Рішення № 44427669, 12.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2015

Справа №910/4714/15-г

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур»

про стягнення 50 274,00 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» до товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» про стягнення штрафу в розмірі 50 274,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було прострочено обов’язок щодо поставки продукції за договором №1К/МД-Ш-14 від 11.02.2014 року (надалі – Договір), в зв’язку з чим виконання зобов’язання по поставці (передачі) продукції постачальника в подальшому втратило інтерес для покупця і останній відмовився від виконання зобов’язання по прийманню та звернувся до суду з позовом.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.03.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 30.03.2015 року.

23.03.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду від 03.03.2015 року.

В судовому засіданні 30.03.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

В судове засідання 30.03.2015 року представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали від 03.03.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 31733999.

Представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.03.2015 року продовжено строк розгляд спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 12.05.2015 року.

На призначене судове засідання 12.05.2015 року представник позивача не з'явився, хоча про дату та час його проведення повідомлений належним чином. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. визначено, що у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Відтак, враховуючи, що повноважний представник позивача був присутнім на попередньому судовому засіданні 30.03.2015 року, що підтверджується, зокрема, протоколом судового засідання від 30.03.2015 року, суд приходить до висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату та час проведення наступного судового засідання, а саме 12.05.2015 року.

Водночас, представник відповідача на призначене судове засідання 12.05.2015 року вдруге не з'явився, хоча про дату та час його проведення також повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 31737005.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

11.02.2014 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Говтва» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Шакур» (покупець) укладено Договір, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов’язався передати, а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.

Відповідно до п.3.1 Договору умови та терміни оплати продукції визначаються в додатках, що є невід’ємними частинами цьому договору.

Строк поставки товару визначається в додатку, що є невід’ємною частиною цього договору (п.4.1 Договору).

Згідно з п.12.1 Договору, останній набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до 31.12.2014 року, а в частині виконання сторонами взятих на себе по договору зобов’язань – до моменту їх повного виконання.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 ЦК України та ст.ст.264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

11.02.2014 року між сторонами укладено додаток №1 до Договору, в якому покупець та постачальник визначили найменування, асортимент продукції її кількість та вартість.

Відповідно до п.1.2 додатку №1 від 11.02.2014 року до Договору загальна вартість продукції, що поставляється по цьому додатку становить 502 740 грн., в тому числі ПДВ – 83 790 грн.

За умовами вказаного вище правочину, в редакції додатку №1 від 11.02.2014 року, покупець зобов’язаний сплатити вартість продукції, що поставляється згідно цим додатком до Договору, шляхом перерахування 75% грошових коштів від загальної суми даного додатку на рахунок постачальника в термін до 18 лютого 2014 року включно та 25% грошових коштів після отримання продукції покупцем на станції призначення протягом п’яти банківських днів (п.3).

На виконання умов Договору, 18.02.2014 року позивач перерахував відповідачу 75% грошових коштів від загальної суми спірного правочину в сумі 377 055 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №2841 від 18.02.2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4 додатку №1 від 11.02.2014 року до Договору передбачено, що постачальник зобов’язався поставити зазначену в даному додатку продукцію покупцю в термін з 20 березня 2014 року по 01 квітня 2014 року.

Однак, відповідач (постачальник) взятих на себе зобов’язань не виконав, продукцію у передбачений Договором строк покупцю не поставив.

10.04.2014 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва» звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» з повідомленням за вих. №20 від 10.04.2014 року, яким, у зв’язку з допущеним простроченням постачальником своїх зобов’язань, повідомило про відмову від виконання зобов’язання по прийманню та оплаті за продукції за Договором та вимагало повернути попередньо сплачені позивачем кошти в сумі 75% від загальної суми Договору.

З представленого позивачем до матеріалів справи листа №0104/02Ш від 01.04.2014 року вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Шакур» погодилось, що неможливість виконання зобов’язання по поставці товару за спірним правочином відбулась саме з вини постачальника.

Відповідно до ч.1 статті 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Частиною 3 ст. 538 ЦК України визначено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Таким чином, у зв’язку з наведеними вище обставинами, позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача штраф в сумі 50 274 грн.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст.611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З ч.1 ст.547 ЦК України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2 Договору за несвоєчасну поставку продукцію постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно поставленої продукції.

Як було встановлено вище, спір у справі виник у зв’язку з порушенням товариством з обмеженою відповідальністю «Шакур» строків поставки продукції за Договором.

Після проведення судом розрахунку суми неустойки, господарський суд дійшов висновку, що наданий сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Говтва» розрахунок штрафу в розмірі 50 274 грн. є арифметично вірним, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Шакур» (04070, м. Київ, Подільський район, вул. Спаська, буд. 11, ідентифікаційний код 32668563) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» (38400, Полтавська область, Решетилівський район, селище міського типу Решетилівка, вул. Фрунзе, буд. 96, ідентифікаційний код 13952156) штраф в розмірі 50 274 (п’ятдесят тисяч двісті сімдесят чотири) грн., а також судовий збір в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 28.05.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий