Рішення № 44418867, 12.05.2015, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/3763/13-ц

Провадження №2/463/729/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

представника позивача Лозана С.І.

відповідача ОСОБА_2

представників відповідачів Козія А.В., Шніцара А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до відповідачів, який у встановленому законом порядку неодноразово уточнював, та в кінцевому, просить ухвалити рішення яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в його користь грошові кошти в розмірі 176 246 грн., а також 17 664,60 грн. сплаченого ним виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04.04.2013р. Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17.06.2013р. і за умовами якого, з нього на користь ОСОБА_7 стягнуто грошові кошти в розмірі 172 917 грн. Правовою природою цих коштів є відшкодування збитків, яких зазнала ОСОБА_7 у зв'язку з витребуванням в неї квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_6, яку в свою чергу, вона придбала у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу 12.12.1996р. Підставою для витребування цієї квартири у ОСОБА_7 стало те, що договір купівлі-продажу від 09.10.1996р., на підставі якого ОСОБА_5 набув у власність згадану вище квартиру і в подальшому відчужив її ОСОБА_7, за позовом ОСОБА_2, та ОСОБА_6, як правонаступників відчужувача за договором від 09.10.1996р. - ОСОБА_8, попередньо в судовому порядку рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.08.2010р., яке набрало законної сили, був визнаний недійсним. Маючи обов'язок повернути кошти, які становлять ринкову вартість витребуваної у ОСОБА_7 квартири, і виконавши цей обов'язок в повному обсязі, сплативши ОСОБА_7 в процесі здійснення виконавчого провадження суму в розмірі 176 246 грн., вважає, що відповідачі, як набувачі квартири після визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язані відшкодувати йому ці кошти, і тому, просить стягнути їх в примусовому порядку, а також 17 664,60 грн. сплаченого ним виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій в процесі примусового виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.04.2013р.

В судовому засіданні представник позивача згідно договору про надання правової допомоги № 3-4/2015 від 08.04.2015р. та ордеру на ведення цивільної справи серії ЛВ № 055087 адвокат Лозан С.І. вимоги свого довірителя підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, а також її представник згідно договору про надання юридичних послуг № 19 - адвокат Козій А.В. проти обґрунтованості позову заперечили, оскільки вважають, що ОСОБА_5, як покупець квартири за недійсним правочином не є її добросовісним набувачем, а відтак, не може зазнати збитків у сумі, яка становить ціну позову. Договір від 09.10.1996р. судом визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963р., позаяк відчужувач квартири ОСОБА_8 хоч і на момент укладення угоди була дієздатною, але в силу свого психічного захворювання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, а сам ОСОБА_5, уклавши з ОСОБА_8 такий договір, її обманув і не дав їй грошових коштів за придбання квартири, які за цим договором становили 4000 грн., з приводу чого у Галицькому РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження № 12013150050003737 від 23.10.2013р. за ознаками злочину, передбаченого ч. ч. 1, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України. В процесі розгляду цивільної справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.10.1996р., ОСОБА_5 не довів факту передачі ОСОБА_8 грошових коштів за цим договором в розмірі 4000 грн., і виключно після того, якщо така обставина буде доведеною, він вважатиметься добросовісним набувачем і матиме право на застосування наслідків недійсності правочину - реституції, тобто повернення кожному із сторін виконаного за недійсним правочином, а не стягнення грошових коштів в обрахованому розмірі. Тому, позовні вимоги вважають необґрунтованими і в їх задоволенні просять відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_6, згідно договору про надання правової допомоги № 03-02/14-1 від 05.02.2014р. - адвокат Шніцар А.О. проти обґрунтованості позову також заперечив, підтримуючи при цьому мотиви заперечення іншого відповідача з приводу недобросовісності ОСОБА_5 як набувача квартири за договором від 09.10.1996р. Крім того, додаткового зазначив, що позивачу не могли бути завдані збитки шляхом витребування ОСОБА_2 та ОСОБА_6 квартири у ОСОБА_7, оскільки на момент витребування він не володів цією квартирою, а відчужив її за договором від 12.12.1996р. Фактичним обґрунтуванням позовних вимог є вимога про відшкодування шкоди в порядку регресу, однак в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували таке право позивача і кореспондуючий цьому праву обов'язок відповідачів. Єдиним правовим підґрунтям для захисту прав позивача є застосування реституції, однак в силу того, що за реституцією права та обов'язки виникають в двох сторін правочину, і позивач фактично не взмозі повернути квартиру відповідачам, в такий спосіб грошові кошти неможливо стягнути в його користь. При цьому, розмір таких коштів становить виключно ціну недійсного договору - 4000 грн., і аж ніяк не суму, яка становить ціну позову. Тому, в задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, матеріали витребуваної з Галицького районного суду м. Львова цивільної справи № 2/461/1011/13 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про стягнення коштів, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд приходить до висновку. що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.10.1996р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу (а.с.185 т.1), за умовами якого позивач набув у власність квартиру АДРЕСА_1. В подальшому, згідно договору купівлі-продажу від 12.12.1996р. (а.с.5 цивільної справи № 2/461/1011/13), вказана квартира відчужена ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09.08.2010р. (175-176 т.1), яке в подальшому змінено рішенням Апеляційного суду Львівської області від 31.08.2012 (а.с.177-183 т.1) та рішенням ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21.11.2012р. (а.с.184-185 т.1) позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_6, як правонаступників ОСОБА_8 задоволені, визнано недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09.10.1996р., укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_5, витребувано у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, придбану нею на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 12.12.1996р., визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цієї квартири в порядку спадкування за законом, за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частки цієї квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та виселено ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та малолітню ОСОБА_11 з квартири АДРЕСА_1.

Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції від 09.08.2010р., під час розгляду цивільної справи судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 09.10.1996р. укладено в момент, коли ОСОБА_8, хоч і була дієздатною, але в силу свого психічного захворювання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, і на підставі ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963р. його визнано недійсним.

Сторони у справі не оспорюють, що вказані судові рішення на даний час є виконаними, і спірна квартира знаходиться у фактичному володінні відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_6

Згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 04.04.2013р. (а.с.55-55, цивільної справи № 2/461/1011/13), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17.06.2013р. (а.с.79-82 цивільної справи № 2/461/1011/13), з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 стягнуто грошові кошти в розмірі 172 917 грн. та 1729 грн. судових витрат.

Як вбачається із змісту цих судових рішень, правовою природою стягнутих судом коштів є відшкодування збитків, завданих ОСОБА_7 після витребування у неї квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09.08.2010р., яке надалі змінено рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанції. Як на правову підставу часткового задоволення позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав на приписи ч. 1 ст. 661 ЦК України. За правилами цієї норми, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

До матеріалів цивільної справи позивач долучив постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.03.2015р. (а.с.87 т.2) у зв'язку із сплатою останнім грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В п. 10 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Разом з тим, закріпивши в ст. 216 ЦК України загальні правила недійсності правочину, законодавець одночасно імперативно не обмежив можливість застосування цієї норми в поєднанні з іншою нормою цивільного права.

Так, відповідно до змісту п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення Глави 83 Книги П'ятої ЦК України можуть застосовуватись в тому числі до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Юридична суть цієї Глави відображена в її назві, і регулює вона правовідносини в сфері набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Одночасно, відповідно до ч. 2 ст. 1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Необхідність в застосуванні положень Глави 83 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями ст. 216 ЦК України виникає тоді, коли майно, після витребування його дійсним власником за недійсним правочином, внаслідок здійснених покращень зросло в своїй ціні, і такі покращення не можуть бути відокремлені без пошкодження речі або її істотного знецінення.

По суті, застосування положень Глави 83 ЦК України до недійних правочинів є стягнення з дійсного власника майна, якому таке майно повернуто за недійсним правочином вартості всіх покращень, які були здійснені після придбання майна за цивільно-правовим договором і до моменту визнання такого договору недійсним.

