Рішення № 44420555, 25.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/118/14-ц 25.05.2015 25.05.2015 25.05.2015

Провадження №22-ц/784/1135/15

Провадження №22-ц/784/1135/15 Головуюча у 1-й інстанції Черенкова Н.П.

Категорія 7 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

25 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання - Свіщуком О.В.,

за участю:

- прокурора Цвікілевич Н.В.,

- представників позивача - Коваленка В.Д., Бондороса Ю.В.,

- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року, ухвалене

за позовом

державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство» або підприємство) до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївська міська рада, Управління держземагентства в м. Миколаєві, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та державних актів на право власності на земельну ділянку,

та за позовом

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_10 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, Миколаївська міська рада, Управління Держземагенстства в м. Миколаєві, про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,

встановила:

В грудні 2009 року ДП «Миколаївське лісове господарство» пред'явило до Веснянської сільської ради Миколаївського району, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

На підставі державного акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП "Миколаївське лісове господарство" є користувачем земельної ділянки площею 25 га урочища "Варварівське" Андріївського лісництва.

Рішенням Миколаївської міської ради № 17/37 від 08 листопада 2007 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, з погодження позивача, надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею по 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлових будинків по вул. Північній, у районі військової частини.

-2-

Іншим особам згоди на вилучення цих земель лісового фонду, що перебували у користуванні підприємство не надавало.

У 2009 році позивачу стало відомо, що без його згоди, на підставі рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року, із земель лісового фонду, які перебували у користуванні підприємства (в кварталі 33, виділі 10), 21 січня 1994 року ОСОБА_6 було видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1.

Між тим, як з'ясувалось, вказаним рішенням питання про надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки не вирішувалось.

16 жовтня 2006 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором продав названу ділянку ОСОБА_7, який 03 квітня 2007 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2.

18 травня 2007 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_4, який 29 січня 2008 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3.

20 серпня 2008 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_8, яка отримала 09 вересня 2008 року Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_4.

Збільшуючи позовні вимоги позивач зазначав, що рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було незаконно переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33, відділів 8,11 урочища "Варварівське" Андріївського лісництва в присадибні землі сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч 6480 під індивідуальну забудову. Рішенням Весняської сільської Ради народних депутатів № 29 від 31 травня 1993 року виділено військовослужбовцям в/ч 6480 земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків, зокрема і ОСОБА_6 За цим рішенням земельна ділянка ОСОБА_6 виділена в довічне спадкове володіння в невизначеному місці з вільного фонду Ради народних депутатів в районі в/ч 6480.

Посилаючись на порушення права на користування землею та те, що земельну ділянку ОСОБА_6 отримав без відповідної правової підстави, з порушенням чинного земельного законодавства, уточнюючи позовні вимоги позивач просив поновити позовну давність, визнати недійсними та скасувати рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 та № 29 від 31 травня 1993 року, визнати недійсними Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_6, договори купівлі-продажу земельної ділянки, укладені між відповідачами, та видані на їх підставі державні акти на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2013 року було закрито провадження у даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 грудня 2013 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2013 року в частині закриття провадження у справі щодо вимог ДП «Миколаївська лісове господарство» до Веснянської сільської ради Миколаївського району, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 про визнання державних актів та договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними та скасування заходів забезпечення позову скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до того ж суду.

Вказану ухвалу в частині закриття провадження у справі щодо вимог позивача до Веснянської сільської ради Миколаївського району про визнання недійсними та скасування рішень залишено без змін.

-3-

12 лютого 2014 року ОСОБА_10, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору пред'явила до суду позов до Веснянської сільської ради Миколаївського району та ОСОБА_6 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю. ОСОБА_10 посилалася на те, що у 2008 році їй не було погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 у зв'язку з її відведенням ОСОБА_6 на підставі спірного державного акту на землю, який виданий останньому, на її думку, безпідставно.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2014 року первісний позов з позовом ОСОБА_10 об'єднанні в одне провадження.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року, описку у якому виправлено ухвалою того ж суду від 29 серпня 2014 року, відмовлено у позові ДП "Миколаївське лісове господарство".

Позов ОСОБА_10 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 27 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство» про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_6., скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ДП «Миколаївське лісове господарство» задоволено. Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 0,089 га, яка розташована у АДРЕСА_2, виданий ОСОБА_6. 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 242.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ДП «Миколаївське лісове господарство» скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову за недоведеністю та пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Отже, з огляду на мотиви апеляційної скарги оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ДП «Миколаївське лісове господарство», в іншій - не оскаржується, а тому відповідно до ст. 303 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відмовляючи у позові ДП «Миколаївське лісове господарство», суд першої інстанції, виходив з того, що визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_6, можливо як наслідок лише після визнання незаконними рішень Веснянської сільської Ради народних депутатів, провадження щодо розгляду спору за якими судом закрито.

Крім того, суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання спірних договорів купівлі-продажу недійсними, є неналежним.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10, суд вважаючи позовні вимоги недоведеними, виходив з того, що позивач є неналежним.

Проте повністю з такими висновками суду погодитися неможна.

Статтею 17 ЗК України (в редакції Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року діючого на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що передача земельних ділянок, зокрема у приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

-4-

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районного, міської, в адміністративному підпорядкуванні якого є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядними, природоохоронними і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31,32, 34 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 31 цього ж Кодексу вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно із ч. 1 ст. 23 цього ж Земельного Кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Отже, державні акти (на час виникнення спірних правовідносин) визнавалися документом, що посвідчували право власності на земельні ділянки й видавалися на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

У спорах, пов'язаних із правом власності на землю, недійсними можуть визнаватися, як зазначені рішення, угоди, на підставі яких видавалися державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними тільки державних актів на право власності може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, усупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав в судовому порядку.

Із матеріалів справи вбачається, що предметом позову є визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1 виданого на ім'я ОСОБА_6. на земельну ділянку, площею 0, 089 га.

Судом встановлено і таке підтверджується матеріалами справи, що на підставі акту на право користування землею від 15 листопада 1964 року ДП «Миколаївське лісове господарство» є користувачем земельної ділянки площею 25 га, згідно з планом описом меж в районі від А до Б із землями Сливинського училища механізації с-г № 1, від Б до В із землями річки Південний Буг, від В до А із землями Варварівського лісництва (т. 2 а.с.306-311). Земельна ділянка має квартал 33, який складається з виділів, зокрема з виділу №10, що підтверджується також проектами організації та розвитку лісового господарства ДП «Миколаївський лісгосп» (т.1 а.с.9-14, 137-138, т. 5 153-159).

Такі планово-картографічні матеріали є належними та допустимими доказами, що свідчать про право користування позивача зазначеними в них земельними ділянками.

-5-

Тому доводи ОСОБА_4 про те, що позивач не був користувачем земельної ділянки кварталу 33, зокрема відділу № 10 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва, є необґрунтованим.

Інвентаризація вказаних земельних ділянок проводилась лише у 1964 році та кадастрові номери земельних ділянок присвоєні не були ( т. 1 а.с.136).

З 1964 року до 2007 року ДП «Миколаївське лісове господарство» погоджень на вилучення (викуп) земельних ділянок в ур. «Варварівка» Андріївського лісництва кварталу 33 з виділу № 10 для передачі у власність громадян не надавало та рішень з цього питання не приймало (т. 1 а.с. 32 -33, 135).

Лише 08 листопада 2007 року рішенням Миколаївської міської ради № 17/37 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16, з погодження позивача, було надано дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок площею по 1 000 кв.м., за рахунок земель ДП «Лісове господарство» (кварталу 33 з виділу № 10 ур. «Варварівка» Андріївського лісництва) для будівництва та обслуговування житлових будинків по вул. Північній, у районі військової частини.

У 2009 році позивач під час розгляду іншої цивільної справи дізнався, що ОСОБА_6. із земель Андріївського лісництва набув право власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданого 21 січня 1994 року Веснянською сільською Радою народних депутатів та став власником земельної ділянки площею 0,089 га, яка розташована на території Веснянської сільської Ради (без зазначення населеного пункту), переданої для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Зі змісту цього державного акту вбачається, що міським головою ОСОБА_19 були внесені виправлення (без зазначення дати), зокрема дописано місце розташування земельної ділянки «АДРЕСА_2» (т.1 а.с.100).

Підставою видачі державного акту вказано рішення Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року.

Зі змісту рішення виконкому Веснянської сільської Ради народних депутатів № 2 від 14 січня 1994 року «Про виділення ділянок для будівництва індивідуальних будинків» вбачається, що питання про передачу у власність відповідачу ОСОБА_6 спірної земельної ділянки не вирішувалось. Проект відведення йому земельної ділянки не розроблявся та не погоджувався сільською Радою народних депутатів (т.1 а.с. 31, 70).

Заперечення відповідачів про те, що вказаний вище державний акт ОСОБА_6 виданий начебто на підставі рішення виконкому Веснянської сільської Ради народних депутатів № 29 від 31 травня 1993 року про виділення земельні ділянки для будівництва індивідуальних будинків військовослужбовцям в/ч 6480, є необґрунтованим. Так, за змістом цього рішення виділено, зокрема відповідачу ОСОБА_6. в довічне спадкове володіння земельну ділянку з вільного присадибного фонду сільської Ради в районі в/ч 6480 (т.1, а.с.71).

Отже, це рішення не може слугувати належною підставою для видачі ОСОБА_6. спірного державного акту, оскільки в ньому містяться дані про інше рішення сільської Ради народних депутатів.

За такого, на думку колегії суддів, державний акт видано ОСОБА_6 без визначеної законом підстави (ст. 17 ЗК України), що є неправомірним, а державний акт, виданий з порушенням вимог ст. 17 ЗК України - недійсним.

Більш того, як встановлено, вилучення (викуп) з метою передачі у власність ОСОБА_6. спірної землі у землекористувача ДП «Миколаївське лісове господарство» не проводилося.

-6-

Рішенням Веснянської сільської Ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року за № 85 «Про землі запасу» було переведено землі площею 1,8 га, розташовані в кварталі 33, ділянки 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва в присадибні землі Веснянської сільської ради для надання військовослужбовцям в/ч 6480 під індивідуальну забудову (т.1 а.с.69). Переведення ділянки 10 кварталу 33 зазначеного урочища (фактичне місце розташування земельної ділянки по вул. Урожайній, 122) рішення не містить.

Отже, вказані рішення сільської Ради народних депутатів не є належним та допустимим доказом, що підтверджує вилучення (викуп) у позивача спірної землі з метою її передачі у власність ОСОБА_6, оскільки положеннями ст. 31 ЗК України передбачений інший порядок вилучення (викупу) земель.

За такого, висновок суду про те, що визнання спірного державного акту можливо як наслідок лише після визнання незаконними вищевказаних рішень Веснянської сільської Ради народних депутатів, є помилковим.

До того ж, рішення Веснянської сільської ради народних депутатів від 08 грудня 1992 року «Про виділ земельної ділянки в/ч 6480» та матеріали проекту передачі земельної ділянки в землі запасу Веснянської сільської ради народних депутатів із землекористування Андріївського лісництва Миколаївського держлісгоспу Миколаївського району Миколаївської області, надані представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 суду апеляційної інстанції (т. 5 а.с. 134 - 148), висновок суду щодо неправомірності виданого ОСОБА_6, без визначеної законом підстави, державного акту не спростовують.

Згідно цього рішення та проекту вилучення із землекористування позивача ділянки 10 кварталу 33 ур. «Варварівське» Андріївського лісництва Миколаївського держлісгоспу не проводилось.

За цим рішенням була вилучена з лісгоспзага земельна ділянка площею 1,8 га, з них 0,8 га неудобій і 1,0 га площ в запас Веснянської сільської Ради з метою подальшого перерозподілу військовослужбовцям в/ч 6480 для будівництва індивідуальних жилих будинків. Із схеми розміщення земельної ділянки на плані, якій погоджений головою Веснянської сільської ради народних депутатів, начальником відділу земельних ресурсів Миколаївської держаної адміністрації Миколаївської області в 1994 році (т. 5 а.с.134-148) вбачається, що було переведено вилучення землі площею 1,8 га, розташованої в кварталі 33, ділянки 8,11 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва.

В той же час, із схеми розміщення земельної ділянки по вул. Урожайній 122 на плані, який погоджений головою Веснянської сільської ради народних депутатів, начальником відділу земельних ресурсів в 1992 році, вбачається розміщення цієї земельної ділянки в кварталі 33, ділянка 10 урочища «Варварівське» Андріївського лісництва (т.3 а.с.285), яка перебувала у користуванні позивача і за вищевказаним рішення сільської Ради народних депутатів у нього не вилучалась.

Посилання ОСОБА_20 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року щодо права власності ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку є необґрунтованими, оскільки цим рішенням суду не вирішувався спір про дійсність виданого йому спірного державного акту і воно не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи.

Іншого відповідачі належними та допустимими доказами не довели, хоча це згідно ст. 60 ЦПК України, є їх обов'язком.

Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що спірний державний акт виданий ОСОБА_6 з порушенням вимог статей 17, 31 ЗК України, а тому визнання його недійсним в судовому порядку є належним та самостійним способом поновлення порушених прав позивача.

За такого, вимоги позивача щодо визнання зазначеного вище Державного акту недійсним є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

-7-

Оскільки суд першої інстанції вирішуючи позовні вимоги ДП "Миколаївське лісове господарство" про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю виданого ОСОБА_6 був іншої думки, то на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги позивача.

З матеріалів справи також вбачається, що 16 жовтня 2006 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором продав названу ділянку ОСОБА_7, який 03 квітня 2007 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_6 та здійснив його державну реєстрацію. 18 травня 2007 року ОСОБА_7 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_4, який 29 січня 2008 року отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3. 20 серпня 2008 року ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором продав ділянку ОСОБА_8, яка отримала 09 вересня 2008 року Державний акт на земельну ділянку НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 22- 23, 98-99, 142, 144-145, т. 2 а.с.63).

Зі змісту позовних вимог убачається, що позивач просив на підставі ст.ст. 203,215 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України визнати недійсними укладені відповідачами договори купівлі-продажу та видані на їх підставі державні акти, як такі, що суперечать вимогам закону.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України, якщо особа не була стороною договору. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Дані про те, що покупці за спірними угодами купівлі-продажу земельної ділянки були недобросовісними набувачами, матеріали справи не містять.

Отже, права особи, яка вважає себе власником (користувачем) майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин застосовується зобов'язальний спосіб захисту.

Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами. Перелік можливих способів захисту міститься у ст. 16 ЦК України.

Оскільки між позивачем ДП "Миколаївське лісове господарство" та відповідачами існують речово - правові відносини щодо права на земельну ділянку, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий, а саме - витребування майна (ст. ст. 387, 388 ЦК України).

Оскільки цього ж, щодо таких же мотивів дійшов і районний суд, то підстав для скасування рішення суду першої інстанції, в частині вирішення названої вимоги, немає.

Доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_4 про пропуск позивачем позовної давності, на думку колегії суддів, є такими що не підлягають до задоволення.

-8-

Відповідно до положень ст. 71, 76 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Аналогічні положення про початок перебігу позовної давності (особу, яка його порушила) містить положення ст. 257, ч. 1 ст. 261 ЦПК України.

За змістом цих норм початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, державний акт видано ОСОБА_6 без визначеної законом підстави, без розроблення проекту відведення йому земельної ділянки. Матеріали справи не містять даних про цільове використання земельної ділянки.

За таких обставин, на думку колегії суддів, посилання позивача на те, що він не міг знати про порушення свого права, заслуговують на увагу та є обґрунтованими.

Позивач дізнався про порушення свого права, тобто про наявність спірного державного акту, виданого ОСОБА_6., лише у 2009 році під час розгляду іншої цивільної справи, що в розумінні ст. 76 ЦПК Української РСР (в редакції 1963 року) та ч. 1 ст. 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся в суд в грудні 2009 року, тобто в межах строку позовної давності.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось, тому в апеляційному порядку не переглядалось.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 червня 2014 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" про визнання недійсним державного акту на права приватної власності на землю виданого ОСОБА_6 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 з кадастровим номером НОМЕР_5, площею 0,089 га, розташовану у АДРЕСА_2, виданий ОСОБА_6 21 січня 1994 року Веснянською сільською радою народних депутатів та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 242.

В іншій не скасованій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: