Постанова № 44431339, 07.04.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

07 квітня 2015 року Справа № 814/3810/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Первомайське шляхове ремонтно-будівельне управління", вул. Кам"яномостівська, 3,Первомайськ,Миколаївська область,55200 доПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Дзержинського, 18,Первомайськ,Миколаївська область,55213

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.11.2014р. № 0002902282, В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Первомайське шляхове ремонтно-будівельне управління» (далі-позивач, ПАТ «Первомайське ШРБУ») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002902282 від 27.11.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надані ним до перевірки документи та інформація свідчить про правомірність віднесення сум ПДВ підприємством до податкового кредиту відповідних звітних періодів, а відтак висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним.

Відповідач надав до суду письмові заперечення згідно яких зазначив, що в ході перевірки було встановлено нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 05.11.2014 р. по 07.11.2014 р. контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «ПШРБУ» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Буд-Електро» за травень, червень, липень, серпень 2013 та ПП «Полінур» за липень 2013 р., за результатами якої складено акт перевірки №3505/22/03331430 від 14.11.2014 року (далі-Акт, арк. с. 9-16).

В акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі-ПК), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 149098,42 грн., з них травень 2013 р. на суму 14166,67, червень 2013 р. на суму 50666,93 грн., липень 2013 року на суму 74388,22 грн, серпні 2013 року на суму 9876,60 грн.

На підставі висновків акта перевірки Первомайською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002902282 від 27.11.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 223647 грн., з яких за основним платежем в сумі 149098,00 грн., за штрафними санкціями 74549,00 грн. (арк. с. 8).

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на висновках податкової про неможливість підтвердження задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам позивача та його контрагентами, що і було підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Так, відповідач у своїх письмових запереченнях зазначив, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період мають ознаки нереальності. Відтак, у разі відсутності факту реальності господарських операцій визначення податкового кредиту з ПДВ слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцю вартості товару, виконавцю вартості робіт, послуг з ПДВ, а також наявність оформлених податкових накладних.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

В ході розгляду справи судом встановлено, що у період який перевірявся податковою, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Буд-Електро». Так, між позивачем та ТОВ «Укр-Електро» було укладено договір № 07/05 від 07.05.2013 року про постачання ТМЦ, а саме, порошку мінірального для асфальтно/бетонних сумішей, емульсії бітумної,мазуту та щеня.

На підтвердження реальності господарської операції за вищезазначеним договором позивачем надано до суду копії видаткових накладних, податкових накладних, товаро-транспортні накладні, матеріальні звіти, платіжні доручення за період травень-серпень 2013 року (арк. с. 19-82).

Також, одним з контрагентів позивача було ПП «Полінуур». Між позивачем та ПП «Паліноуур» було укладено договір № 15/07 від 15.07.2013 року укладеного між ПП «Полінуур» та ПрАТ «Первомайське ШРБУ» про постачання, бітуму дорожнього БНД 60/90, пічного палива, мазуту М-40,М-100 (арк. с. 83-84).

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, товаротранспортних накладних, банківськи виписки, що свідчать про сплату за отриманий товар (арк. с. 85-94).

Таким чином, факт отримання товару від ТОВ «Буд Електнро» та ПП»Полінуур» підтверджується вищезазначеними документами.

Відповдач у своїх запереченнях проти позовних вимог посилається на невідповідність форми товаро-транспортних накладних (далі-ТТН) Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку - нафти та нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України(далі - Інструкця), затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки Украиїни, Міністерства траспорту та зв'язку України та Деркомспоживстандарту від 20.08.2008 року № 281/171/578/155, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року № 805/15496 чим позивач порушив ст. 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 року № 996( із змінами та доповненнями, далі Закон № 996)».

Суд зазначає, що посилання податкового органу на порушення позивачем вимог статей 2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (далі - Закон), у взаємовідносинах з ТОВ «Буд_Електро» та ПП «Полінуур», є необґрунтованим, адже посилання на порушення наведених статей Закону стосується відсутності на товарно-транспортних накладних підпису водія при транспортуванні вантажу та порушення норм Інструкції.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа ; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, не маючи заперечень до обов'язкових реквізитів, крім порушення Інструкції, податковий орган не надає жодного доказу того, що саме, водій наведених транспортних засобів є тією особою, що приймає участь у господарських операціях.

Крім того, суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на висновок з інформації ДПІ у місті Херсон, матеріали перевірки Акт №1497/21/03-22-05/38481188 від 22.10.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Полінуур» щодо підтвердження господарських відносин іх контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями за травень-серпень 2013 року та Акт № 278/22/38436381 від 18.03.2014 року Очаківської ОДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд-Електро», з питань встановлення факту існування фінансово-господарських відносин та правомірність формування податкового зобов'язання за липень 2013 року з покупцем покупцем ПП «Струг» та податкового кредиту з контрагентами постачальниками: ТОВ «Грінтек Енерджи», за період червень-вересень 2013 року та ТОВ «Рехау» за період червень- вересень 2013 року, Акт перевірки Очаківської ОДПІ № 80/22/38436381 від 09.09.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд_Електро» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків контрагентами - постачальниками: ПП «Золотий Естамп», за період квітень-липень 2013 року, ТОВ «Центр комплектації Миколаїв», за період вересень 2013 року, ТОВ «Екопласт», за період за період вересень 2013 року та контрагентами-покупцями за відповідні періоди.

Адже, можливе порушення податкового законодавства контрагентами позивача, а тим більше по ланцюгу постачальників, не означає "автоматичного" порушення вимог податкового законодавства самим позивачем. У позивача відсутній обов'язок і можливості перевіряти добросовісність своїх контрагентів.

Зазначена позиція узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. в п. 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, акти на які посилається відповідач, як на доказ нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджують лише факт не проведення перевірки податковими органами з різних причин (відсутність за юридичною адресою, банкрутство контрагентів тощо).

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, в будь-якому випадку результати зустрічної звірки (навіть якщо ці результати, як і передбачено Порядком проведення звірок, були оформлені відповідною довідкою), не можуть бути ані підставою для направлення запиту, ані підставою для здійснення перевірки згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, оскільки зустрічна звірка проводиться під час перевірки платника податків.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації у розумінні Податкового кодексу України, тому відомості, що в ньому викладені, не могли бути використані відповідачем в якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Отже, припущення податкової, що ТОВ «Буд-Електро» та ПП «Полінур» не можуть поставити товар, ґрунтуються лише на отриманої інформації з інших актів перевірок. Реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем податковими накладними, договором поставки, договором виконання роботи, банківськими виписками та актом виконаних робіт.

З цього випливає, що при здійсненні господарських операцій з контрагентами у перевіряємий період позивач діяв виключно у відповідності до норм діючого законодавства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002902282 від 27.11.2014 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного підприємства "Первомайське шляхове ремонтно-будівельне управління" (код 03331430) сплачений згідно платіжного доручення №210 від 28.11.2014 року судовий збір в сумі 447,30 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич