Рішення № 44428013, 25.05.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2015 р.Справа № 916/1179/15-г

За позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ нафтогазовидобувна компанія";

До відповідача: Державне підприємство "Одеська залізниця"

про стягнення 4501,76 грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: не з"явився;

Від відповідача: Деренченко Г.І. по довіреності №15 від 02.01.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВ нафтогазовидобувна компанія" (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства „Одеська залізниця" (далі - Відповідач) про стягнення суми втраченого вантажу у розмірі 4501,46 грн.

Ухвалою суду від 25.03.2015 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

22.04.2015р. представник відповідача надав відзив на позов відповідно якого просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

По справі була оголошена перерва до 25.05.2015р. відповідно до ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 25.05.2015р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши представника Відповідача, суд

встановив:

У відповідності з контрактом №14-BR/DVNGDK від 10.09.2013 р., укладеним ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» (далі Позивач) та BREMER INTERNATIONAL LIMITED (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії), 24.07.2014 р. Позивач відвантажив залізницею на адресу ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» вугілля - Антрацит марки АС (6-13) масою 69 тон (далі Вантаж) за залізничною накладною №51502839 в вагоні №66762311 навалом.

В графі 7 зазначеної залізничної накладної вказано: «Вагон завантажено нижче бортів у вологому стані. Маркування вапном білого кольору по поверхні вантажу».

На станції Знам'янка вагон №66762311 був відчеплений для перевірки ваги та митного огляду. Під час зважування у вагоні було виявлено нестачу 4050 кг вугілля, про що був складений Комерційний акт АА №032015/722/155 від 08.11.2014 р. При цьому, в розділі «Д» зазначеного Комерційного акту вказано: «При перевірці виявлено навантаження нижче бортів 250 мм. На поверхні вантажу мається воронкоподібне поглиблення праворуч за ходом поїзда над 4-5 люками довжиною 2800 мм, шириною 1800 мм, глибиною 1000 мм. Просипання вантажу відсутнє. Мається захисне маркування вапном. В місці поглиблення маркування відсутнє... Недостаючий вантаж в вагоні міститися міг».

Позивач вважає, що в даному випадку Комерційним актом №032015/722/155 від 08.11.2014 р. підтверджена наявність ознак втрати вантажу, оскільки вантаж до перевезення був прийнятий залізницею з маркуванням, а при видачі вантажу на станції призначення маркування було відсутнє.

Також позивач стверджує, що відсутність маркування при прибутті вантажу у пункт призначення свідчить про крадіжку вугілля під час його перевезення, що є прямим доказом вини залізниці, адже ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 13 Закону України «Про транспорт», ч. 2 ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та п. ПО Статуту залізниць України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу, сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

У відповідності з умовами контракту №14-ВКЛ)УКСВК від 10.09.2013 р. (пункт 3.1 Додатку №35 від 1.07.14р.) та рахунком №0346 від 24.07.14р. вартість однієї тони вугілля, відвантаженого за залізничною накладною №51502839 у вагоні №66762311, складає 78 долара США. За вирахуванням 2% норми природної втрати, встановленої п.27 Правил видачі вантажів (наказ Мінтрансу України від 21.11.2000 р. №644) вага втраченого вугілля, вартість якого має бути компенсована залізницею, становить 4,05 тн - 1,38 тн (це 2% від відвантажених 69 тон)= 2,67 тон, а його вартість 2,67 тон * 78 долара США = 208,26 долара США, що за курсом НБУ станом на 13.03.2015 р. (дата складання позовної заяви) становить 21,616059 грн. * 208,26 долара США = 4 501,76 грн.

У порядку встановленому ст.133 Статуту залізниць право на пред'явлення претензій та позовів до залізниці було передане Вантажоодержувачем ( ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» )вантажовідправнику ( ТОВ «ДВ НАФТОГАЗОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ» ) шляхом вчинення переуступного надпису на залізничній накладній № 51502839

Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою до відповідача Державного підприємства"Одеська залізниця" про стягнення вартості недостачі вантажу у розмірі 4501,76грн.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно п.п. 1, 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 2 ст. 306 ГК України визначено, що суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 6 Статуту Залізниць України накладна - є основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею, накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Отже, в силу вимог ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України, ст. 6 Статуту залізниць України наявна у матеріалах справи залізнична накладна свідчить про укладення між ТОВ "ДВ нафтогазовидобувна компанія" (вантажовідправник) і ДП „Одеська залізниця" (перевізник) договору перевезення вантажу на користь вантажоодержувача, яким є ДП „Ізмаїльський морський торговельний порт".

Також вказана залізнична накладна свідчить, що завантаження вантажу у вагон №66762311 здійснювалося відправником (позивачем), який за приписами ч.3 ст. 308 ГК України, ч.1 ст. 918 ЦК України, ст. 31 Статуту залізниць України зобов'язаний визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні.

Пунктом 3.9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002р. № 04-5/601 (із змінами) передбачено, що відповідно до статті 31 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках -продезінфіковані вагони та контейнери. Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер).

Згідно з п.3.20 цього ж роз'яснення президії Вищого господарського суду України за змістом ст. 31 Статуту залізниць України та п.п. 5,6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, -усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.

Разом з тим, вимогами абз.2 ч.1 ст. 917 ЦК України передбачено, що відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.

Відповідні відмітки вантажовідправника у залізничній накладній №51502839 свідчать, що у вагон №66762311 вантажовідправником завантажено вугілля у кількості 69 000 кг і вантажовідправником вагон завантажено нижче бортів у вологому стані. Маркування вапном білого кольору по поверхні вантажу В свою чергу перевізником завантажений відправником вантаж прийнятий до перевезення шляхом візуального огляду, без перевірки маси вантажу і жодних заперечень щодо невідповідності цього завантаження Технічним умовам не висловлено, що відповідає вимогам ст. 24 Статуту залізниць України.

Між тим, під час комісійної перевірки на станції Знам'янка вагон №66762311 був відчеплений для перевірки ваги та митного огляду. Під час зважування у вагоні було виявлено нестачу 4050 кг вугілля, про що був складений Комерційний акт АА №032015/722/155 від 08.11.2014 р. При цьому, в розділі «Д» зазначеного Комерційного акту вказано: «При перевірці виявлено навантаження нижче бортів 250 мм. На поверхні вантажу мається воронкоподібне поглиблення праворуч за ходом поїзда над 4-5 люками довжиною 2800 мм, шириною 1800 мм, глибиною 1000 мм. Просипання вантажу відсутнє. Мається захисне маркування вапном. В місці поглиблення маркування відсутнє... Недостаючий вантаж в вагоні міститися міг», про що складений відповідний комерційний акт.

Відповідно до ст.129 Статуту залізниць України комерційними актами та актами загальної форми засвідчуються обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності як залізниці, так і вантажовідправника та вантажоодержувача.

Проаналізувавши ст.31 Статуту залізниць України, її тлумачення господарським судом касаційної інстанції, текст комерційного акту від 08.11.2014р. АА №032015/722/155, в якому за правилами ст. 129 Статуту залізниць України фіксуються підстави для притягнення до матеріальної відповідальності контрагентів за договором залізничного перевезення та на відомості якого (комерційного акту) не подавалась письмова скарга в порядку п.16 Правил складання актів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. №334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855 (із змінами), господарський суд дійшов висновків про те, що навантаження відправником вантажу в даному випадку здійснювалось у не підготовлений для перевезення вугілля, тобто з ознаками непридатності в комерційному відношенні, вагон, та повинен був відмовитись від використання вагону, в якому існують зазори та який є непридатним для перевезення вантажу даного виду.

За таких обставин, ТОВ "ДВ нафтогазовидобувна компанія" слід визнати частково винним у втраті вугілля.

Разом з тим, ч.1 ст.110 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу.

В ст. 111 Статуту залізниць України перелічені підстави, за наявності яких залізниця звільняється від відповідальності, зокрема, якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо не має ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час його перевезення.

ДП „Одеська залізниця" не доведено факт виникнення недостачі з незалежних від неї обставин, що свідчить про втрату вантажу в тому числі з вини перевізника вантажу.

Відтак, суд вважає матеріалами справи підтверджується обопільна вина у втраті вантажу як перевізника, так і вантажовідправника. Разом з тим, з огляду на встановлення судом обопільної вини у втраті вантажу та об'єктивну неможливість вирахування точної кількості втраченого товару внаслідок неправомірних дій кожного з відповідачів, перевізник - за втрату частини вантажу в процесі перевезення та вантажовідправник - за навантаження вугілля в комерційно несправний вагон мають нести відповідальність в рівній мірі.

Окрім того, суд звертає увагу на п.п. 5,6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, відповідно до яких вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, -усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу.

Пунктом 2.7 Роз'яснення ВГСУ від 29.05.2002р. № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" встановлено, що згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність, виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

Суд приймає до уваги відомості, зазначені у довідці ТОВ "ДВ нафтогазовидобувна компанія", відповідно до якої ціна однієї тони вугілля марки АС у вагоні №66762311 склала 78,00 USD за тону.

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене, господарський суд дійшов висновків про часткове задоволення позовних вимог вантажовідправника у розмірі 50 відсотків шляхом стягнення з перевізника вартості недостачі вантажу в сумі 2250,88 грн. на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, стягнути з перевізника 50 відсотків вартості недостачі вантажу та відмовити в задоволенні решти позовних вимог.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача; в разі відмови у позові повністю ці витрати покладаються на позивача. Такі правила розподілу судового збору застосовуються у спорах як майнового, так і немайнового характеру. Правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам в сумі 913,5 грн.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Одеська залізниця"(65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ нафтогазовидобувна компанія" (03055, м. Київ, вул. Старокиївська, 14, код ЄДРПОУ 34181461) вартість нестачі вантажу у розмірі 2250,88 грн., витрати по сплаті судового збору на суму 913,5 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 28 травня 2015 р.

Суддя С.В. Літвінов