Відповідачами не спростовано, що на момент виконання судових рішень про витребування квартири АДРЕСА_1, яке відбулось по спливу більш як 15-ти років з моменту укладення недійсного договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, її технічний стан відрізняється від того, який існував на момент укладення недійсного договору, і при цьому, відрізняється він в сторону покращення. В такій квартирі проведено ремонті роботи, і відповідно до звіту про її оцінку, оригінал якого знаходиться в матеріалах цивільної справи № 2/461/1011/13 (а.с.6-26 цивільної справи № 2/461/1011/13), її технічний стан є задовільним, що є другим критерієм оцінки, після найкращого критерію - добрий, і фізичний знос знаходиться в рамках від 21 до 40 відсотків. Ремонту потребують лише ряд конструктивних елементів, зокрема: покриття підлоги, вікна, двері, оздоблення. Підлога в житлових приміщеннях - паркет радянського зразка, в санвузлі - цементобетон. Вікна та міжкімнатні двері - дерев'яні, стіни кімнат поштукатурено, стіни кухні викладені частково керамічною плиткою радянського зразка.

Крім того, як було встановлено судом під час розгляду цивільної справи № 2-447/10 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.10.1996р., чого сторони також не спростували, і що відображено в описовій частині рішенні суду від 09.08.2010р. (а.с.175 зв. т.1), після купівлі у ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_7 в такій здійснила капітальний ремонт.

Отже, якщо до моменту повернення речі дійсному власнику її вартість істотно зростає внаслідок здійснених покращень, а такі кошти на підставі ст. 661 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивач, не будучи при цьому ні власником квартири, ні власником всіх здійснених покращень, саме відповідачі, як правонаступники сторони недійсного договору, в силу вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України, несуть перед позивачем обов'язок по відшкодуванню цієї суми коштів, яку зобов'язаний відшкодувати і яку відшкодував позивач на користь ОСОБА_7

Більше того, вказані вище висновки суду повністю узгоджуються з приписами ч. 4 ст. 390 ЦК України, за змістом якої, добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Системно-правовий аналіз норм ст. ст. 216, 390, 661, 1212, 1213 ЦК України дає підстави для висновку, що у випадку збільшення вартості майна за час перебування такого майна у володінні інших власників, саме дійсні власники, яким це майно повернуто після визнання недійсним договору купівлі-продажу, несуть обов'язок відшкодувати вартість цього покращення, і при цьому, несуть цей обов'язок перед особою, яка провела таке відшкодування на підставі ст. 661 ЦК України.

Тому, вимогу про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 172 917 грн. суд визнає обґрунтованою, і в цій частині позов задовольняє.

При цьому, звертає увагу сторони відповідачів, що задовольняє цю частину позовних вимог саме на підставі ст. 216 та Глави 83 Книги П'ятої ЦК України, оскільки саме ці правові норми поширюються на правовідносини, які установились між сторонами. Будь-які регресні правовідносини, на що помилково покликається представник відповідача ОСОБА_6 у даній справі відсутні, і правові норми, які в цивільному праві регулюють регрес, судом до уваги не беруться і не застосовуються.

Мотиви заперечення відповідача про недобросовісність дій ОСОБА_5 під час купівлі спірної квартири, а також про нездійснення ним оплати вартості, яка сторонами недійсного договору на момент його укладення узгодилась в розмірі 4000 грн. є неспроможними, і висновків суду не спростовують.

По-перше, як зазначалось вище, договір від 09.10.1996р. визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 55 ЦК УРСР 1963р., через неможливість ОСОБА_8 в момент відчуження квартири розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Як за нормами ЦК УРСР 1963р., так і за нормами чинного на даний час ЦК України, недобросовісним набувачем вважається особа, яка знала або могла знати, що володіє майном незаконно, а відчуження цього майна здійснено особою, яка не мала на це право.

Незважаючи на те, що ОСОБА_8 на момент укладення договору від 09.10.1996р. не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, вона не була визнана недієздатною, і лише висновками трьох судово-психіатричних експертиз від 29.05.1998р., від 18.12.2000р. та від 09.07.2001р. така обставина була доведеною.

Оскільки на момент укладення договору дієздатність ОСОБА_8 не була обмеженою, ОСОБА_5 не знав і не міг знати про відсутність у ОСОБА_8 права продати належну їй квартиру. Відтак, позивач в розмінні норм старого і нового ЦК не може вважатись недобросовісним набувачем, а отже, має право на отримання стягуваних судом коштів.

До того ж, конструкція абзацу 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України, яка визначає її юридичну суть, не дає підстав для висновку, що реституція не застосовується до недобросовісного набувача. Як недобросовісний, так і добросовісний набувач має право на отримання в натурі всього переданого за недійсним правочином.

Серед іншого, приписи ч. 2 ст. 55 ЦК УРСР 1963р., яка була чинною на момент укладення договору також зазначають, що у випадку визнання недійсним договору на підставі ч. 1 цієї статті, кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

Що стосується факту шахрайських дій ОСОБА_5 під час укладення договору від 09.10.1996р. та не передачі ОСОБА_8 грошових коштів в розмірі 4000 грн., його також слід визнати неспроможним, оскільки виключно вироком суду, який набрав законної сили, і який на даний час не постановлений, може бути доведена дана обставина.

Аналогічно, не спростовують висновків суду і мотиви заперечення представника відповідача ОСОБА_6 про неможливість застосування реституції через неможливість фактичного повернення ОСОБА_5 спірної квартири.

Судом зазначалось, що після придбання позивачем квартири, така 12.12.1996р. була відчужена на користь ОСОБА_7

У висновках, які сформулював ВСУ під час розгляду цивільних справ № 6-164цс14, № 6-170цс14 та № 6-140цс14 зазначено, що право дійсного власника майна, у випадку відчуження такого майна після укладення недійсного правочину підлягають захисту виключно у спосіб, передбачений ст. 388 ЦК України, і не може бути захищеним за правилами 216 ЦК України.

З огляду на ту обставину, що в даному випадку змінюється лише правовий механізм захисту порушеного права, який з реституційного трансформується у віндикаційний, а кінцевою метою як першого, так і другого є повернення дійсному власнику незаконно відчуженого майна, неможливість фактичного повернення позивачем спірної квартири не може впливати на обов'язок відповідачів повернути все одержане за недійсним правочином і відшкодувати вартість покращень майна, власниками якого вони стають після передачі квартири у їх власність.

Що стосується позовних вимог про стягнення решти суми грошових коштів, які виходячи з мотивів позову є сплатою на користь ОСОБА_7 судового збору в розмірі 1729 грн. за подачу позову до Галицького районного суду м. Львова, вартістю проведеної експертної оцінки квартири 1600 грн. та 17 664,60 грн. виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, їх слід залишити без задоволення.

Зокрема, відшкодування витрат по сплаті судового збору стороні, на користь якої ухвалено рішення, в процесуальному законодавстві вважається поверненням обґрунтованих витрат, яких позивач зазнав у зв'язку з порушенням його права, і такі кошти не можуть бути стягнуті з відповідачів у даній справі. Витрати на проведення експертної оцінки в розмірі 1600 грн., що мало місце в ході здійснення виконавчого провадження на переконання суду не мають будь-якого відношення до правовідносин між сторонами, і також не можуть бути стягнуті, а що стосується стягнення сплаченого виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 17 664,60 грн., то таких позивач зазнав у зв'язку з невиконанням судового рішення в добровільному порядку, що випливає зі змісту ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» і тому такі не підлягають до стягнення з відповідачів.

Серед іншого, вимога про стягнення 1600 грн. витрат за проведення експертизи, взагалі позивачем заявлена двічі, оскільки така сума коштів включена як в першій, так і в другій позовній вимозі.

Відтак, даним судовим рішенням позов задовольняється частково, і з в відповідачів на користь позивача судом стягується солідарно 172 917 грн.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути судовий збір в загальному розмірі 344,13 грн., сплата якого підтверджується відповідними квитанціями (а.с.15, 18 т.1) і який складається із судового збору за пред'явлення позовної заяви та судового збору за подання заяви про забезпечення позову, яка задоволена ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02.08.2013р. (а.с.26 т.1).

При цьому, оскільки ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 02.08.2013р. (а.с.25 т.1) відстрочено позивачу сплату судового збору в розмірі 1499,75 грн., такі кошти з відповідачів слід стягнути безпосередньо в дохід держави, як про це роз'яснив Пленум ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ в п. 31 Постанови № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

На підставі наведеного та керуючись 10,60,61,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 215, 216, 390, 661, 1212, 1213 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 172 917 грн. (сто сімдесят дві тисячі дев'ятсот сімнадцять грн.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 172,06 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 172,06 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 749,88 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 749,88 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 294,296 ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.