Рішення № 44409864, 21.04.2015, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/6095/14-ц

Провадження № 2/210/495/15

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"21" квітня 2015 р.

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Лейбенко В.В.,

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку ст.197 ч.2 ЦПК України цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення з квартири, суд -

В С Т А Н О В И В:

14 листопада 2014 року позивач, ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначала, що вона є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_4 не є власником вказаної квартири. Вказані обставини підтверджуються договором купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2012 року та витягом про державну реєстрацію прав №34034184 від 05 травня 2012 року. Квартира була придбана нею у шлюбі, однак її колишній чоловік - відповідач ОСОБА_4 з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя та про визнання за ним права власності на частину квартири до суду не звертався. В квартирі зареєстровані вона та її неповнолітня дочка ОСОБА_5 Відповідач ОСОБА_4 в квартирі не зареєстрований і ніколи не був у ній зареєстрований. Вказані обставини підтверджуються довідкою комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №8» №1543 від 29 вересня 2014 року. За наявної у неї інформації, раніше відповідач ОСОБА_4 був зареєстрований у м. Маріуполі, Донецької області, з реєстрації знявся і на даний момент ніде не зареєстрований. Незважаючи на вищезазначене, на даний момент відповідач ОСОБА_4 проживає в квартирі, що позбавляє її можливості користуватися і розпоряджатися, а отже порушує її право власності. Виселятися з квартири добровільно відповідач ОСОБА_4 відмовляється категорично, що підтверджується листом від 02 жовтня 2014 року. На підставі вищевикладеного просила суд позовні вимоги задовольнити, та винести рішення, яким виселити відповідача ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача на її користь суму сплаченого судового збору у розмірі 243,60 грн. та витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 4 000,00 грн.

Присутній у судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті справи, підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав та мотивів викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.

Відповідач до зали суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, правом участі у процесі не скористався, причини неявки суду не повідомив.

Суд вважає, що судове засідання можливо провести без участі відповідача, на підставі наявних у справі доказів, зі згоди представника позивача без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст.197 ЦПК України. Суд, приймаючи до уваги вимоги ч.1 ст.157 ЦПК України, зі згоди представника позивача ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.

Так, за правилами ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст.11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст.64 ч.1 ЦПК України, письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п.2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), аза відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 цього Кодексу). Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у листі Верховного Суду від 01 липня 2013 року «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», відповідно до положень норм ст.ст.16, 391, 386 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1, відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 05 квітня 2012 року та витягу державну реєстрацію прав №34034184 від 05 лютого 2012 року є позивач ОСОБА_3 (а.с.4, 5).

З пояснень представника позивача вбачається, що вказана квартира була придбана позивачем в період шлюбу з відповідачем ОСОБА_4 за її власні кошти, на підставі чого вказана квартира не була зареєстрована як спільне майно подружжя (а.с.14). Шлюб розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року (а.с.15), рішення суду набрало законної сили.

З довідки №1543 від 29 вересня 2014 року, виданої Комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація №8» вбачається, що окрім позивача в квартирі зареєстрованою значиться її донька - ОСОБА_5, 2012 року народження (а.с.6), відповідач ОСОБА_4 зареєстрованим в квартирі не значиться, як член сім'ї власника квартири і набувач права на користування житловою площею також не значиться.

Таким чином, відповідно до ст.405 ч.1 ЦК України, відповідач не є членом сім'ї власника житла, а тому не має права на користування таким житлом згідно закону.

Крім того, 02 жовтня 2014 року позивачем ОСОБА_3 на адресу проживання відповідача: АДРЕСА_1 була направлена вимога про виселення з вищевказаної квартири в добровільному порядку (а.с.7). Однак незважаючи на вищевикладене, на даний момент відповідач ОСОБА_4 продовжує проживати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, що позбавляє позивача можливості користуватися і розпоряджатися даною квартирою, а отже порушує її право власності.

Крім того, право громадян на житло передбачено ст.1 Житлового кодексу УРСР. При цьому право на житло, як суб'єктивне право, тобто таке, що належить конкретній особі на конкретне жиле приміщення в будинку відповідного житлового фонду, виникає в силу передбачених у житловому законодавстві юридичних фактів і отримує свою конкретизацію та деталізацію у відповідних правовідносинах.

Згідно ст.47 ч.3 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно з ст.311 ч.2 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Статтею 9 ЖК УРСР передбачено, що житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій, при цьому ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ст.109 ч.1 ЖК УРСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Правовий аналіз норм ЖК УРСР дозволяє зробити висновок, що виселення осіб без надання іншого житлового приміщення допускається у випадках, прямо визначених законом, зокрема: у разі звернення стягнення на предмет іпотеки (житлові приміщення), за неможливістю спільного проживання наймача, членів його сім'ї або інших осіб, які проживають разом з ним в квартирі у зв'язку з систематичним руйнуванням чи псуванням житлового приміщення, або використання його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття що роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, чи особа самоправно зайняла житлове приміщення, тощо.

Позивачем та його представником надано належні та допустимі докази того, що відповідач порушує право власності позивача на вказану квартиру.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого, та документально підтвердженого судового збору у розмірі 243,60 грн.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача витрат з надання правової допомоги у розмірі 4000,00 грн., то суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів в підтвердження даної вимоги, а тому в цій частині необхідно відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 88, 212 - 215 ЦПК України, ст.ст. 9, 64, 109, 156 ЖК УРСР, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення з квартири - задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 перешкоди в користуванні власністю, а саме житловим приміщенням - квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та виселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК України оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та вразі ухвалення повторного заочного рішення судом першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право на оскарження заочного рішення в загальному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Н. Ю. Вікторович