Рішення № 44437262, 22.05.2013, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

22.05.2013

1 Справа № 0818/10122/2012 2/335/267/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Апаллоновій Ю.В.

при секретарі Ляховецькій С.С.

за участю: представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення порядку користування квартирою та вселення.

У позовній заяві зазначав, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.03.2011 року йому належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_1. Після одержання Свідоцтва про право на спадщину між мною та відповідачем - ОСОБА_4 виникли конфлікти щодо порядку користування спірною квартирою. Відповідач бажала щоб позивач відмовився від своєї частки спадщини після смерті мого батька на її користь, але позивач цього не зробив. Всією спірною квартирою тривалий час повністю володіє ОСОБА_4, яка постійно там проживає та користується усіма житлово-комунальними послугами, за які сплачує своєчасно, але їй належить тільки 5/6 частин спірної квартири (рідний брат відмовився на користь відповідача від своєї частки спадщини). Угоди про поділ вказаної квартири в натурі, згідно встановлених часток, яка знаходиться у спільній частковій власності, між сторонами не досягнуто. Ключа від спірної квартири позивач немає. На усі прохання до матері про отримання ключа від квартири вона відмовляється його надати і тому позивач тривалий час не можу користуватися своєю часткою у спірній квартирі за яку сплачує гроші. Просив суд усунути перешкоди у користуванні власністю, встановити порядок користування квартирою та вселення.

В процесі розгляду справи, після проведення судової будівельно-технічної експертизи, позивач відмовився від позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою. Остаточно просив суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом вселення та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі, пояснив суду, що після смерті батька змінилося відношення відповідача до позивача, батько за життя обіцяв йому половину квартири, тому він і вимагав у матері надати йому половину квартири. Він готов доплатити до вартості однієї кімнати, для того щоб проживати у квартирі. Просив надати ключі від квартирі, але йому ключі надані не були. У спірній квартирі проживає на теперішній час мати та старший брат, у якого є своя двокімнатна квартира. Усі претензії до відповідача виникли із-за відмови матері у наданні йому пів-квартири. Проживає на теперішній час у гуртожитку, має дві кімнати 17 та 19 м.кв. в окремому блоці разом із дружиною. Працює на ПАТ МК"Запоріжсталі", стоїть на черзі на житло. З дружиною мають місце складні відносини, заяву про розірвання шлюбу подано не було, проживає з родиною по вул.Українській, дочка на теперішній час навчається у м.Харьків. У даній квартирі не проживає з 1994 року, коли одружився та переїхав спочатку на квартиру, яку винаймав, після переїхав у гуртожиток.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на ті обставини, що перешкод у користуванні позивачу не чинилося, ключі позивач жодного разу не вимагав, оскільки завжди мав ключі від квартирі, немає можливості встановити порядок користування квартирою, жодна з кімнат не відповідає частці позивача у квартирі, між сторонами виникли вкрай конфліктні відносини. Відповідач пояснювала, що після смерті її чоловіка, син вимагав віддати половину квартири, після став вимагати від матері скласти на нього заповіт. При сторонніх особах виявляв агресивну поведінку, що є недопустимим по відношенню до матері. Позивач навіть відповідача матір'ю не називає, звертаючись до неї "Федорівна". Син вимагав скласти на нього заповіт, погрожуючи повним ігноруванням матері. Ключі від квартири у сина були завжди. Змінила замок, але позивач ключі не вимагав, жодного разу з цього приводу не звертався, а вимагав надати йому пів-квартири. Після смерті батька позивача відповідач не намагався потрапити у квартиру. Відповідач боїться залишатися з позивачем наодинці, зваживши на його погрози отруїти її, тому при зустрічах наполягає на присутності сторонніх осіб.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що з 1995 року працював з батьком позивача на ПАТ МК "Запоріжсталь", сім'ю знає давно, стосунки між сторонами нормальні, коли помер батько житлове питання зіпсувало стосунки з матір'ю позивача, почалися суди. Брату позивача батько купив двокімнатну квартиру, про що батько особисто казав свідку. У квартирі свідок не був. Зимою вранці коли свідок здавав кров, як донор, о дев'ятій годині приїжджали разом із позивачем до квартири АДРЕСА_1 та у домофон мати сказала, "..ключі я тобі не дам". Більше нічого сказано не було, причину приїзду до матері свідку не відомо.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є дружиною позивача, після смерті батька позивача, у сім'ї розладилися відносини, мати позивача не надавала позивачу ключі, у позивача ключів від квартирі не було ще до смерті батька позивача. Сімейні конфлікти між свідком та позивачем мають місце.

Свідок ОСОБА_7 пояснила, що знає сім'ю відповідача багато років, десь 7-8 років тому відповідач разом із мужем у її магазині покупали техніку для благоустрою кімнати позивача. Сім'я піклувалися для благоустрою квартири позивача. Свідок двічі була у квартирі позивача у гуртожитку. Відповідач допомагала позивачу робити у квартирі ремонт, займалася влаштуванням побуту позивача. Кімнати у гуртожитки з ремонтом, облаштовані технікою. Свідок зазначає про конфліктність стосунків між сторонами, позивач зневажливо відноситься до матері, зі святами не вітає, спілкується з матір'ю як із сторонньою особою, називає матір -ОСОБА_4. У квартирі відповідача відсутні речі позивача, у квартирі проживає відповідач та старший брат позивача. Відповідач просила свідка бути присутньою коли експерт приходив заміряти квартиру, оскільки боялася зустрічі з сином.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що є працівником комбінату "Запоріжсталь" з 1979 року, працювала в управлінні та була членом профсоюзу комбінату "Запоріжсталь". Свідок була знайома з батьком позивача, який допомагав сину отримати кімнату у гуртожитку. Вчора свідок запитала у відділі приватизації інформацію про те, що позивач дійсно мешкає у гуртожитку та всі документи ним здані на приватизацію вказаної квартири. Відповідача знає давно, зустріла відповідача у лютому 2011 року, яка запросила її додому, в цей час зайшов позивач та почав ображав мати з погрозами, на що вона повідомила, що син претендує на житло. Свідок особисто чула як позивач сказав відповідачу: " …ну пока живешь, а потом я тебя или в дурку или в дом престарелых…". Вважає за неможливо спільне проживання позивача з відповідачем. Свідок радила відповідачу звернутися до міліції, на що відповідач плакала та сказала, що соромно.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст. 325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

У відповідності до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в користуванні їм права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві часткової спільної власності належить 5/6 частин квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_3 -1/6 частина вказаної квартири. Зазначене підтверджується копією технічного паспорту, витягом з реєстру прав власності, свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.03.2011р. та технічним паспортом реєстровий № 247/36820, виданим Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації.

Згідно технічного паспорту та плану квартири №264, яка складається з 3-х жилих кімнат загальною площею 66,22м2, жилою - 37,4м2, є три окремі кімнати площею 8.3м2. 11.6 м2 та 17,5м2.

Як вбачається з висновків судової будівельно-технічної експертизи від 28.02.2013 року ідеальній частці ОСОБА_3 у праві власності на квартиру №264 не відповідає жодна кімната. Враховуючи площу житлових кімнат, з технічної точки зору визначити порядок користування квартирою №264 без зміни часток у праві власності неможливо, враховуючи площу житлових кімнат, визначити порядок користування з мінімальним відступленням він належних власникам часток неможливо, так як згідно вимог ДБН В.2.2-15-2005 кожній із сторін необхідно виділити кімнатою мінімальною житловою площею 10,0 м.кв., а на 1/6 частину приходиться 6,2 м.кв. житлової площі. (а.с. 83-89).

Як встановлено у судовому засіданні і не оспорюється сторонами, ОСОБА_9 у спірній квартирі не проживає з 1994 року, його особисті речі у квартирі відсутні, обов'язків по її утриманню позивач не несе. Надані до позовної заяви квитанції про сплату комунальних послуг були оплачені відповідачем після подання позову ОСОБА_4 про припинення права власності. Відповідач не намагався проживати у спірній квартирі, що не заперечене у судовому засіданні.

Окрім того, як встановлено у судовому засіданні та матеріалами справи підтверджується, що на час звернення до суду позивач має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3. За цією адресою він зареєстрований та проживає разом з дружиною ОСОБА_6 Гуртожиток збудований комбінатом "Запоріжсталь" та наданий йому для проживання, оскільки він працює на комбінаті.В судовому засіданні позивач повідомив, що мешкає в окремому блоці гуртожитку який складається з двох окремих кімнат площею приблизно 18 та 16 кв.м. кожна, санвузлу та кухні.

