Постанова № 44428597, 26.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2015 р. Справа№ 910/1692/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Кобець Р.Ю. - довіреність № ГН-14-Ю від 02.01.2015;

від відповідача: Беляєв Ю.Л.- довіреність № 123/15 від 09.02.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015

у справі № 910/1692/15-г (суддя - Нечай О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 1 919,31 грн.,

В судовому засіданні 26.05.2014 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (далі - ТОВ "Експрес Страхування", відповідач) страхового відшкодування в розмірі 1 919,31 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем (згідно договору добровільного страхування наземного транспорту) внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, на підставі чого отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. При цьому, цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, була застрахована відповідачем, через що позов було подано саме до ТОВ "Експрес Страхування".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не звернув увагу на те, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування саме без застосування коефіцієнту фізичного зносу. При цьому, на думку апелянта, суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин та невірно застосував положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині визначення коефіцієнту зносу ТЗ.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.05.2015.

У судовому засіданні 26.05.2015 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати. Зазначив, що страхове відшкодування, яке було виплачено ним страхувальнику, розраховувалось згідно вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим, у відповідача виникло зобов'язання відшкодувати фактичні затрати в повному обсязі в порядку регресу. Надав пояснення щодо визначення розміру франшизи при обчисленні страхового відшкодування, зазначивши, що застосуванню підлягає лише франшиза згідно страхового полісу відповідача у розмірі 510 грн, тоді як договором страхування було передбачено 0% франшизи для даного страхового випадку. Також звернув увагу на висновки Верховного Суду України при розгляді даної категорії справ, які викладені в постанові від 15.04.2015 по справі № 3-50гс15.

Представник відповідача у судовому засіданні 26.05.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Наполягав на тому, що виплата страхового відшкодування, як позивачем, так і відповідачем (в порядку регресу) повинна відбуватися з урахуванням зносу, згідно ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень та доповнень на неї, заслухавши представників сторін, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2013 між Максимовим Вадимом Валерійовичем (страхувальник) та ПрАТ "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 1007924-02-10-01, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля марки "Ford Mondeo", державний номерний знак АА4518ОВ.

Строк дії договору страхування передбачено до 10.09.2014 включно.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що 04.01.2014 о 17 год. 40 хв. Скутар В.В., керуючи автомобілем марки "Chevrolet Lacetti", державний номерний знак АІ3626ЕС, рухаючись по тротуару на Володимирському узвозі, 2 у м. Києві, заїжджаючи на місце парковки, в залежності від швидкості руху та дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки "Ford Mondeo", державний номерний знак АА 4518 ОВ, під керуванням водія Максимова В.В., чим порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2014 Скутара В.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що цивільна-правова відповідальність Скутара В.В., (винної особи) - водія транспортного засобу "Chevrolet Lacetti", державний реєстраційний номерний знак АІ3626ЕС, була застрахована у ТОВ "Експрес Страхування", що підтверджується полісом № АЕ/1832331 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не заперечується сторонами.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Таким чином, у зв'язку з укладенням полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АЕ/1832331, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації Скутаром В.В. транспортного засобу "Chevrolet Lacetti", державний реєстраційний номерний знак АІ3626ЕС. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну згідно положень полісу становить 50000,00 грн.

В матеріалах справи наявний страховий акт № 630-02 від 06.02.2014, підписаний та затверджений позивачем. Відповідно до вказаного акту, сума страхового відшкодування становить 7980,80 грн. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем в даному випадку правомірно не була застосована франшиза, оскільки розділом 4 договору страхування передбачено, що за умови, якщо особа, яка винна у скоєнні ДТП встановлена і ця особа - не водій застрахованого ТЗ, франшиза складає 0%.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сума страхового відшкодування в розмірі 7980,80 грн., була перерахована на розрахунковий рахунок ТОВ «Автогарант АВ» (СТО, яке здійснювало розрахунок шкоди, заданої ДТП, визначало вартість кузовних робіт та їх виконання), що підтверджується платіжним дорученням: № 1584 від 06.02.2014 та не заперечується сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (зміст наведених норм також було проаналізовано у Постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 по справі № 6-112цс13, правовий висновок у якій є обов'язковим для судів в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Виходячи з аналізу зазначених норм, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за цими вимогами, якою є ТОВ "Експрес Страхування".

Матеріалами справи підтверджується, що позивач направив ТОВ "Експрес Страхування" регресну вимогу на виплату страхового відшкодування № 1353 від 03.04.2014 про виплату суми страхового відшкодування в розмірі 7980,80 грн.

На підставі вказаної регресної вимоги та доданих до неї документів, відповідачем було складено власний страховий акт № 4.14.273-1 та виплачено позивачу страхове відшкодування в сумі 5 551,49 грн. (з урахуванням фізичного зносу), що підтверджується платіжним дорученням № 9384 від 02.07.2014 та не заперечується позивачем.

Таким чином, різниця між фактично виплаченим позивачем страховим відшкодуванням страхувальнику (у розмірі 7980,80 грн.) та повернутою сумою відповідачем в порядку регресу (5 551,49 грн.) склала 2429,31 грн. При цьому позивач правомірно вирахував розмір франшизи, який було передбачено умовами полісу № АЕ/1832331 (а саме 510,00 грн.), внаслідок чого ціна даного позову склала 1 919,31 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вартість відновлюваного ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 4273,20 грн., тоді як відповідачем було виплачено в порядку регресу більшу суму, а саме 5 551,49 грн., що, на думку суду першої інстанції, свідчить про безпідставність позовних вимог. Висновку щодо вказаної вартості відновлювального ремонту (4273,20 грн.) місцевий господарський суд дійшов на підставі звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 14/2/87/604984, взявши виключно даний документ в якості належного та допустимого доказу розміру заподіяної шкоди внаслідок ДТП та не врахувавши при цьому розмір шкоди, який було встановлено звітом позивача № 5221-70 від 30.01.2014 (7980,80 грн.) та в подальшому визначено в страховому акті № 630-02 від 06.02.2014.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 14/2/87/604984 від 11.02.2014, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки "Ford Mondeo", державний номерний знак АА4518ОВ, в результаті його пошкодження під час ДТП, яка сталась 04.01.2014 о 17 год. 40 хв. на тротуарі на Володимирському узвозі, 2 у м. Києві, з урахуванням фізичного зносу складає 4 273,20 грн.

Суд апеляційної інстанції вважає правомірними висновки місцевого господарського суду (з посиланням на положення ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні") про те, що оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

В свою чергу, судом першої інстанції не було враховано той факт, що умовами договору добровільного страхування сторони передбачили окремий порядок визначення розміру збитків у разі настання страхового випадку.

Так, пунктами 16.4.1. - 16.4.4. договору добровільного страхування, зокрема, передбачено, що кошторис збитків складається на момент настання страхового випадку на підставі рахунку СТО, рекомендованої страховиком. Вказані документи повинні містити повний перелік робіт, їх вартість, а також вартість запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту. Вартість запасних частин і деталей, замінюваних при виконанні ремонту ТЗ, враховується в кошторисі збитків за умови, що вони шляхом ремонту не можуть бути приведені в стан, придатний для подальшого використання, або витрати на такий ремонт дорівнюють чи перевищують витрати по їхній заміні на нові.

Разом з цим, Верховним Судом України у листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року було роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої, в тому числі, відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що ані Законом України «Про страхування», ані самим договором не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням виключно звіту суб'єкта оціночної діяльності, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 по справі № 3-50гс15). При цьому, як було вищезазначено, умовами договору страхування сторони передбачили складання кінцевого кошторису збитків саме на підставі рахунку СТО, що в подальшому було правомірно здійснено позивачем під час складання звіту № 5221-70 від 30.01.2014 та страхового акту № 630 на суму 7980,80 грн.

Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано взяв в якості єдиного належного та допустимого доказу розміру заподіяних збитків саме звіт № 14/2/87/604984 від 11.02.2014. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про неправомірність висновків місцевого господарського суду в частині того, що виплата страхового відшкодування в даному випадку повинна була здійснюватися з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу ТЗ та його окремих деталей.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно зі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Разом з цим, ані судом першої інстанції, ані відповідачем при частковій виплаті страхового відшкодування в порядку регресу не було враховано, що умовами договору добровільного страхування наземного транспорту № 1007924-02-10-01 від 11.09.2013 (укладеного між позивачем та страхувальником) сторони передбачили, що виплата страхового відшкодування здійснюється без урахування зносу (п. 16.13 договору).

Згідно з частиною 1 статті 14 та статтею 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

З матеріалів справи не вбачається доказів визнання недійсним вказаного договору страхування повністю, або окремих його пунктів, зокрема, в частині виплати страхового відшкодування без урахування фізичного зносу.

У зв'язку з викладеним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність виплати страхового відшкодування позивачем страхувальнику без урахування фізичного зносу, оскільки така виплата є прямим обов'язком позивача згідно умов договору.

Статтею 3 ЦК України передбачено, що основними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, стягнення в порядку регресу страхового відшкодування з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля в даному випадку є істотним обмеженням права добросовісного страховика (позивача) на відшкодування шкоди в межах фактичних затрат, передбаченого ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування". Про таку правову позицію вказує Вищий господарський суд України у постановах від 15.01.2013 р. по справі № 5011-45/7316-2012, від 19.08.2013 р. по справі № 910/5734/13 та від 28.10.2013 по справі № 5011-37/5212-2012.

Наведеним спростовується помилкове твердження відповідача про неправомірність здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в завищеному розмірі внаслідок неврахування фізичного зносу відповідних деталей, та необхідність обмеження розміру регресної відповідальності відповідача за вказаним страховим випадком лише сумою 5551,49 грн., розрахованою відповідачем самостійно, з урахуванням фізичного зносу.

Крім того, ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на положення якої посилається відповідач, не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування транспортних засобів, а Закон України "Про страхування" відповідних застережень не містить. (Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23 липня 2013 року у справі № 910/9).

Окремо слід зазначити що, відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, значення коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Із наявних у справі доказів вбачається, що зі застрахованим автомобілем "Ford Mondeo" (який є легковим автомобілем, виробленим у 2010 році не в країні СНД), ДТП відбулася 04.01.2014 року, тобто його строк експлуатації на момент вчинення ДТП не перевищував 7 років, а тому коефіцієнт фізичного зносу для нових складників та для складників КТЗ дорівнює нулю.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність задоволення позову повністю, оскільки виплата страхового відшкодування у розмірі 7980,80 грн. (без урахування фізичного зносу) є правомірною, обчислення даної суми відбулося з урахуванням приписів законодавства та умов договору страхування, а відтак, враховуючи імперативність положень ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України в частині переходу права регресної вимоги саме в межах фактичних затрат, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу суму 7 470,80 грн. (розмір завданих збитків з відрахуванням франшизи у сумі 510 грн., яка передбачена умовами полісу).

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що ліміт майнової відповідальності відповідача згідно полісу складає 50000,00 грн., а відтак виконання регресної вимоги на суму 7 470,80 грн. не порушує прав відповідача в цій частині.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виконання відповідачем регресної вимоги позивача лише на суму 5 551,49 грн., позовні вимоги про стягнення залишку невідшкодованої суми у розмірі 1919,31 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки при перевірці рішення по даній справі було встановлено, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про безпідставність позовних вимог та неправомірно відмовив у задоволенні позову.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України, з покладанням на відповідача судових витрат за розгляд справи в судах обох інстанцій в порядку ст. 49 ГПК України.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що відповідач сплатив лише 609,00 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми при поданні позовної заяви майнового характеру.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Тоді як згідно положень Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» розмір однієї мінімальної заробітної плати складає 1218 грн.

З доданого до матеріалів апеляційної скарги платіжного доручення № 3220 від 27.03.2015 вбачається, що заявником за подання апеляційної скарги сплачено лише 609,00 грн. судового збору, тоді як мінімальна ставка судового збору за оскарження однієї вимоги майнового характеру в суді апеляційної інстанції становить 913,50 грн.

Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сума недоплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 304,50 грн. (913,50 - 609,00) підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/1692/15-г задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/1692/15-г про відмову в задоволенні позовних вимог скасувати, з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2, ідентифікаційний код 36086124) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (03680, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31, ідентифікаційний код 31650052) 1919,31 грн. (одну тисячу дев'ятсот дев'ятнадцять гривень 31 коп.) страхового відшкодування; 1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 15/2, ідентифікаційний код 36086124) в дохід державного бюджету України 304,50 грн. (триста чотири гривні 50 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/1692/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 27.05.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім