Рішення № 44440504, 22.05.2015, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/2846/14-ц

номер провадження 2/695/48/15

22 травня 2015 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Савенка В.Г.

при секретарі Бреус В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, Служба у справах дітей виконкому Золотоніської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в :

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свою позовну заяву позивач пояснює тим, що 22 серпня 2008 року між ТОВ "Банк „Фінанси та Кредит", правонаступником якого на даний час є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк, Позивач), та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) укладено кредитний договір № 2231 (надалі - Кредитний договір).

Згідно умов Кредитного договору, Банк надав позичальнику кредит у сумі 36 000,00 дол США зі строком остаточного повернення кредитних ресурсів до 21 серпня 2028 року, сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 8 % річних, а з 27 листопада 2008 року 18% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 2231-ЧД від року між Банком та ОСОБА_2 (надалі - Поручитель) укладено Договір поруки № 2231-ЧД від 22.08.2008 року {надалі - Договір поруки), за яким Поручитель зобов'язався перед Кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов'язань за Кредитним договором солідарно із Позичальником.

Також, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 2231-ЧД від 22.08.2008року між Банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 2231-ЧД від 22.08.2008 року, посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Сахно В.І. за реєстровим № 4119 (далі - Іпотечний договір)

Відповідно до п.1 Іпотечного договору, предметом іпотеки за вищевказаним договором є нерухоме майно: квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 50,8і кв. м., житловою площею 32,3 кв. м.

Враховуючи наявні порушення договірних зобов'язань, керуючись положеннями Кредитного договору та чинного законодавства України, Банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з Позичальника та Поручителя заборгованості за Кредитним договором.

Рішенням міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2013 року (справа № 2-70/11, провадження 2/695/8/13) з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитними договором № 2231-ЧД від 22.08.2008 в сумі 345 488,39 грн. (триста сорок п'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень тридцять дев'ять копійок) у солідарному порядку.

Стягнуто також солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Зазначене судове рішення набрало законної сили.

Рішення суду про стягнення заборгованості виконано не було, заборгованість за Кредитним договором не погашена.

Сума заборгованості за Кредитним договором станом на 31.12.2013 року складає 1 283 876,60 грн. (один мільйон двісті вісімдесят три тисячі вісімсот сімдесят шість гривень шістдесят копійок), з яких:

Сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 26 392,53 дол. США, що складає по курсу НБУ на 31.12.2013 р. - 210 955,49 грн.;

Сума простроченої заборгованості по основним боргу кредиту - 8 233,81 дол. США, що складає по курсу НБУ на 31.12.2013 р. - 65 812,84 грн.;

Сума строкової заборгованості за відсотками - 536,70 дол. США, що складає по курсу НБУ на 31.12.2013 р. - 4 289,84 грн.;

Сума простроченої заборгованості за відсотками - 26 404,79 дол. США, що складає по курсу НБУ на 31.12.2013 р. - 211 053,49 грн.;

Пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам - 791 764,94 гривень.

Згідно ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу», ч. 6 ст. З Закону України «Про іпотеку» кредитор (іпотекодержатель, заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (іпотекодавець, заставодавець) забезпеченого заставою (іпотекою) зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Тому позивач звернувся до суду із відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В судове засідання представник позивача не прибув, але звернувся до суду із письмовою заявою, в якій підтримав свої позовні вимоги та просить проводити судове засідання в його відсутності.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала повністю і по суті заявленого позову пояснила, що відповідно до діючого законодавства України, на даний час існує мораторій на примусове стягнення нерухомого майна, яке вважається предметом іпотеки. Отже, з огляду на вимоги ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на її квартиру, що є предметом іпотеки за іпотечним договором як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення в будь-якому виді, в тому числі шляхом визнання за банком-позичальником права власності на предмет іпотеки, а тому в задоволенні такої позовної вимог має бути відмовлено.

Також вона заявила про те, що ціну позову позивач зазначає в 1 283876,60 грн. Цю ж суму позивач зазначає в тексті позовної заяви як добуток нібито заборгованості по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитом та штрафним санкціям. В прохальній частині позовної заяви позивач ставить питання про те, щоб в рахунок заборгованості в сумі 1 283 876,60 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру. Але, як вказує відповідач, згідно змісту позовної заяви не вказано і жодним доказом позивач не підтвердив, що зазначена вся сума 1 283 876,60 грн. є заборгованістю, яка встановлена та стягнута з відповідача в передбаченому законом порядку відповідно до рішення суду. Позивач ставить питання про виселення із квартири, що є предметом іпотеки, відповідача та її неповнолітніх дітей. Але така вимога та посилання на певні норми законодавства, на думку відповідача, не ґрунтується на нормах матеріального права. Статті 39,40 ЗУ «Про іпотеку», на які посилається позивач, передбачають виселення мешканців предмету іпотеки в разі задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки звернення стягнення на квартиру відповідача заборонено відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як наслідок і виселення мешканців із такої квартири на підставі ст.ст.39,40 вказаного Закону не допускається.

Тому просить відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав і заявив, що він згоден із доводами відповідача, підтверджує їх і просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання представник третьої особи Служби в справах дітей виконкому Злотоніської міської ради ОСОБА_5 не прибула, але звернулася до суду із письмовою заявою про розгляд справи у її відсутності та просила прийняти законне рішення, яке не суперечить інтересам дітей відповідача.

Суд, вивчивши матеріали справи та представлені сторонами доводи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05.02.2013 року з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стягнуто солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитними договором № 2231-ЧД від 22.08.2008 в сумі 345 488,39 грн. (триста сорок п'ять тисяч чотириста вісімдесят вісім гривень тридцять дев'ять копійок) у солідарному порядку та судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Солідарна відповідальність наділяє кредитора правом вимагати виконання зобов'язань або від усіх боржників, або від кожного з них окремо. При цьому він може зажадати як весь борг повністю, так і частину його.

Відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметам іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку».

Квартира, що належить відповідачу і право власності на яку банк просить визнати за собою, є предметом іпотеки в розумінні ст.5 Закону України «Про іпотеку», оскільки вона передана в іпотеку на підставі Договору іпотеки № 2231-ЧД від 22.08.2008 року.

Таке майно виступає як забезпечення зобов'язань за споживчими кредитами, наданими кредитними установами в іноземній валюті. Згідно пункту 2.1 Кредитного договору № 2231-ЧД від 22.08.2008 року кредит був наданий в іноземній валюті (долар США), а згідно пункту 2.2. кредитні ресурси позичальника за цим договором використовуються за цільовим призначенням: соціальні потреби (що за своєю сутпо є споживчим кредитом).

Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункту, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 та її неповнолітні діти ОСОБА_6, 2004р.н. та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають за адресою: АДРЕСА_1

Таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника. При цьому судом встановлено, що відповідач, яка є позичальником та іпотекодавцем, разом із своїми неповнолітніми дітьми постійно проживає в квартирі, що є предметом іпотеки. Це також стверджує і позивач у своєму позові. Таким чином суд визнає це як першою умовою розповсюдження мораторію на відчуження майна.

Судом встановлено, що відповідач у власності іншого нерухомого майна та іншого житла на праві власності не має і квартира, яка є предметом спору, є єдиним можливим житлом для неї та її дітей.

Як встановлено судом з матеріалів справи квартира відповідача має загальну площу 50,8 кв. метрів, про що безпосередньо вказано і в самому Договорі іпотеки. Оскільки загальна площа квартири не перевищує 140кв. метрів, то на неї також діє мораторій.

Таким чином, всі вимоги, передбачені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», необхідні для його застосування в даному спорі, є чинними, а тому цей закон розповсюджується на правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Як встановлено судом, ціну позову позивач зазначає 1 283 876,60 грн. як розмір заборгованості по тілу кредиту, відсоткам за користування кредитом та штрафним санкціям. В позовній заяві позивач ставить питання про те, щоб в рахунок заборгованості в сумі 1 283 876,60 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру. При цьому позивач посилається на ст..61 ЦПК України, відповідно до якої обставини, встановлені судовим рішенням, не доказуються при розгляді інших справи, у яких беруть ті самі особи та на рішення Золотоніського міськрайонного суду від 05.02.13р. Проте у вказаному рішенні сума стягнення з відповідача по заборгованості становить 345 488,39грн. та судові витрати в сумі 1 820грн разом із інформзабезпеченням, та ще й у солідарному порядку з ОСОБА_2 А в даному позові ціна становить 1 283 876,60грн. і в судовому засіданні сторона позивача не обґрунтувала цю суму, оскільки не прибула в судове засідання незважаючи на неодноразові виклики до суду.

Позивачем заявлено вимогу про виселення із квартири, що є предметом іпотеки, відповідача та її неповнолітніх дітей.

Але, на думку суду, така вимога не може бути задоволена.

Статті 39,40 ЗУ «Про іпотеку» передбачають виселення мешканців предмету іпотеки в разі задоволення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки звернення стягнення на квартиру відповідача заборонено відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян У країни, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як наслідок і виселення мешканців із такої квартири не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян пай зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Судом встановлено, що кредитні кошти були отримані ОСОБА_1 на соціальні потреби, чого не заперечує в своєму позові позивач, тобто це був споживчий кредит. А предмет іпотеки - квартира відповідача, не була придбана мною за кредитні кошти, оскільки вона на момент отримання кредиту вже перебувала в моїй власності.

Таким чином, виселення відповідача з неповнолітніми дітьми з квартири без надання іншого постійного жилого приміщення заборонено законом.

При цьому суд враховує, що позивач в позові не вказує про можливість надання іншого приміщення відповідачу та її неповнолітнім дітям. Тому суд не може задовольнити вказану позовну вимогу.

Суд приходить до висновку, що посилання позивача у своєму позову на ст.109 ч.3 ЖК України на місячний строк для виселення мешканців на підставі вимоги іпотекодержателя або нового власника, є необґрунтованим, оскільки цей строк застосовується лише в разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та позивачем такого позасудового договору про звернення стягнення на квартиру не укладалося. Тому ця норма закону, на думку суду, не підлягає застосуванню в межах даної судової справи.

Відповідно до ст.. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадяни і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

При вирішенні даного питання про задоволення позовних вимог суд враховує позицію Органу опіки і піклування Золотоніської райдержадміністрації, представник якого у своїй заяві від 13.11.2014року за просив прийняти законне рішення, що не суперечить інтересам дітей.

Суд вважає, що при задоволенні позовних вимог будуть порушені права обох дітей ОСОБА_1 в сторону їх звуження, що на думку суду, є неприпустимим, оскільки вони проживають разом із своєю матір'ю і перебувають на її утриманні.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд приходить до висновку, що з огляду на вимоги ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на квартиру відповідача, що є предметом іпотеки за іпотечним договором як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення в будь-якому виді, в тому числі шляхом визнання за банком-позичальником права власності на предмет іпотеки, а тому, на думку суду, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст., ст..213, 214 ЦПК України, -

В и р і ш и в :

Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» в задоволенні позову до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_2, Служба у справах дітей виконкому Золотоніської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд протягом десяти днів.

Повний текст буде виготовлений 26 травня 2015року.

Суддя Савенко В.Г.