Рішення № 44427394, 20.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №915/2092/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "ТЕХМЕТ"

до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі відділення "Миколаївська виконавча дирекція"

про стягнення грошових коштів

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Єфременко О.М. (за довіреністю від 10.03.2015);

Волинський В.В. (за довіреністю від 10.03.2015);

від відповідача: Фесенко О.М. (за довіреністю від 14.02.2015).

СУТЬ СПОРУ:

15 грудня 2014 року до канцелярії Господарського суду Миколаївської області від Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "ТЕХМЕТ" (позивач) надійшла позовна заява № 30 від 15.12.2014 року, в якій викладені позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (відповідач) в особі відділення "Миколаївська виконавча дирекція" грошових коштів у сумі 82 600, 00 грн.

В п. 3.11. постанови від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Пленум Вищого господарського суду України надав господарським судам України роз'яснення про те, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

Так, під час перебування справи на розгляді в суді позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, 15.01.2015р. через канцелярію подав до суду доповнення до позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача 2 050 000,00 грн. суму боргу, 7 113,83 грн. 3% річних, 15 059,60 грн. інфляційних втрат, що, по суті розцінюється судом як збільшення розміру позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов'язків за договором банківського рахунку від 29.10.2010р. № 1757-ЮЛ.

15.04.2015р. через канцелярію до суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову № 47 від 10.04.2015 року.

У вказаній заяві позивач просить зобов'язати відповідача виконати наступні платіжні доручення:

- № 3 від 12.02.2015 року на суму 1 154 769,00 грн.;

- № 5 від 26.03.2015 року на суму 896 000,00 грн.;

- № 2 від 03.02.2015 року на суму 5 095,90 грн.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог, а до початку розгляду господарським судом справи по суті - змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено до 2 050 000,00 грн. суму боргу, 7 113,83 грн. 3% річних, 15 059,60 грн. інфляційних втрат, а тому вказівка у заяві про виконання платіжних доручень № 3 від 12.02.2015 року на суму 1 154 769,00 грн.; № 5 від 26.03.2015 року на суму 896 000,00 грн.; № 2 від 03.02.2015 року на суму 5 095,90 грн. є вимогами спрямованими на зміну предмету позову та його підстав.

При цьому, п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18 передбачено, що у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні такої заяви позивача про зміну предмету позову № 47 від 10.04.2015 року.

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав у задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2014р. порушено провадження у справі № 915/2092/14 та призначено судовий розгляд справи на 21.01.2015р.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.01.2015р. справу № 915/2092/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-вирониче підприємство "ТЕХМЕТ" до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі відділення "Миколаївська виконавча дирекція" про грошових коштів у сумі 82 600, 00 грн., передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

31 січня 2015 року матеріали справи №915/2092/14 надійшли до канцелярії Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматичного розподілу справ матеріали справи №915/2092/14 передано для розгляду судді Цюкалу Ю.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року суддею Цюкало Ю.В. справу № 915/2092/14 прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.03.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015р. суд ухвалив розгляд справи №915/2092/14 здійснити колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 23.03.2015р. для колегіального розгляду справи визначено наступний склад суду: Цюкало Ю.В. (головуючий), суддя Нечай О.В., суддя Селівон А.М.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.03.2015 року справу № 915/2092/14, прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Цюкало Ю.В., суддя Нечай О.В., суддя Селівон А.М. Призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.04.2015р.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2010 року між позивачем (банк) та відповідачем (клієнт) (разом - сторони) було укладено Договір банківського рахунку № 1757-ЮЛ (далі - Договір або Договір банківського рахунку, належним чином завірена копія договору в справі), відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валютах (далі - рахунок) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування позивача.

Позивач стверджує, що через неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором банківського рахунку від 29.10.2010р. № 1757-ЮЛ, з останнього підлягає стягненню 2 050 000,00 грн. суми боргу, 7 113,83 грн. 3% річних, 15 059,60 грн. інфляційних втрат.

Відповідач із позовом не погодився і звернувся до суду із відзивом, у якому вказав, що в ПАТ «Златобанк» було запроваджено тимчасову адміністрацію на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у зв'язку з чим задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не здійснюється на підставі ст. 36 вказаного закону.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи, дослідивши в судовому засіданні докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, 29.10.2010 року між сторонами було укладено Договір банківського рахунку № 1757-ЮЛ, відповідно до п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валютах та здійснює його розрахунково-касове обслуговування позивача.

За умовами пунктів 1.2, 2.2 Договору, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунками. Платежі з рахунку клієнта проводяться за його дорученням на підставі розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня.

Відповідно до пункту 3.3. Договору банківського рахунку Банк взяв на себе зобов'язання своєчасно здійснювати розрахункові операції Клієнта згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України. Забезпечувати збереження ввірених йому коштів Клієнта. За розпорядженням Клієнта видавати або перераховувати з його рахунку кошти в день надходження до Банку відповідного розрахункового документа, за умови подання його в операційний час.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав відповідачу наступні розпорядження на виконання таких платіжних доручень:

- № 14 від 01.12.2014 року на суму 35 000,00 грн.;

- № 15 від 02.12.2014 року на суму 47 600,00 грн.;

- № 17 від 10.12.2014 року на суму 1 960 000,00 грн.;

- № 1 від 12.01.2014 року на суму 1 960 000,00 грн.;

- № 2 від 12.01.2015 року на суму 90 000,00 грн. (копії документів в справі).

Листами вих. № 34 від 16.12.2014 року, № 37 від 22.12.2014 року, № 05 від 12 січня 2015 року позивач звертався до відповідача з вимогою виконати вищевказані платіжні доручення (копії листів в справі).

Вказані платіжні доручення станом на квітень 2015 року виконано не було, зворотнього суду не доведено.

Згідно з наявної в матеріалах справи довідки банку № 380621 від 26.12.2014р., станом на вказану дату залишок коштів на рахунку позивача, відкритому у банку, становить 2 050 963,44 грн. (копія довідки в справі).

Частиною 1 статті 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 № 105 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 13.02.2015 № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ЗЛАТОБАНК», код ЄДРПОУ 35894495, МФО 380612, місцезнаходження: вул. Б.Хмельницького, 17/52, Бізнес-центр «Леонардо», м. Київ. 01030. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ЗЛАТОБАНК» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського Валерія Івановича. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ЗЛАТОБАНК» запроваджено строком на три місяці з 14.02.2015 по 13.05.2015 включно.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Пунктом 6 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 36 вказаного нормативно-правового акту з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Даний Закон не дає визначення поняття «кредитор банку». Визначення терміну «кредитор банку» міститься у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його інший рахунок є майновим зобов'язанням.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача під час запровадження у останньому тимчасової адміністрації.

Крім того, відповідно до положень пунктів 3, 5 частини 5 статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку та нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Отже, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач є кредитором банку, вимоги якого у відповідності до змісту ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час дії тимчасової адміністрації не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів: 2 050 000,00 грн. суми боргу, 7 113,83 грн. 3% річних, 15 059,60 грн. інфляційних втрат, задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.05.2015р.

Головуючий суддя Цюкало Ю.В.

Суддя Нечай О.В.

Суддя Селівон А.М.