Ухвала суду № 44438761, 26.05.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/3440/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Глущенко Є. Д.Номер провадження 22-ц/788/870/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 5

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Білецького О. М. , Собини О. І.

за участю секретаря - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення права власності на частку в спільному майні, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з даним позовом і просила припинити право відповідача ОСОБА_4 на 59/200 частини у спільному майні, а саме: на 59/200 частини квартири АДРЕСА_1, яка складається з 1/2 частини житлової прибудови до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 60,05 кв.м, до складу якої входять: житлова кімната 2-5 площею 16,4 кв.м, ванна кімната 2-6 площею 4,8 кв.м, топочна 2-7 площею 3,5 кв.м, кухня 2-8 площею 18,3 кв.м, коридор 2-2 площею 13,2 кв.м, коридор 2-1 площею 4,3 кв.м, яка належить йому на праві спільної часткової власності, з виплатою компенсації за його частку у майні у розмірі, який буде встановлений висновком судової будівельно-технічної експертизи, посилаючись на те, що частка відповідача у спільному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, а також на те, що спільне володіння і користування майном є неможливим у зв'язку з недотриманням відповідачем правил сумісного проживання.

Позивач також просила визнати за нею право власності на ту частку відповідача у спільному майні, право на яку має бути припиненим.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Стягнуто з ОСОБА_3 1000 грн. судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Вказане рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 17 грудня 2014 року № 1818/1843, покладений в основу оскаржуваного рішення, є, на думку позивачки, необґрунтованим, неповним та неясним і викликає сумнів у його правильності. Зокрема, для визначення вартості частки відповідача у спірному майні експерт безпідставно врахував вартість всього житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Ромни, а не квартири чи її частини, а також не провів розрахунок вартості квадратного метра квартири або 30,25 кв.м частини житлової прибудови до квартири, що становило б ідеальну частку відповідача у спільному майні.

Також судовий експерт, зробивши висновок про можливість з технічної точки зору виділення 59/200 частин зі спірної квартири, не додав до свого висновку графічних додатків щодо можливих варіантів виділення в натурі частки відповідача у спільному майні.

Позивачка також зауважує, що суд першої інстанції правомірно встановив та зазначив у рішенні про неможливість того, щоб сторони спільно володіли та користувались спірним житлом, що є однією із підстав, передбачених ч.1 ст.365 ЦК України, для припинення права відповідача на частку у спільному майні, однак його висновок про відмову у задоволенні позову не відповідає встановленим обставинам.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 про залишення рішення суду без змін, роз'яснення експерта ОСОБА_6 щодо складеного ним висновку експертизи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 29 вересня 2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 28 жовтня 2010 року. Між сторонами на даний час склались неприязні відносини, що підтверджується численними зверненнями позивачки до правоохоронних органів та процесуальними документами, прийнятими за результатами розгляду цих звернень (а.с.16, 37-53).

У період шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачкою (а.с.15).

Відповідно до договору дарування від 01 квітня 2003 року та свідоцтва про право власності на нерухоме майно позивачці ОСОБА_3 належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1 в м. Ромни, Сумської області, загальною площею 102,9 кв.м, житловою площею 58,8 кв.м (а.с.17-18, 19, 20).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 29 грудня 2011 року, яке набрало законної сили і яке роз'яснено відповідно до ухвали цього ж суду від 18 квітня 2013 року, визнано за ОСОБА_4 і ОСОБА_3 право власності по 59/200 частини за кожним у квартирі АДРЕСА_2 без виділення в натурі, яка складається з 1/2 частини житлової прибудови до цієї квартири № 2, загальною площею 60,05 кв.м, до якої входить житлова кімната 2-5 площею 16,4 кв.м, ванна кімната 2-6 площею 4,8 кв.м, топочна 2-7 площею 3,5 кв.м, кухня 2-8 площею 18,3 кв.м, коридор 2-2 площею 13,2 кв.м, коридор 2-1 площею 4,3 кв.м (а.с.24-25, 26-28, 29).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано на праві приватної спільної часткової власності 59/200 частини квартири АДРЕСА_3, яка складається з 1/2 частини житлової прибудови до квартири АДРЕСА_3, загальною площею 60,05 кв.м, до якої входять: житлова кімната 2-5 площею 16,4 кв.м, ванна кімната 2-6 площею 4,8 кв.м, топочна 2-7 площею 3,5 кв.м, кухня 2-8 площею 18,3 кв.м., коридор 2-2 площею 13,2 кв.м, коридор 2-1 площею 4,3 кв.м (а.с.22).

З технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 в м. Ромни та матеріалів інвентаризаційної справи вбачається, що фактична загальна площа вказаної прибудови становить 60,5 кв.м (а.с.17-18, 102-105).

Виходячи з даних копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 03 червня 2004 року, вищевказана прибудова, як і сам житловий будинок, розташовані на земельній ділянці площею 598 кв.м, що належить на праві власності позивачці ОСОБА_3 (а.с.23).

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 грудня 2014 року № 1818/1843, виділити в натурі 59/200 частини квартири, яка складається з 1/2 частини житлової прибудови до квартири АДРЕСА_2 загальною площею 60,5 кв.м, до якої входить житлова кімната 2-5 площею 16,4 кв.м, ванна кімната 2-6 площею 4,8 кв.м, топочна 2-7 площею 3,5 кв.м, кухня 2-8 площею 18,3 кв.м, коридор 2-2 площею 13,2 кв.м, коридор 2-1 площею 4,3 кв.м, з технічної точки зору видається можливим.

Ринкова вартість 59/200 частини квартири, яка складається з 1/2 частини житлової прибудови до квартири АДРЕСА_2, становить 166000 грн. (а.с.82-90, 91-110).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення права відповідача на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди його інтересам, хоча і погодився з доводами позивача про те, що спільне володіння і користування спірним майном є неможливим, однак при цьому вказав, що наявність цієї однієї обставини не є достатньою для припинення такого права відповідача.

Крім того, суд зазначив, що позивачка попередньо не внесла на депозитний рахунок суду вартість частки відповідача у спільному майні.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Положеннями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як передбачено ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Указаний вище висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-81ск11 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, як зазначив Верховний Суд України у постанові 02 липня 2014 року по справі № 6-68цс14, саме ця обставина (таке припинення права особи на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї) є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Таким чином, хоча позивачкою і доведений факт того, що її спільне проживання з відповідачем у спірному житлі є неможливим у зв'язку з неприязними стосунками, що склалися між ними, тобто доведена обставина того, що спільне володіння і користування майном є неможливим, однак сама по собі ця обставина не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог, оскільки позивачкою не доведено того факту, що припинення права відповідача на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, як співвласника.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_4 зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_4, де у нього є частка у праві власності у спільному майні (а.с.57), доказів про те, що він має на праві власності інше житло матеріали справи не містять і позивач цього не довела.

Крім того, як встановлено висновком судової будівельно-технічної від 17 грудня 2014 року № 1818/1843, є можливим виділення в натурі 59/200 частин квартири, що припадає на частку відповідача у праві спільної власності на майно, що не позбавляє сторони права звернутись з окремим позовом про припинення права спільної власності на майно.

При цьому, на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо невизначення судовим експертом варіантів поділу спірної прибудови до житлового будинку, оскільки вказане питання не ставилось на дослідження експертизи та не було предметом судового розгляду.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову і з підстави того, що позивачка не дотрималась умови стосовно попереднього внесення вартості частки відповідача у спільному майні на депозитний рахунок суду, так як обов'язок виконання цієї умови передбачений і практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року (набуло статусу остаточного 21 березня 2011 року) у справі «Андрій Руденко проти України» (заява № 35041/05) установлено наявність порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, а саме: незаконного позбавлення вказаної особи майна у зв'язку з порушенням правил щодо попереднього депонування суми відшкодування, що може призвести до негативних економічних наслідків для цієї особи, оскільки вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а основною вимогою, на якій повинно ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна без її згоди.

Отже, враховуючи, що суд правильно вирішив питання щодо припинення права на частку у спільному майні, тому правомірно відмовлено і в задоволенні вимоги про визнання за позивачкою права власності на ту частку.

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість висновку судової будівельно-технічної експертизи при визначенні вартості частки відповідача у спільному майні та стосовно з'ясування питання про технічну можливість виділення в натурі 59/200 частини квартири, то до них колегія суддів відноситься критично, так як в описовій частині висновку судової будівельно-технічної експертизи від 17 грудня 2014 року № 1818/1843 описаний спосіб визначення вартості спірного майна, а саме - порівняльним підходом, а також наведено обґрунтування і стосовно можливості з технічної точки зору виділення в натурі спірної частки у спільному майні, що позивачем не спростовано.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення норм матеріального та процесуального права, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -