Ухвала суду № 44433190, 20.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/17337/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходівна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014у справі№ 815/7492/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Веста Сервіс»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходівпровизнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014, задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА СЕРВІС» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 року № 0000172300 та № 0000182300.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що вимоги податкового законодавства ним не порушувались, а тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток на 22481333,00 грн.; п. 185.1, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження позивачем суми податку на додану вартість на 19761663,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 25.06.2013 року № 119/23-0/30251215/33 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12.07.2013 року: № 000002410, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 19 761 663 грн. за основним платежем та на 9880831,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000014100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 22481333,00 грн. за основним платежем та на 11240666,50 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

В результаті адміністративного оскарження Міжрегіональним Головним управлінням Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України прийнято рішення від 20.09.2013 року № 7355/10/-10-233 про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2013 року № 0000024100 в частині основного платежу у розмірі 19101104,00 грн., та в частині штрафної (фінансової) санкції у розмірі 9550552,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000014100 в частині основного платежу у розмірі 21721691,00 грн. та штрафної (фінансової) санкції у розмірі 11240667,00 грн.; в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

З урахуванням рішення Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників Міністерства доходів і зборів України від 20.09.2013 року № 7355/10/-10-233, відповідачем прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення від 07.10.2013 року: № 0000182300 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 66058,55 грн. за основним платежем та на 330279,95 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000172300 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 759642,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.09.2011 року між ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» та позивачем укладено договір поставки нафтопродуктів № ДП-24. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: замовлення на поставку товарів, специфікацію, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, банківські виписки, паспорт якості на товар.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В обґрунтування касаційної скарги, податковий орган посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ИНФИНИТИ» за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року» від 22.03.2013 №788/22-20/37269136, відповідно до висновків якого не підтверджено фактичне постачання товарів та послуг ТОВ «ИНФИНИТИ».

Проте, зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки позивач не має нести відповідальність за порушення його контрагентом вимог податкового законодавства. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Жодних інших доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність здійснених господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях та домислах податкового органу та повністю спростовуються фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування

великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 у справі № 815/7492/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна