Ухвала суду № 44433469, 25.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ К/9991/17352/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Асауленка П.П., Чашник І.В.

представника відповідача Української Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 2а-15808/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Ойл Україна»

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 04.10.2010 № 0000824240/0 та від 23.12.2010 № 0000824240/1. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Альянс Ойл Україна» судові витрати в сумі 6,80 грн.

Спеціалізована державна податкова інспекція у м.Києві по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі з великими платниками податків правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення ТОВ «Альянс Ойл Україна» за податковим повідомленням-рішенням СДПІ у м.Києві по роботі з ВПП від 04.10.2010 № 0000824240/0 та складеним за результатами адміністративного оскарження податковим повідомленням-рішенням від 23.12.2010 № 0000824240/1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1280998 грн., в т.ч. 853999 грн. основного платежу та в сумі 426999 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки, викладені в акті від 20.09.2010 № 460/42-40/34531124, про порушення вимог п.п. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

За висновками перевірки порушення наведених вище норм закону полягало у тому, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту за березень 2010 року податок на додану вартість в сумі 408119 грн., сплачений за операцією з придбання у ТОВ «Онікс Союз» нафтопродуктів за договором від 20.03.2010 № 03/19, та за квітень 2010 року податок на додану вартість в сумі 445880 грн., сплачений (нарахований) за операціями з придбання нафтопродуктів у ТОВ «Контанго Трейд» за договором від 16.04.2010 № 1604/10-19 та у ТОВ «ЮБК-Ойл» за договором від 21.04.2010 № 21/04/10.

При цьому податковий орган, посилаючись на дані бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями вказаних контрагентів існують розбіжності, оскільки подані останніми декларації не визнані контролюючими органами податковою звітністю.

Фактичне вчинення господарських операцій з придбання позивачем у вказаних контрагентів товарів податковим органом не заперечується.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Порушення постачальником товару податкового законодавства щодо декларування та сплати зобов'язань не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення податкового кредиту покупця через такі порушення, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі якщо контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм закону, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними документами (договорами, додатками до договорів, актами прийому-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, транспортними накладними, платіжними дорученнями), податковий кредит підтверджено податковими накладними, виписаними особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість. Натомість первинні документи податковим органом при перевірці залишені поза увагою.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про правомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання нафтопродуктів та протиправне складання відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суди повно встановили обставини у справі та правильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини при формуванні платником податку податкового кредиту, а податковий орган в касаційній скарзі наводить обґрунтування та обставини, які досліджувались в судах попередніх інстанцій і правильно оцінені. Підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Ю.І. Цвіркун