Рішення № 44428049, 22.05.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2015 р. Справа № 918/452/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи № 918/452/14 за позовом публічного акціонерного товариства "БАНК ФОРУМ" (далі - Банк) до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" (далі - Товариство), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Максютинський Вадим Павлович, про звернення стягнення на заставлене майно,

за участі представників:

позивача: Терещук Л.І. за дов. від 22 січня 2015 року № 10/21-02,

відповідача: не з'явився,

третьої особи: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2014 року Банк звернувся до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 12 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є позивач, та Максютинським Вадимом Павловичем був укладений кредитний договір № 0008/07/16-КЕ, за умовами якого Банк для споживчих цілей відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 130 000 доларів США 00 центів та кінцевим строком повернення до 7 березня 2012 року.

На забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань боржника, що випливають з цієї угоди, 12 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є позивач, та Товариством було укладено договір іпотеки № 0008/07/16-КЕ/S-1, за яким останнє передало позивачу в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "З-1") загальною площею 36 м2, а також незавершене будівництво майстерні (літ. "У-2"), розташовані за адресою: місто Рівне, вулиця Чернишова, будинок 7.

Оскільки Максютинський Вадим Павлович взяте не себе зобов'язання щодо повернення кредиту виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у останнього перед Банком утворилася заборгованість в сумі 132 531,77 доларів США, з яких: 100 919, 01 доларів США - заборгованість за кредитом, 15 632,55 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 15 980,21 доларів США - пеня, позивач, посилаючись на статті 509, 526, 536, 553, 554, 572, 586, 592, 1054, 1055 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), статтю 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також статті 33, 35 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон), просив суд звернути стягнення на заставлене майно Товариства.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2014 року порушено провадження у справі № 918/452/14, розгляд якої було призначено на 29 квітня 2014 року. Цією ж ухвалою до участі в розгляді справи в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Максютинського Вадима Павловича.

Ухвалою суду від 29 квітня 2014 року розгляд справи було відкладено на 13 травня 2014 року.

Ухвалою суду від 13 травня 2014 року розгляд справи відкладено на 28 травня 2014 року.

Ухвалою суду від 28 травня 2014 року розгляд справи відкладено на 11 червня 2014 року.

З метою встановлення початкової вартості предмета іпотеки за договором іпотеки від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ/S-1, ухвалою суду від 11 червня 2014 року у даній справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Крім того, даною ухвалою строк розгляду спору у справі № 918/452/14 було продовжено на 15 днів - до 29 червня 2014 року.

Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у справі було зупинено до отримання висновків вищезазначеної експертизи.

5 грудня 2014 року на адресу суду надійшли матеріали справи № 918/452/14 разом з повідомленням експерта про неможливість дачі висновку судової оціночно-будівельної експертизи у даній справі від 19 листопада 2014 року № 7866-7867. В обґрунтування вказаних обставин експерт посилався на те, що йому не були надані копії технічних паспортів на досліджувані об'єкти, у зв'язку з чим можливість проведення експертного дослідження спірних об'єктів нерухомості відсутня.

З метою витребування у сторін та комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" документів, необхідних для проведення вищезазначеної експертизи, ухвалою суду від 10 грудня 2014 року провадження у справі № 918/452/14 було поновлено, призначено її до розгляду на 18 грудня 2014 року та витребувано у сторін вищезазначені копії технічних паспортів на досліджувані об'єкти.

У зв'язку з наданням сторонами всіх витребуваних у них документів, ухвалою суду від 18 грудня 2014 року у даній справі повторно призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у справі було зупинено до отримання висновків вищезазначеної експертизи.

У травні 2015 року через канцелярію господарського суду Рівненської області надійшли матеріали справи № 918/452/14 разом з висновком експерта від 23 березня 2015 року № 8242-8243, у зв'язку з чим ухвалою суду від 12 травня 2015 року провадження у справі було поновлено та призначено її до розгляду на 21 травня 2015 року.

У судовому засіданні 21 травня 2015 року представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог від 20 травня 2015 року (т. 3, а.с. 30), згідно якої Банк повідомив, що заборгованість третьої особи перед позивачем по тілу кредиту та нарахованим процентам за користування кредитом складає 116 551,56 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 2 577 964 грн. 56 коп.), з яких: 100 919, 01 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 2 232 193 грн. 47 коп.) - заборгованість за кредитом; 15 632,55 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 345 771 грн. 09 коп.) - заборгованість по процентам за користування кредитом, нарахованих у період з 12 березня 2007 року по 29 червня 2010 року; крім того, заборгованість Максютинського Вадима Павловича по сплаті пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитом із розрахунку 0,2% за кожен день прострочення платежу складає 1 881 914 грн. 13 коп. У зв'язку з наведеним Банк просив суд звернути стягнення на заставлене майно Товариства в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості третьої особи.

У судовому засіданні 21 травня 2015 року оголошувалася перерва до 22 травня 2015 року.

Представник Банку в судовому засіданні 22 травня 2015 року підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20 травня 2015 року, та наполягав на їх задоволенні.

Товариство та Максютинський Вадим Павлович явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили, витребуваних у них судом документів не надали. У той же час до початку судового засідання 22 травня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява третьої особи від 22 травня 2015 року (т. 3, а.с. 46), а також заява Товариства від 22 травня 2015 року (т. 3, а.с. 44), в яких дані особи просили суд застосувати строк позовної давності до вимог Банку щодо простроченої суми заборгованості по поверненню тіла кредиту, процентів за користування даним кредитом, а також нарахованої пені за вищезазначеним договором.

Зважаючи на те, що відповідач та третя особа завчасно та належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового засідання, і цим особам надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів, а також беручи до уваги сплив граничного строку вирішення даного спору, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд не вбачає підстав для відкладення розгляду даної справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представників Товариства та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є позивач, та Максютинським Вадимом Павловичем був укладений кредитний договір № 0008/07/16-КЕ, за умовами якого, з урахуванням додаткової угоди до цього правочину від 12 березня 2007 року № 1, Банк для споживчих цілей відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 130 000 доларів США 00 центів та кінцевим строком повернення до 7 березня 2012 року (т. 1, а.с. 12-18).

Вказаний договір підписаний Максютинським Вадимом Павловичем та повноважним представником банку, а також скріплений печаткою зазначеної кредитної установи.

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору за користування траншами встановлюється плата у розмірі 12,5 відсотків річних.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що забезпеченням повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування та можливої неустойки є, зокрема, іпотечний договір від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ/S-1, укладений між банком та відповідачем.

Позичальник здійснює повернення траншів на відкритий йому позичковий рахунок № 2203/500002493 у Рівненській філії акціонерного комерційного банку "Форум" (пункт 2.3 договору).

За умовами пункту 2.4 цього правочину повернення наданих траншів та погашення процентів за користування кредитними коштами здійснюється позичальником згідно з графіком, встановленим додатковими угодами до цього договору. Порушення позичальником умов погашення кредиту та сплати процентів є підставою для вимоги дострокового повернення кредитних коштів, стягнення процентів за користування кредитними коштами, неустойки, а також підставою для дострокового звернення банком стягнення на заставлене майно.

Судом встановлено, що 12 березня 2007 року між банком та позичальником була укладена додаткова угода № 1 до вказаного договору, в якій останні встановили графік повернення Максютинським Вадимом Павловичем кредитних коштів.

Згідно з пунктом 2.5 кредитного договору сплата процентів позичальником здійснюється за фактичний строк користування кредитними коштами. При розрахунку плати за користування кредитом приймається місяць, рівний календарній кількості днів та рік, рівний 360 дням.

Позичальник зобов'язаний відповідно до умов цього договору та додаткових угод до нього повертати банку надані транші, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, витрати, пов'язані з проведенням дій по примусовому погашенню простроченої заборгованості, а також на вимогу банку сплачувати можливу неустойку (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 3.2.2 договору банк має право вимагати дострокового повернення траншів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку, зокрема, невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

У відповідності до пункту 3.5 договору позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит та сплатити проценти за користування ним на письмову вимогу банку у випадках, передбачених цим договором та договорами, які є забезпеченням виконання зобов'язань по цьому договору.

У пункті 5.3 договору його сторони погодили, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов'язань по поверненню суми кредиту, сплаті процентів та інших зобов'язань, передбачених пунктом 3.3 цього договору, є умовами, при настанні яких припиняється кредитування позичальника, і останній здійснює повернення отриманих кредитних коштів банку, сплачує проценти за користування кредитними коштами. Для цього банк надає під розписку уповноваженій особі, або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про повернення кредитних коштів, сплату процентів за користування кредитними коштами з можливим нарахуванням штрафних санкцій та пені. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми, банк по закінченню п'ятнадцятиденного строку з дати надіслання такої вимоги звертає стягнення на заставлене майно у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті процентів, неустойки, збитків та інших витрат банку у порядку, визначеному цим договором, договором застави та чинним законодавством України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Водночас судом встановлено, що заочним рішенням Рівненського міського суду від 30 червня 2010 року у справі № 2-3435 (т. 2, а.с. 55-56) за позовом Банку до Товариства, Максютинського Вадима Павловича та Кирницького Юрія Івановича про стягнення грошових коштів за кредитним договором вимоги вищезазначеної кредитної установи задоволено повністю. Стягнуто солідарно з Кирницького Юрія Івановича та Максютинського Вадима Павловича 1 275 110 грн. 00 коп. заборгованості, що утворилася внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ.

Зазначене рішення на час розгляду даного спору набрало законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Даним судовим рішенням був встановлений факт належного виконання кредитодавцем умов спірного кредитного договору в частині надання позичальнику передбаченої даним правочином суми кредиту. Водночас цим судовим рішенням також був встановлений факт порушення третьою особою умов вищезазначеного кредитного договору, внаслідок чого у Максютинського Вадима Павловича перед Банком станом на 30 червня 2010 року утворилася заборгованість по поверненню поточного та простроченого тіла кредиту в загальному розмірі 797 966 грн. 61 коп., що складає 100 919,01 доларів США, а також заборгованість по сплаті строкових та прострочених процентів за користування кредитом на загальну суму 123 883 грн. 63 коп., що складає 15 667,59 доларів США.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що факт наявності та розмір заборгованості Максютинського Вадима Павловича перед Банком за укладеним між ними кредитним договором від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ, зокрема, по тілу кредиту у розмірі 100 919,01 доларів США та процентам за його користування, які на той час складали 15 667,59 доларів США, є встановленими та не потребують доказування.

Крім того, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Водночас статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 2 статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У той же час за частиною 3 даної статті використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма застосуванню не підлягає.

У той же час у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави слід взяти до уваги, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Відтак, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, у резолютивній частині рішення зазначається про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 статті 533 ЦК.

Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 10-12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".

Судом встановлено, що вимоги Банку про стягнення з третьої особи грошових коштів в іноземній валюті відповідають вищезазначеним нормативним приписам, оскільки правомірність видачі та одержання спірного кредиту, а також правомірність нарахування відсотків підтверджується фактами, встановленими заочним рішенням Рівненського міського суду від 30 червня 2010 року у справі № 2-3435, яке на час розгляду даного спору набрало законної сили.

Отже, судом встановлено, що заборгованість Максютинського Вадима Павловича перед Банком по поверненню тіла кредиту та нарахованих процентів за спірним кредитним договором становить 116 551,56 доларів США, що на момент вирішення спору за офіційним курсом НБУ становить 2 577 964 грн. 56 коп., з яких: 100 919, 01 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 2 232 193 грн. 47 коп.) - заборгованість за кредитом, 15 632,55 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 345 771 грн. 09 коп.) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, нарахованих у період з 12 березня 2007 року по 29 червня 2010 року.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов вищенаведеного правочину Банк, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20 травня 2015 року, повідомив, що станом на 19 травня 2015 року заборгованість третьої особи перед позивачем по сплаті пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитом із розрахунку 0,2% за кожен день прострочення платежу, нарахованої протягом зазначеного позивачем у його розрахунку періоду (т. 3, а.с. 32-34), складає 1 881 914 грн. 13 коп. Зокрема, зі змісту даного розрахунку вбачається, що пеня, нарахована з 19 травня 2014 року по 19 травня 2015 року на тіло кредиту у зв'язку з простроченням оплати у період з грудня 2008 року по березень 2012 року складає 73 670,88 доларів США, а пеня, нарахована з 19 травня 2014 року по 19 травня 2015 року на проценти за користування кредитом у зв'язку з простроченням оплати у період з травня 2009 року по липень 2010 року, становить 11 411, 76 доларів США. Вказані нарахування були здійснені на суми поетапного повернення кредиту, встановленого графіком його повернення (додаткова угода № 1 до спірного правочину).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У той же час судом встановлено, що положення частини 6 статті 232 ГК України та вищезазначені приписи Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не поширюються на кредитні правовідносини Банку та Максютинського Вадима Павловича за договором від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ, оскільки третя особа у даному правочині виступала фізичною особою-громадянином та не мала статусу суб'єкта господарювання.

За змістом пункту 4.1 договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, позичальник сплачує неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 процента, що обчислюються з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за кожен день прострочення. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами до моменту фактичного погашення заборгованості.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про те, що розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Банком, відповідає приписам законодавства та умовам договору, підтверджується матеріалами справи, а також є арифметично вірним, відтак зазначені позовні вимоги є обґрунтованими.

Водночас, як вже було зазначено, 22 травня 2015 року через канцелярію суду надійшла заява третьої особи від 22 травня 2015 року (т. 3, а.с. 46), а також заява Товариства від 22 травня 2015 року (т. 3, а.с. 44), в яких відповідач та Максютинський Вадим Павлович просили суд застосувати строк позовної давності до вимог Банку щодо простроченої суми заборгованості останнього по поверненню тіла кредиту, процентів за користування даним кредитом, а також нарахованої пені.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова).

Судом встановлено, що Банк у своїй позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 20 травня 2015 року повідомив, що станом на 19 травня 2015 року заборгованість третьої особи перед позивачем по сплаті пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту та процентів за користування кредитом із розрахунку 0,2% за кожен день прострочення платежу, нарахованої протягом зазначеного позивачем у його розрахунку періоду (т. 3, а.с. 32-34), складає 1 881 914 грн. 13 коп.

Як було зазначено вище, пеня, нарахована з 19 травня 2014 року по 19 травня 2015 року на тіло кредиту у зв'язку з простроченням оплати у період з грудня 2008 року по березень 2012 року за розрахунком Банку склала 73 670,88 доларів США, а пеня, нарахована з 19 травня 2014 року по 19 травня 2015 року на проценти за користування кредитом у зв'язку з простроченням оплати у період з травня 2009 року по липень 2010 року - 11 411, 76 доларів США. Вказані нарахування були здійснені на суми поетапного повернення кредиту, встановленого графіком його повернення (т. 1, а.с. 11-12).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Судом встановлено, що згідно вищезазначеного графіку повернення кредиту третя особа мала сплатити останній платіж у березні 2013 року. У той же час, як було зазначено вище, згідно з пунктом 3.2.2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення траншів та сплати процентів за користування кредитними коштами у випадку, зокрема, невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Як було вказано судом, заочним рішенням Рівненського міського суду від 30 червня 2010 року у справі № 2-3435 був встановлений факт настання обов'язку позичальника по достроковому поверненню суми спірного кредиту та процентів за його користування, у зв'язку з чим з Максютинського Вадима Павловича була стягнута заборгованість, яка станом на 30 червня 2010 року склала 1 275 110 грн. 00 коп.

Враховуючи те, що порядок виконання третьою особою її кредитних зобов'язань перед Банком змінився, суд дійшов висновку про те, що обов'язок по сплаті спірних кредитних коштів виник у Максютинського Вадима Павловича в червні 2010 року.

У судовому засіданні 22 травня 2015 року представник позивача надав суду копію заяви третьої особи, датованої серпнем 2012 року (т. 3, а.с. 48), в якій Максютинський Вадим Павлович визнав наявну у нього заборгованість перед Банком за спірним кредитним договором, у зв'язку з чим перебіг позовної давності до вимог про стягнення з нього пені перервався на підставі частини 1 статті 264 ЦК України.

Відповідно до частини 3 даної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті та фактичних обставин справи, строк позовної давності для вимог Банку щодо нарахування суми спірної пені сплив у серпні 2013 року.

У той же час з відбитку календарного штемпеля, проставленого відповідальним працівником відділення поштового зв'язку на конверті, в якому дана позовна заява Банку надійшла до суду, вбачається, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права лише у квітні 2014 року, тобто з пропуском встановленого законом річного строку на звернення до суду з вимогами про стягнення неустойки.

Згідно з частиною 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, зважаючи на заявлену стороною у даній справі - Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог Банку щодо нарахування пені, а також відсутність належних та допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про необхідність відмови Банку в задоволенні його позовних вимог щодо звернення стягнення на заставлене майно Товариства в рахунок погашення заборгованості третьої особи по пені в розмірі 1 881 914 грн. 13 коп.

Також судом встановлено, що на забезпечення належного виконання кредитних зобов'язань Максютинського Вадима Павловича за кредитним договором від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ, того ж дня між акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є позивач, та Товариством було укладено договір іпотеки № 0008/07/16-КЕ/S-1, за яким останнє передало позивачу в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "З-1") загальною площею 36 м2, а також незавершене будівництво майстерні (літ. "У-2"), розташовані за адресою: місто Рівне, вулиця Чернишова, будинок 7 (т. 1, а.с. 14-16).

Вказаний договір підписаний повноважними представниками його сторін, скріплений печатками цих суб'єктів господарювання, а також посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Крулікорським А.І. і зареєстрованим у реєстрі за № 1919.

Пунктом 1.2 даного договору визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2, розташовану у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, яке належить Товариству на праві приватної власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2006 року у справі № 2 - 7795/06 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2006 року за № 13102997, а також незавершене будівництво майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, яка належить Товариству на праві приватної власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2006 року у справі № 2 - 7795/06 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2006 року за № 13102997.

Відповідно до пункту 1.2.1 цього договору предмет іпотеки включає в себе нерухоме майно - приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2, матеріал стін - цегла, а також незавершене будівництво майстерні (літ. "У-2"), ступінь готовності - 93%, матеріал стін - цегла.

Стаття 548 ЦК України встановлює загальні умови забезпечення виконання зобов'язання.

Так, частиною 1 вказаної статті встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 575 ЦК України іпотека є окремим видом застав. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону та статті 572 ЦК України, іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

У частині 2 статті 590 ЦК України зазначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 3 Закону, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки, іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

В силу положень статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною 1 статті 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 590 ЦК України).

Судом встановлено, що у пункті 5.1 іпотечного договору від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ/S-1 сторони погодили, що іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадках невиконання основного зобов'язання або порушення порядку його виконання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням, цим договором та чинним законодавством України.

Враховуючи те, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, суд дійшов висновку про те, що Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок вищезазначеного заставленого майна на суму боргу третьої особи в розмірі 116 551,56 доларів США, що на момент вирішення даного спору за офіційним курсом НБУ становить 2 577 964 грн. 56 коп., з яких: 100 919, 01 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 2 232 193 грн. 47 коп.) - заборгованість за кредитом, 15 632,55 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 345 771 грн. 09 коп.) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Як було зазначено вище, з метою встановлення початкової вартості предмета іпотеки за договором іпотеки від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ/S-1, судом було призначено судову будівельно-технічну експертизу. Перед експертом були поставлені наступні питання: "яка реальна ринкова вартість об'єкта нерухомого майна, а саме: приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2, а також незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованих у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, що належать товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" на праві власності, станом на час проведення експертизи".

У травні 2015 року на адресу суду надійшли матеріали справи № 918/452/14 разом з висновком експерта від 23 березня 2015 року № 8242-8243, відповідно до якого ринкова вартість незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, була визначена на рівні 1 829 200 грн. 00 коп.

У той же час у даному висновку експерт повідомив, що з метою ідентифікації приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2 останнім під час проведення дослідження було здійснено візуальне обстеження земельної ділянки, що знаходиться у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7. Проте за результатами зазначеного обстеження експертом вказаного нерухомого майна за даною адресою виявлено не було, що позбавило його можливості встановити реальну ринкову вартість наведеного приміщення проектно-кошторисної групи.

З метою встановлення правового режиму та фактичної наявності у Товариства зазначеної нерухомості, ухвалою суду від 12 травня 2015 року у сторін були витребувані письмові пояснення та відповідні документи, які свідчать про перебування на балансі відповідача спірної нерухомості або її втрату (знищення), зокрема, витяги з балансу останнього, довідки БТІ, відповідні акти про знищення тощо.

Однак в порушення вимог даної ухвали сторони витребувані у них документи не надали. У судовому засіданні 22 травня 2015 року представник позивача пояснив, що Банк не володіє актуальною інформацією щодо перебування на балансі відповідача чи знищення приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2, розташованого у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, власних перевірок щодо наявності даного майна у відповідача не проводив.

Частиною 1 статті 17 Закону встановлено, що іпотека припиняється у разі знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

За таких обставин, зважаючи на відсутність у матеріалах даної справи доказів перебування у Товариства або іншої особи на час вирішення цього спору переданого в іпотеку Банку приміщення проектно-кошторисної групи (літ. "3-1") загальною площею 36 м2, розташованого у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, а також беручи до уваги те, що висновком судового експерта, якого у встановленому законом порядку було попереджено про кримінальну відповідальність за достовірність експертизи, було встановлено факт відсутності наведеного приміщення за вищезазначеною адресою, суд дійшов висновку про відмову Банку в задоволенні його позовних вимог щодо звернення стягнення на даний об'єкт нерухомості.

Відтак, для розрахунку оцінки вартості предмета іпотеки судом використано ринкову вартість лише незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, згідно даних висновку судової будівельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року № 8242-8243.

Крім того, судом враховується, що відповідно до статті 43 Закону початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.

Згідно з частиною 5 статті 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Статтею 39 Закону встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Зі змісту вищезазначених приписів чинного законодавства вбачається, що у резолютивній частині судового рішення про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (іпотеки) повинні міститися дані, визначені в частині 2 статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і в частині 1 статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 "Про судове рішення".

Враховуючи наведені правові норми, встановлені в ході судового розгляду даної справи обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Банку підлягають частковому задоволенню.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" міститься правова позиція, згідно якої якщо предметом позову є грошова сума в іноземній валюті, суду в рішенні слід навести розрахунки з переведенням такої суми в національну валюту за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до частини 3 даної статті судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин суд на підставі даних норм дійшов висновку про необхідність стягнення з Товариства в доход Державного бюджету України судового збору в розмірі 42 240 грн. 24 коп.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості фізичної особи-підприємця Максютинського Вадима Павловича (33000, м. Рівне, вул. С. Петлюри, буд. 40, кв. 16, ідентифікаційний код: 2642203534) перед публічним акціонерним товариством "БАНК ФОРУМ" (02100, місто Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 7, ідентифікаційний код: 21574573) за кредитним договором від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ у розмірі 116 551,56 доларів США, яка станом на день прийняття рішення за офіційним курсом НБУ становить 2 577 964 грн. 56 коп., з яких: 100 919, 01 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 2 232 193 грн. 47 коп.) - заборгованість за кредитом, 15 632,55 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становить 345 771 грн. 09 коп.) - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 12 березня 2007 року № 0008/07/16-КЕ/S-1, укладеним між акціонерним комерційним банком "ФОРУМ" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "БАНК ФОРУМ") і товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К", та посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Крулікорським А.І. і зареєстрованим у реєстрі за № 1919, а саме: на будівлю незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" (33010, місто Рівне, вулиця 16 Чернишова, будинок 7, ідентифікаційний код: 30318117) на праві власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2006 року у справі № 2 - 7795/06, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2006 року за № 13102997.

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки - будівлі незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" (33010, місто Рівне, вулиця 16 Чернишова, будинок 7, ідентифікаційний код: 30318117) на праві власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2006 року у справі № 2 - 7795/06, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2006 року за № 13102997, шляхом проведення прилюдних торгів.

Визначити початкову ціну предмета іпотеки - будівлі незавершеного будівництва майстерні (літ. "У-2"), розташованої у місті Рівному по вулиці Чернишова, 7, що належить товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" (33010, місто Рівне, вулиця 16 Чернишова, будинок 7, ідентифікаційний код: 30318117) на праві власності, що підтверджується рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 14 вересня 2006 року у справі № 2 - 7795/06, а також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" 28 грудня 2006 року за № 13102997, для його подальшої реалізації в сумі 1 829 200 грн. 00 коп.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Дік і К" (33010, місто Рівне, вулиця 16 Чернишова, будинок 7, ідентифікаційний код: 30318117) в доход Державного бюджету України 42 240 грн. 24 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27 травня 2015 року

Суддя Є.В. Павленко