Постанова № 44428699, 25.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2015 р. Справа№ 910/14429/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.02.2015

у справі №910/14429/14 (головуючий суддя - Нечай О.В.,

судді: Бондарчук В.В., Марченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго", м. Київ,

до Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта», м. Київ,

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 108 878,75 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Гарковенко С.В. - представник (довіреність №91/2014/12/01-1 від 31.12.2014);

від відповідача: Бойков О.С. - представник (довіреність №б/н від 28.07.2014),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - ПАТ «Київенерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта» (надалі - ЖБК «Аеліта», відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 108 878,75 грн, з яких 90 065,03 грн основного боргу, 4 564,16 грн пені, 5 345,73 грн 3 % річних, та 8 903,84 грн інфляційних втрат, зумовлених неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором від 01.05.2003 №720204 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 у справі № 910/14429/14 позов задоволено частково, стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта» на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 90 065,03 грн, пеню в розмірі 4 564,16 грн, 3% річних у розмірі 5 136,64 грн та інфляційні втрати в розмірі 4 783,55 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Житлово-будівельний кооператив «Аеліта» звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 та постановити нове рішення, яким в частині стягнення 63 916,15 грн основного боргу відмовити.

Зокрема, вимоги скаржника обґрунтовані тим, що протягом дії договору за періоди з травня до вересня 2008 року та з липня до вересня 2011 року відповідачем було здійснено оплату за спожиту теплову енергію у більшому розмірі, ніж нараховано позивачем на підставі табуляграм, проте вказані переплати позивачем та судом першої інстанції не були враховані при розрахунку заборгованості за договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2015 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження судовою колегією у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г., розгляд справи призначено на 27.04.2015.

В судовому засіданні 27.04.2015 була оголошена перерва до 25.05.2015 у відповідності до статті 77 ГПК України.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в частині стягнення 63 916,15 грн основного боргу відмовити.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

25.05.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.05.2003 між Акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго», яка в подальшому перейменована на Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (в тексті договору - енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Аеліта» (в тексті договору - абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №720204 (надалі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2.1. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількостях та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.2. договору встановлено, що абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Відповідно до пункту 2. додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Строки сплати за фактично спожиту теплову енергію передбачені пунктом 3. додатку № 4 до договору - не пізніше 25 числа поточного місяця.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 8.1., 8.4. договору).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні заяви сторін про припинення договору, колегія суддів дійшла висновку про продовження терміну його дії у відповідності до пункту 8.4. та чинність договору протягом спірних правовідносин.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором енергопостачання, за яким відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать, що позивачем за період з 01.10.2011 до 01.06.2014 надано відповідачеві послуги з постачання теплової енергії на суму 594 376,55 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) за вказаний період, які містять відомості про фактичне споживання теплової енергії та її вартість згідно затверджених тарифів (а.с.40-52), а також відомостями обліку, підписаними та скріпленими печатками відповідача (а.с53-64).

В порушення умов договору відповідачем оплату за надані послуги з постачання теплової енергії за вказаний період здійснено частково, що підтверджується довідкою про надходження коштів від ЖБК «Аеліта» за спожиту теплову енергію за період з липня 2011 року до травня 2014 року (а.с.13-17).

У зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у розмірі 90 065,03 грн, останній звернувся з даним позовом до суду.

В апеляційній скарзі, як і під час розгляду справи судом першої інстанції апелянт зазначає, що позивачем при розрахунку суми основної заборгованості у даній справі не враховано переплати відповідача за даним договором у розмірі 63 916,15 грн, що здійснені останнім за періоди з травня до вересня 2008 року та з липня до вересня 2011 року та у зв'язку з чим не зменшено розмір заборгованості.

Дослідивши платіжні доручення, надані відповідачем як докази здійснених ним переплат за вищевказані періоди (а.с.79-87), колегія суддів встановила, що в їх призначенні платежу зазначено «за тепло та гарячу воду згідно договору №720204».

Згідно пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Враховуючи, що сторони в договорі не встановили черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а також з огляду на те, що відповідач у призначенні платежу не вказав, за який саме місяць він здійснює оплату за постачання теплової енергії за договором, колегія суддів дійшла висновку, що позивач самостійно визначає в рахунок заборгованості за який період зараховувати дані оплати.

Матеріали справи свідчать, що предметом позову у даній справі є заборгованість за договором № 720204 за період з 01.10.2011 до 01.06.2014 у розмірі 90 065,03 грн.

При здійсненні розрахунку вказаної заборгованості позивачем враховано всі оплати, що були здійснені відповідачем за вказаний період та встановлено розмір боргу (різниця вартості наданих послуг та суми часткових оплат).

Твердження відповідача про необхідність врахування у даній справі переплат, здійснених ним за періоди з 01.05.2008 до 30.09.2008 та з 01.07.2011 до 30.09.2011 відхиляються колегією суддів, оскільки вказані періоди не стосуються предмету даного спору.

Також відповідачем позов заперечено тим, що позивачем неправомірно застосовано тарифи на теплопостачання, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації, яким встановлено вказані тарифи, не пройшло реєстрації в органах міністерства юстиції України, а відтак, таке розпорядження не набрало чинності та не може бути застосовано для спірних правовідносин.

Згідно пункту 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 № 1245 за кожну відпущену гігакалорію (1Гкал/грн), без урахування ПДВ.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядження КМДА від 20.06.2002 № 1245 втратило чинність, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 18.04.2008 № 578 (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за № 12/778).

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України «Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго» від 14.12.2010 №1729 було затверджено Публічному акціонерному товариству "Київенерго" тарифи на теплову енергію для населення - 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), якщо будинковий засіб обліку теплової енергії належить балансоутримувачу жилого будинку або відсутній.

Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що за період з 01.10.2011 до 01.06.2014 застосуванню підлягає тариф, встановлений зазначеною постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було правильно застосовано тариф на теплопостачання та визначено розмір заборгованості відповідача за договором за період з 01.10.2011 до 01.06.2014, а тому позовна вимога про стягнення 90 065,03 грн основної заборгованості підлягає задоволенню у повному обсязі.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 564,16 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до пункту 3.5. додатку № 4 до договору у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Колегією суддів здійснено перерахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та встановлено, що позивачем правильно розраховано розмір пені, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а тому вказана позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 5 345,73 грн та інфляційні втрати у розмірі 8 903,84 грн за період з жовтня 2011 року до червня 2014 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо часткового задоволення вказаних позовних вимог - 5 136,64 грн 3 % річних та 4 783,55 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 у справі №910/14429/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 у справі №910/14429/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2015 у справі №910/14429/14 залишити без змін.

3. Матеріали №910/14429/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук