Ухвала суду № 44430169, 27.05.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Рожкова О.С.

Суддя-доповідач:Зарудяна Л.О.

УХВАЛА

іменем України

"27" травня 2015 р. Справа № 296/11360/14-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Зарудяної Л.О.

суддів: Іваненко Т.В.

Кузьменко Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "24" лютого 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира про визнання дій неправомірними та зобов'язання зробити перерахунок і виплату коштів ,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2014 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира щодо невиплати йому коштів, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.06.2014 року по 30.11.2014 року неправомірними; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира здійснити перерахунок та виплату доплати до заробітної плати у розмірах, визначених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 24.02.2015 позовну заяву ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира задоволено частково.

Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира щодо невиплати ОСОБА_4 коштів, передбачених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 12.06.2014 року по 02.08.2014 року неправомірними.

Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_4 доплату до заробітної плати у розмірах, визначених ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі 2-х мінімальних заробітних плат за період з 12.06.2014 року по 02.08.2014 року, з урахуванням виплачених коштів за вказаний період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою в частині задоволення позову, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.ст.195,197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в межах доводів скарги в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, позивач працює в Коростенському РЕМ - виробничому півдрозділі ПАТ "ЕК"Житомиробленерго", у зоні гарантованого (добровільного) відселення, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира.

Із справи вбачається, що підвищення до заробітної плати позивачу здійснювалось у розмірі, меншому, ніж передбачено ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тобто по постанові КМ України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до приписів ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" заробітні плати особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, у зоні гарантованого (добровільного) відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має пріоритет над підзаконним актом - постановою КМ України.

Будь-яких законодавчих обмежень щодо застосування вказаних норм і положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як це було в 2011-2013 роках, у 2014 році немає. Тобто, Законом України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16 січня 2014 року № 719-VII, що набрав чинності з 1 січня 2014 року (п. 1 Прикінцевих положень Закону) такі обмеження не встановлені.

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 та 25 січня 2012 року №3-рп/2012 суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі , у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі й на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України, закону про Державний бюджет на відповідний рік та інших законів України.

Метою і особливістю Закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).

Фінансування компенсаційних виплат, доплат та різних видів допомоги, передбачених Законом, здійснюється відповідно до обсягів, затверджених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, тобто виконання Закону повністю залежить від фінансових ресурсів доходної частини державного бюджету.

Слід зазначити, що частиною другою статті 95 Конституції України визначено, що виключно Законом України про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, а стаття 63 Закону закріплює норму, якою стверджується, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Отже, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а УПФ - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного Бюджету України.

Разом з тим, слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16 січня 2014 року №719-VII, що набрав чинності з 1 січня 2014 року (п.1 Прикінцевих положень Закону), такі обмеження не встановлені.

Таким чином, починаючи з 1 січня 2014 року є чинною і підлягає застосуванню ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, відповідно до якої заробітні плати особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, у зоні гарантованого (добровільного) відселення - дві мінімальні заробітні плати.

Судова колегія наголошує, що вищезазначені положення є чинними до 02.08.2014 включно (з 03.08.2014 набув чинності Закон України №1622-VII від 31.07.2014 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік").

Оскільки відповідач здійснював відповідні виплати позивачу в менших розмірах, ніж встановлено Законом, суд першої інстанції постановив правомірне рішення про обов'язок перерахунку та виплати позивачу недоплачених сум заробітної плати.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. п. 5,6 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №936 від 20.09.05 (далі - Порядок), нарахування та виплата коштів за ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" проводиться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності без утворення юридичної особи, установами, організаціями та військовими частинами відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу за формою, затвердженою Мінпраці, а тому підприємства, установи, організації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності виступають в даних правовідносинах як суб'єкти владних повноважень на основі законодавства.

Керівники підприємств несуть персональну відповідальність за несвоєчасність подання розрахункових документів до уповноваженого органу та правильність призначення і нарахування компенсаційних виплат та допомоги певних видів.

Уповноважений орган перевіряє, реєструє, обліковує розрахунки та подає органам Державного казначейства платіжні документи для здійснення відповідних видатків, що проводяться в установленому законодавством порядку.

Отже, хоч відповідальність за подання розрахункових документів до уповноваженого органу несуть керівники підприємств, однак апеляційний суд наголошує, що остаточне рішення про обґрунтованість розміру певної виплати приймає уповноважений орган (яким в даній ситуації є Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира).

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що відсутні правові підстави для скасування постанови суду першої інстанції в оскарженій частині, а тому апеляційний суд залишає її без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира залишити без задоволення, а постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "24" лютого 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Л.О. Зарудяна

судді: Т.В. Іваненко

Л.В. Кузьменко

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу ОСОБА_4 АДРЕСА_1,11500

3- відповідачу Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира площа Польова,8,м.Житомир,10009

- ,