від напряму їх використання у сфері сільськогосподарської або іншої діяльності відноситься або до складу податкового кредиту спеціальної декларації або ж до складу податкового кредиту загальної декларації. В будь-якому випадку сума ПДВ нарахована у складі податкового кредиту, зменшує суму податкового зобов'язання з ПДВ, що відповідно підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією, або що залишається у розпорядженні платника за спеціальною декларацією. Враховуючи те, що сума податкового кредиту з ПДВ 71827,00 грн. за податковою накладною № 619 від 15.09.2014 року виписаною ТОВ «Агрозахисник Донбас» позивачем задекларована у скороченій податковій декларації, показники сум податкового зобов'язання та податкового кредиту, які виникають в порядку п. 209.2 ст. 209 ПК України не приводять до розрахунків з бюджетом.

Щодо нарахування контролюючим органом пені пояснив, що, на переконання позивача, норма підп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України підлягає застосуванню до тих правовідносин, в яких платником податків несвоєчасно сплачено суму податкового зобов'язання, яка нарахована контролюючим органом в порядку підп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, тобто з підстав, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, а також у випадках, коли платником податків самостійно виявлено заниження податкового зобов'язання та збільшено його шляхом уточнення показників податкової звітності. На думку позивача, вказані дії контролюючого органу є нічим іншим, як притягнення платника податку до відповідальності за порушення ведення податкового обліку - заниження податкового зобов'язання, а не за сплату у встановлені законодавством строки узгоджених податкових зобов'язань. Зазначив, що притягнення платника податків до фінансової відповідальності у вигляді пені жодним чином не пов'язане із відповідальністю, яка застосовується контролюючим органом до платника податків у зв'язку із порушенням ведення податкового обліку, позаяк таке порушення тягне за собою застосування штрафних санкцій в порядку ст. 123.1 ст. 123 ПК України.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення та пеня, а також пов'язані з ними дії контролюючого органу, прийняті та вчинені з порушенням податкового законодавства та зобов'язують позивача на вчинення дій, не передбачених ПК України, а тому слід визнати протиправними та слід скасувати.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив позов задовольнити.

В попередньому судовому засіданні 24.03.2015 року судом в порядку ст. 55 допущено заміну відповідача - Державної податкової інспекції в Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Міндоходів у Львівської області, на його процесуального правонаступника - Державну податкову інспекцію у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі).

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов /а.с.61-63/. Зазначив, що згідно з базою даних ГУ ДФС встановлено, що податкова накладна № 619 від 15.04.2015 року одержана позивачем від ТОВ «Агрозахист Донбас» включена до податкового кредиту двічі: за вересень 2014 року та жовтень 2014 року. Крім того, відповідачем встановлено розбіжності у Декларації з ПДВ за жовтень 2014 року, а саме: в рядку 19 за даними платника податків задекларовано 15022 грн., за даними перевірки - 0 грн. З врахуванням викладеного, донараховані контролюючим органом податкові зобов'язання, штрафні санкції та пеня платнику податків слід перерахувати до бюджету. Отже, на переконання відповідача, вказані рішення контролюючого органу та його дії є правомірними, відповідають нормам податкового законодавства та слід залишити в силі. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

С/г ТОВ «Нива» зареєстроване як юридична особа 03.03.1992 року з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 03760823 та взяте на податковий облік в податковому органі 30.03.1992 року за № 1604-0024 /а.с.91-95/. Підприємство зареєстровано платником податку на додану вартість - у періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 22.02.2011 року № 100324704 /а.с.18/.

ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за жовтень 2014 року, про що складено акт № 24/13-20-22-00/03760823 від 18.12.2014 року /а.с.18-21/.

Вказаною перевіркою зафіксовано завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 19 Декларації за жовтень 2014 року) на загальну суму 15022,00 грн., чим порушено п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України та п. 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України № 678 від 13.11.2013 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплачується до загального фонду Державного бюджету (рядок 25.1 податкової Декларації за жовтень 2014 року) в сумі 56805,00 грн. в порушення п.п. 201.10, 201.6 ст. 201, п. п. 198.2, 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України.

За результатами перевірки контролюючим органом прийнято:

· податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000052200 від 12.01.2015 року за платежем податок на додану вартість на суму 85207,00 грн. (в т.ч. штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 28402,50 грн.) /а.с.8/;

· податкове повідомлення-рішення форми «В4» № 0000042200 від 12.01.2015 року, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 15022,00 грн. /а.с.9/.

