Ухвала суду № 44433450, 26.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/65092/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Загороднього А.Ф.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Кредо» на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року по справі № 820/11344/14 за позовом Приватного підприємства «Кредо» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Кредо» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 2720302203 від 30.04.2014 року та № 0420302203 від 12.02.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Кредо» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ПП «Донстальбуд» за період з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої встановлено порушення ПП «Кредо» п. 138.8 ст. 138, ст. 139 Податкового кодексу України - підприємством завищено витрати за період 3 квартал 2011 року всього у сумі 151250,00 грн., встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2011 року всього в сумі 34788,00 грн.; п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України - завищення податкового кредиту з ПДВ за перевіряємий період на суму 30250,00 грн., та внаслідок чого занижено суму зобов'язань з ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, в сумі 30250,00 грн.

На підставі висновків перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0420302203 від 12.02.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 34788,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 2720302203 від 30.04.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 30250,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

При цьому, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується, відсутні належні документи на підтвердження руху товару від постачальника до покупця та не підтверджено наявність фактичного виконання умов договору.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Кредо» відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року по справі № 820/11344/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підпис Загородній А.Ф. підпис Юрченко В.П.