Постанова № 44428761, 25.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа № 922/3797/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Закаблуков А.С. - дов. б/н від 24.10.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2497 Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. у справі № 922/3797/13,

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ,

до Комунального підприємства "Чугуївтепло", м. Чугуїв, Харківська обл.,

про стягнення 904 476,84 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Чугуївтепло" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пеню у розмірі 64173,95 грн., витрати по сплаті судового збору 81,33 грн. Відстрочено виконання рішення суду до 01.10.2015 року. В частині пені у розмірі 149739,23 грн. відмовлено.

Позивач, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", з вказаним рішенням не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. у справі № 922/3797/13 в частині відмови в стягненні пені в сумі 149 739,23 грн., надання відстрочки виконання рішення суду до 01.10.2015р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити в повному бсязі, відмовити в заяві КП "Чугуївтепло" про відстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. у справі № 922/3797/13 до 01.10.2015р.

Позивач в судове засідання не з'явився, 25.05.2015р. на адресу суду від нього надійшла телеграма (вх. № 8139) з клопотанням про розгляд апеляційної скарги без участі його представника в зв'язку з браком коштів на відрядження.

Відповідач, КП "Чугуївтепло", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом Полтавської області обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.12.2010 року між КП "Чугуївтепло" та ДК "Газ України НАК "Нафтогаз України" був укладений договір № 11/11-49 БО-02 від 23.12.2010 р. про купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 4.1. якого остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач за період з 01.01.2011 року по 30.04.2011 року передав у власність відповідача природний газ, у свою чергу відповідач виконав свої зобов'язання за договором не повністю та оплатив частково за отриманий природний газ, також оплати зробив не своєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду за стягненням основного боргу, штрафних санкцій та інших нарахувань за прострочку платежів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2014р. у справі №922/3797/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 р., клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір штрафних санкцій на 90%. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення на шість місяців до 17.06.2015р. Позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 508309,82 грн. основного боргу, 21391,32 грн. пені, 69235,19 грн. 3% річних, 108952,17 грн. інфляційних втрат, 18008,67 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 192521,86 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4066,48 грн. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2015р. у справі №922/3797/13 касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 р. у справі №922/3797/13 скасовано в частині відмови у стягненні 192521,86 грн. пені та в частині відстрочення виконання рішення. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області. В решті постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.12.2014 р. у справі №922/3797/13 залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги під час нового розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що прострочка платежів відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, у зв'язку з введенням в дію порядку примусового перерозподілу грошей, які направляються до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та не передбачають погашення заборгованості перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", тому, зменшив розмір пені на 70 % та надав відстрочку виконання рішення строком до 01.10.2015 року.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів повністю погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.3.1 договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати встановленими цим договором, покупець зобов'язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем нарахована пеня в сумі 213913,18 грн., яка не суперечить вимогам чинного законодавства та умовам договору.

В апеляційній скарзі позивач безпідставно посилається на неправомірність зменшення судом першої інстанції розміру пені з 213913,18 грн. до 64173,95 грн., тобто, на 70 %, на підставі нижчевикладеного.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст. 551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

Судова колегія вважає за необхідним звернути увагу на п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", яким визначено, що при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому, слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Підприємство не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості; на підприємстві склалась дуже складна економічна ситуація, яка виникла у зв'язку зі збитковістю послуг з теплопостачання. До моменту прийняття нових тарифів у 2014 року тарифи на теплопостачання покривали лише на 75 % витрат на їх виробництво.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги, що однією з причин тяжкого економічного стану відповідача є дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги. Борги населення за комунальні послуги у відповідності до інформації про нарахування, надходження та заборгованість за теплову енергію по КП "Чугуївтепло" досягли по теплопостачанню суми у розмірі 7645,1 тис. грн., крім того суд погоджується з тим фактом, що заборгованість населення перед відповідачем виникла по деяким підставам, що не залежать від волі відповідача, зокрема суд бере до уваги, що норми діючих на цей час законів (мається на увазі ч. 7 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження") захищають споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення, у тому числі від стягнення заборгованості за комунальні послуги, однак не передбачають у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач; крім населення несвоєчасно розраховуються відповідачем бюджетні установи (організації), які заборгували суму у розмірі 4348,9 тис. грн.; субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Закону України "Про державний бюджет"; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів; обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію склав суму у розмірі 5408888,00 грн., яка складається з не доплаченої державою суми у розмірі 581041,00 грн. за надані послуги населенню та 4827847,00 грн. за надані послуги бюджетним організаціям.

Тяжкий фінансовий стан відповідача підтверджується висновком судово-економічної експертизи №64 від 3.10.2014 р., проведеної НДЕКЦ ГУМВС України в Харківській області, в якій, зокрема, зазначено про те, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, розрахуватися підприємство за договором про закупівлю природного газу № 11/11-49 БО-02 від 23.12.2010 року без зовнішнього фінансування не може, крім того у підприємства в обігу знаходиться більше позикових коштів, ніж власних, і це співвідношення стає все більше вагомим; не можливість самостійного погашення боргу відповідачем перед позивачем без отримання належних відповідачу субвенцій з Державного бюджету підтверджує Департамент житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації згідно у листах № 11-02/14 від 01.11.2014 р. та № 03-08/25 від 04.03.2015 р.

Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що фінансові звіти відповідача (баланси, звіти про фінансові результати діяльності, звіти з праці, звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємства від надання послуг теплопостачання та інші фінансові документи, що були надані до справи відповідачем), висновок судово-економічної експертизи № 64 від 03.10.2014 р. вказують на наявність значних збитків підприємства від надання послуг теплопостачання.

Сума штрафних санкцій є надмірно великою, а стягнуті судом суми 3 % річних та інфляційні збитки мають компенсувати всі негативні наслідки затримки розрахунку з боку відповідача;

Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги те, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (з наступними змінами та доповненнями) постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг регулюється порядок перерозподілу коштів отриманих КП "Чугуївтепло" без згоди на це відповідача. Залишок грошей, що залишається у "Відповідача" згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг незначний. Так у березні 2015 року відповідач може залишити в себе 3,6 % грошей отриманих від населення. До того ж, відповідачу потрібні гроші на виплату заробітної плати робітникам та на підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, крім того примусове стягнення не дасть очікуваного результату, тобто виконання рішення суду, тому як примусове стягнення не можливе на гроші, що поступають на спеціальні рахунки відкриті у установах банків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу", а ті гроші, що залишаються у підприємства настільки мізерні, що примусове стягнення за рахунок цих грошей буде відбуватися тривалий час та може зруйнувати господарську діяльність відповідача, витрати на відновлення якої будуть набагато більшими від отриманих позивачем грошей.

Більш того, відповідачем додано до відзиву на апеляційну скаргу платіжні доручення № 330 від 18.03.2015р. на суму 79000,00 грн. та № 517 від 05.05.2015р. на суму 429309,82 грн., що підтверджують погашення повністю основного боргу перед позивачем.

Враховуючи все вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який дійшов вірного висновку про необхідність зменшення належної до стягнення пені на 70% до 64 173,95 грн.

Що стосується надання судом першої інстанції відповідачу відстрочення виконання рішення суду до 01.10.2015р., то судова колегія погоджується з даними висновками суду першої інстанції.

Так, у п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України унормовано можливість відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду при прийнятті судом рішення по справі.

Згідно з п. 7.1.1 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Суд першої інстанції надав належну оцінку викладеним боржником обставинам, що унеможливлюють негайне виконання рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015р. у справі № 922/3797/13, а також документальним доказам на їх підтвердження, та, як зазначено вище, навів належне обґрунтування підстав для задоволення заяви боржника стосовно відстрочки виконання рішення.

При цьому колегія суддів зазначає, що передбачені ст. 121 ГПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, та місцевим господарським судом така оцінка здійснена і, з урахуванням фактичних обставин справи, відстрочка надана до 01.10.2015 року, а не як просив відповідач до 31.12.2015 року. Тобто, судом враховані права і законні інтереси обох сторін.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. у справі № 922/3797/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 31.03.2015 р. у справі № 922/3797/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27.05.2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.