Крім того, 21.01.2015 року позивачу направлено лист № 272/13-20-22-00 «про скерування розрахунку пені», відповідно до якого позивачу направлено розрахунок пені за невиконання податкового зобов'язання для здійснення сплати в бюджет по податку на додану вартість /а.с.16, 17/.

Вважаючи рішення та дії контролюючого органу неправомірними та такими, що порушують права позивача, С/г ТОВ «Нива» звернулося з позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п. «а, б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Таким чином, участь у визначенні бази оподаткування податком на додану вартість приймають лише ті об'єкти оподаткування, які реально мали місце, тобто надання послуг та постачання товарів повинно мати реальний характер.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ст. 1198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинно бути підтверджено належним чином оформленими податковими накладними, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Пунктами 209.2, 209.3 ст. 209 ПК України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору, платежу додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів, платежів, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації з питань забезпечення єдиного підходу до застосування штрафних санкцій, затвердженої Наказом ДПС України від 22.11.2012 року №1046/478 відповідно до положень п. 123.2 ст. 123 Кодексу штрафна санкція застосовується за використання платником податків сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання. Таким чином, до платника будуть застосовані штрафні санкції передбачені п. 123.1 ст. 123 Кодексу. Визначена сума грошового зобов'язання за результатами такої перевірки підлягатиме сплаті до державного бюджету.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом зі змісту акта перевірки встановлено, що 17.11.2014 року позивачем засобами телекомунікаційного зв'язку подано відповідачу Декларацію з ПДВ з додатком 5 за звітний (податковий) період 10-2014, (вх. № 9066483568 від 17.11.2014 року); код декларації 0121 (спеціальний режим діяльності у сфері сільського господарства).

Крім того, керуючись вимогами п. 201.15 ст. 201 розділу V ПК України позивачем подано відповідачу в електронному вигляді копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за звітний період жовтень 2014 року.

У розділі ІІ Отримані податкові накладні встановлені розбіжності, зокрема щодо податкової накладної № 619 від 15.09.2014 року на суму 430962,00 грн. в т.ч. сума ПДВ 71827,00 грн.

З врахування викладеного контролюючим органом надіслано позивачу «Електронне повідомлення про результати електронної обробки (звірки) податкової інформації з податку на додану вартість».

11.11.2014 року позивачем засобами телекомунікаційного з'язку подано відповідачу Уточнюючий розрахунок з ПДВ з додатком 5 за звітний (податковий) період - 11-2014, звітний (податковий) період, за який виправляються помилки - 09.2014 (вх. № 9065295797), код уточнюючого розрахунку - 0121 (спеціальний режим діяльності у сфері сільського господарства). У розділі ІІ «Податковий кредит» додатку 5 до уточнюючого розрахунку зазначено ПДВ у сумі 71827,00 грн.

Як пояснив представник відповідача та відображено в акті перевірки, відповідно до баз даних відповідача з'ясовано, що податкова накладна № 619 від 15.09.2014 року одержана від ТОВ «Агрозахист Донбас» С/г ТОВ «Нива» (покупець) включена до податкового кредиту двічі - за вересень та за жовтень 2014 року.

Враховуючи вищевикладене контролюючим органом зафіксовано порушення позивачем п. 201.6, 201.10 ст.201, п.п. 198.2, 198.6 ПК України, а саме завищено суму податкового кредиту на 71827,00 грн. /а.с.18-19/.

Судом встановлено, що продавцем - ТОВ «Агрозахист Донбас» виписано покупцю податкову накладну № 619 від 15.09.2014 року на суму 430962,00 грн., в т.ч. ПДВ 71827,00 грн. /а.с.22/

Позивачем подано контролюючому органу податкову декларацію за жовтень 2015 року /а.с.38-41/; код декларації - 0121; прийнто згідно з квитанцією № 2 - 17.11.2014 року за реєстраційним № 9066483568 /а.с.37/.

Згідно з реєстром виданих та отриманих податкових накладних (дата подання 03.11.2014 року) /а.с.48-51/ зафіксовано вказану податкову накладну /а.с.50/, що відображена у додатку 5 до Декларації за жовтень 2014 року /а.с.45/.

Згідно з уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний податковий період 11 місяць; звітний (податковий) період 9 місяць; код декларації 0121 /а.с.25-26/; прийнято згідно з квитанцією № 2 - 11.11.2014 року за реєстраційним № 9065295797 /а.с.23/, у розділі ІІ «Податковий кредит» додатку 5 до уточнюючого розрахунку /а.с.27-28/ визначено в.ч. суму ПДВ 71827,00 грн. /а.с.28/.

Представник позивача факт подвійного відображення суми ПДВ 71827,00 грн. не заперечує. Пояснив, що оскільки позивач на виправлення розбіжностей між показниками деларації та показниками перевірки подав уточнюючий розрахунок, сума в розмірі 71827,00 грн. повинна була бути підтвердженою документом, яким була податкова накладна № 619 від 15.09.2015 року, позивач змушений був повторно відобразити таку.

Зазначив, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушеннями ст. 201 ПК України) чи не підтвердженні митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України, передбачено обов'язок відобразити документ на підставі якого відображається сума податкового кредиту.

Представник позивача ззначив, що вказані дії контролюючого органу є такими, що відповідають нормам чинного податкового законодавства, а прийняте податкове повідомлення-рішення протиправним.

Суд вважає обґрунтованими такі покликання представника позивача з огляду на наступне.

С/г «Нива» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість як сільськогосподарський товаровиробник; КВЕД виду діяльності (основний): 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур /а.с.18/.

Відповідно до приписів ст. 200 ПК України, сума податку на додану вартість, нарахована або сплачена платником податків внаслідок провадження інших видів господарської діяльності (не сільськогосподарської) відображається у загальній (бюджетній декларації) ПДВ, за якою підлягає сплаті до бюджету.

Зі змісту вказаних норм п. 201 ст. 200, п. 209.2 ст.209, п. 209.3 ст. 209 ПК України, слідує, що сума ПДВ нарахована, сплачена платником у складі придбаних товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг, залежно від напряму їх використання у сфері сільськогосподарської або іншої діяльності відноситься або до складу податкового кредиту спеціальної декларації (сільськогосподарська діяльність) або ж до складу податкового кредиту загальної декларації (інша господарська діяльність). В будь-якому випадку сума ПДВ нарахована у складі податкового кредиту, зменшує суму податкового зобов'язання з ПДВ, що відповідно підлягає сплаті до бюджету за загальною декларацією, або що залишається у розпорядженні платника за спеціальною декларацією.

Таким чином, як справедливо зазначає представник позивача, оскільки сума податкового кредиту з ПДВ 71827,00 грн. за податковою накладною № 619 від 15.09.2014 року виписаною ТОВ «Агрозахист Донбас» позивачем задекларована у скороченій податковій декларації, показники сум податкового зобов`язання та податкового кредиту, які виникають в порядку п. 209.2 ст. 209 ПК України, не має наслідком розрахунку з бюджетом. Відображення вказаних показників у податковій деларації з ПДВ за жовтень 2014 року, уточнюючому розрахунку за вересень 2014 року мало на меті перекриття показників заниження податкового кредиту та завищення такого на цю ж суму, не привело до недоплати позивачем суми ПДВ, що могла б бути сплаченою до бюджету, у зв`язку із наявністю спеціального режиму оподаткування.

З врахуванням того, що суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в ораганх, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та того, що такі відповідно до п. 209.2 ст. 209 ПК України повністю залишаються у розпорядженні такого підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей, збільшення контролюючим органом суми, що за результатами звітного (податкового) періоду підлягає сплаті платником податку до загального/спеціального фонду державного бюджету у рядку 25.1 декларації є таким що не відповідає нормам податкового законодавства.

На переконання суду, оскільки збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 56805,00 грн. є протиправним, протиправним є і застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 28402,50 грн.

Щодо суми завищення від'ємного значення податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно з підп. 2 п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість якщо в результаті розрахунку значення різниці між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту отримано від'ємне значення, то заповнюється рядок 19.

Згідно з поданою декларацією з ПДВ за жовтень встановлено наступне: що значення р. 19 Декларації є різниця суми податкового кредиту (р. 17) та суми податкових зобов'язань, тобто р.19 Декларації = р. 17 - р. 9. У даному випадку згідно з вказаною формулою одержано 140429,00 грн. - 125407,00 грн. = 15022,00 грн., тобто позитивне значення, яке слід відобразити у р. 18 Декларації /а.с.38-41/.

З врахуванням викладеного, контролюючим органом правомірно зменшено розмір від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного періоду.

Щодо нарахованої С\г ТОВ «Нива» пені, судом встановлено наступне.

Відповідно до листа № 272/13-20-22-00 від 21.01.2015 року про скерування пені. Зазначено, що ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі на підставі акта перевірки № 24/13-20-22-00/3760823 від 18.12.2014 року визначено суму грошового зобов'язання та складено податкове повідомлення-рішення (форми «Р») № 0000052200 від 12.01.2015 року, (вручено платнику 16.01.2015 року, граничний строк сплати 26.01.2015 року) у даному рішенні вказано, що у разі виявлення органом державної податкової служби заниження податкового зобов'язання, на суму такого заниження, нарахованого у цьому податковому повідомленні-рішенні, та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження) у день настання строку погашення цього податкового зобов'язання буде здійснено нарахування пені. З врахуванням викладеного вказаний розрахунок пені надіслано позивачу для перерахунку до бюджету /а.с.16/.

При цьому в даному листі контролюючий орган покликається на п.п. б 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України.

Відповідно до абз. 2 п. "б" підп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України, нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Положеннями підп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України визначено, що пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Зі змісту наведених норм слідує, що такі розрізняють порядок визначення пені при нарахуванні грошового зобов'язання та податкового зобов'язання.

Крім того, зі змісту положень підп.14.1.156, підп.14.1.39 п.14.1 ст.14, п.54.3 ст.54, п.57.2, п.57.3 ст.57 ПК України, п.2.2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, який затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012р. № 1236 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2012р. за № 2135/22447, розмежовано поняття грошового зобов'язання та податкового зобов'язання. При цьому слід зазначити, що термін податкове зобов'язання, як складова грошового зобов'язання, вживається законодавцем в більшій мірі за тих обставин, коли орган державної податкової служби визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства.

Відтак, підп. 129.1.2 п 129.1 ст. 129 ПК України не може застосовуватись до тих правовідносин, де грошове зобов'язання нараховується контролюючим органом та пов'язане з порушенням податкового законодавства.

При цьому, такий висновок суду ґрунтується на тому, що положення п. "б" підп. 129.1.1 та підп. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України покликані врегульовувати різні правовідносини, а не одні і ті ж.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем без достатніх на те правових підстав визначено позивачу пеню за вищевказані порушення.

Також, щодо спірних правовідносин, з врахуванням положень п.п. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України, слід зазначити, що пеня є фінансовою відповідальністю за несплату грошових зобов'язань у встановлені законодавством строки.

Як передбачено п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Таким чином, зазначена норма встановлює строки сплати грошового зобов'язання, у разі його визначення контролюючим органом, які позивачем не були порушені, що дає підстави прийти до обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача при нарахуванні пені за відсутності складу фінансового правопорушення.

Застосування ж пені з моменту порушення виявленого контролюючим органом є нічим іншим як відповідальністю за порушення ведення податкового обліку, а не порушенням строків сплати грошових зобов'язань.

При цьому, зазначені норми на думку суду допускають можливість різного тлумачення - початку нарахування пені у спірних правовідносинах, понять грошового зобов'язання та податкового зобов'язання у згаданих правовідносинах і як наслідок застосування цих норм на власний розсуд.

За таких обставин, суд вважає за необхідне констатувати той факт, що відповідач, за наявності можливості застосування п. 56.21 ст. 56 ПК України, всупереч даній нормі віддав перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства і це призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати пені.

На необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України". Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Викладені обставини, вказують не невірне застосування національного законодавства відповідачем при нарахуванні пені.

Як наслідок протиправними є дії щодо внесення в картку особового рахунку суми нарахованої пені в сумі 1490,31 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням викладеного, на переконання суду, позивач належними та допустимими доказами довів протиправність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення № 0000052200 від 12.01.2015 року, нарахування пені в сумі 1490,31 грн., та як наслідок дій щодо внесення в картку особового рахунку суми нарахованої пені, а тому в цій частині позовних вимог такі слід задовольнити. Натомість позивачем не доведено суду обґрунтованості висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 12.01.2015 року, а тому у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

До матеріалів адміністративної справи долучено платіжне доручення № 8 від 19.01.2015 року на суму 852,00 грн. відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір за подання позову до Львівського окружного адміністративного суду.

Загальна сума судового збору, яку слід було сплатити позивачеві за позовні вимоги майнового характеру становить 2034,39 грн. (2% від (85207,00 грн.+15022,00 грн.+1490,31 грн.)) та 73,08 грн. за позовну вимогу немайнового характеру.

Оскільки позовну вимогу немайнового характеру задоволено повністю, а з майнових вимог лише 2/3, належить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 173,88 грн. (852,00 грн. - 678,13 грн.).

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області № 0000052200 від 12.01.2015 року.

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Кам'янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо нарахування та внесення в картку особового рахунку сільськогосподарського товариства «Нива» пені в розмірі 1490,31 грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" (Львівська область, м. Кам'янка-Бузька, вул. Незалежності, 18; ЄДРПОУ 03760823) 173 (сто сімдесят три) грн. 88 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст.186КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст.254КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 27.05.2015 року.

Суддя Кравців О.Р.