Свідок ОСОБА_7 повідомила що в квартирі зроблений гарний ремонт та встановлене нове обладнання. На теперішній час гуртожиток приватизується та позивач має право реалізувати своє право на отримання цього житла у власність.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила, що зі сторони позивача має місце численні погрози на адресу відповідачки та проявів агресії щодо неї, які ґрунтуються на вимогах віддати йому половину квартири. Будучі працівником ПАТ МК "Запоріжсталь" ОСОБА_10 підтвердила інформацію про передачу гуртожитку у комунальну власність для подальшої приватизації.

Зважаючи на неприязне ставлення до відповідача висловлене у судовому засіданні, факт конфліктних відносин встановлений у судовому засіданні, окрім пояснень сторін, поясненнями свідків допитаних у судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 Цивільного кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Суд вважає, що факт здійснення відповідачем перешкод у користуванні ним своєю власністю позивач суду не довів.

В судовому засіданні відповідачка, пояснила, що у позивача завжди були ключі від квартири, а також те що особистих речей позивача в квартирі не знаходиться, відсутність речей позивача у квартирі також підтвердила свідок ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснював, що одного дня приблизно у 9 ранку вони з позивачем прийшли до будинку. Позивач став дзвонити в домофон та просив відповідачку впустити його у квартиру. Зі слів свідка відповідачка йому відмовила.

Як пояснила сама відповідачка в судовому засіданні вона працює лаборантом у 2-й інфекційній лікарні та завжди у 9 ранку приймає аналізи у пацієнтів, та не могла знаходитися вдома. З огляду на зазначене, до пояснень свідка ОСОБА_11 суд відноситься критично.

До пояснень свідка ОСОБА_6 суд також відноситься критично, оскільки свідок є близькими родичем позивача(дружина), а отже вона є заінтересованою у рішенні даної цивільної справи.

Поясненнями позивача та відповідача, свідків, підтверджується існування між сторонами вкрай неприязних відносин, які виникли між ними після смерті батька (чоловіка) ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, внаслідок чого сумісне користування квартирою стало неможливим.

22.05.2013 року відповідачка подала заяву про наявність пропозиції щодо мирного врегулювання спору в якій пропонувала з метою мирного врегулювання спору з забезпеченням реалізації прав власності позивача на 1/6 частину неподільного нерухомого майна та для усунення причини конфліктів у родині придбати у позивача належну йому 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 за ринковою вартістю.

Вказана пропозиція у судовому засіданні була відхилена позивачем із мотивів принципової позиції.

Відповідно до роз'яснень ВССУ, викладених в листі №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав", право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Відповідно до ст.6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян.

Позивач має постійне місце проживання по вул..Українській і відноситься до нього як до основного свого місця мешкання, доказів зворотного суду не надано.

Вирішуючи спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд виходить з того, що частка відповідача у квартирі в порівнянні з часткою позивача у квартирі є незначною, позивач постійно мешкає разом з сім'єю за іншою адресою, встановлення порядку користування квартирою є неможливим, а сама квартира є неподільною, з моменту прийняття спадщини та набуття права власності на частку у спільній частковій власності, відповідач не тільки не зробив будь-яких дій з фактичного набуття права власності, тобто володіння та користування, вселитися у свою частку не намагався, з приводу чинення перешкод до міліції жодного разу не звертався, спільне володіння і користування майном між сторонами неможливе, частці позивачі не відповідає жодна з кімнат, тому рішення суду про вселення фактично неможливо буде виконати.

За вишевикладених обставин, належним способом захисту порушеного права позивача буде припинення права власності на підставі ст. 365 ЦК України з виплатою грошової компенсації за майно за його ринковою вартістю. Вказаний спосіб захисту не завдасть шкоди інтересам інших осіб і буде єдиним обґрунтованим та справедливим способом захисту інтересів позивача у даній життєвій ситуації.

Оцінюючи всі докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити в повному обсязі, оскільки відсутні будь-які правові підстави для його задоволення за відсутністю доказів про те, що його право порушене відповідачем.

Керуючись ст.ст. 3,4,10, 11, 60,61, 212-215, 214, 215, 218, ЦПК України, ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області на протязі десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя : Ю.В. Апаллонова