Справа №333/9855/14-ц
Провадження №2/333/823/15
рішення
Іменем України
30.04.2015 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Холода Р.С.,
при секретарі Шевченко І.П.,
за участі представника позивача Макєєва Є.Ю.,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
ВСТАНОВИВ:
09.12.2014 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що 15.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 11096047000, згідно вимог якого остання отримала кредит в сумі 1 950 000 гривень на строк до 14.12.2016 року із платою за користування кредитом в розмірі 17,5 % річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 15.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №11096047000/З, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О.
Однак, ОСОБА_4 не виконувала в обумовлені строки зобов'язання щодо сплати кредиту та відсотків, таким чином порушивши вимоги кредитного договору, тому позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Господарського суду Запорізької області, куди звернувся позивач із позовом про стягнення заборгованості з останньої за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року, було встановлено фактичну наявність заборгованості за вказаним кредитним договором та факт заміни кредитора (ПАТ «УкрСиббанк» на ПАТ «Дельта Банк»). Враховуючи, що сума заборгованості складає 2 349 369 грн. 96 коп., тому позивач просить суд в рахунок погашення цієї заборгованості, звернути стягнення за іпотечним договором шляхом визнання за Публічним акціонерним банком «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок літ. Г-2, загальною площею 204,2 кв. м., житловою площею 83,8 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3
19.02.2015 року представник позивача Олійник А.О. уточнила позовну заяву лише в частині позовних вимог та просила суд в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року в розмірі 2 118 371 грн. звернути стягнення за іпотечним договором № 11096047000/З від 15.12.2006 року шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_3, а саме: житловий будинок літ. Г-2, загальною площею 204,2 кв.м., житловою площею 83,8 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У судовому засіданні представник позивача Макєєв Є.Ю. уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючи на обставини, викладені у позові. Додатково зазначив, що на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року, згідно якого було вирішено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року, банк з відповідним наказом звернувся до виконавчої служби, інших дій щодо належного виконання зобов'язання по кредитному договору, позивачем не здійснювалося. На заперечення представника відповідача щодо подвійного стягнення з ОСОБА_3 суми заборгованості, Макєєв Є.Ю. вказав, що це право кредитора звернутися до суду із такими вимогами і це передбачено в п.42 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи. Свої права та інтереси довірив представляти ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, зазначивши, що: по-перше, рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року та за кредитним договором №11377809000 від 30.08.2008 року у загальній сумі. Відповідач, посилаючись на вказане рішення Господарського суду Запорізької області не враховує того факту, що договір іпотеки, предметом якого є спірний будинок, був укладений з відповідачем тільки на забезпечення виконання зобов'язань до кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року. По-друге, даним позовом до ОСОБА_3 позивач намагається тричі стягнути суму заборгованості по кредитному договору № 11096047000 від 15.12.2006 року, так як крім зазначеного рішення Господарського суду Запорізької області існує рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.01.2015 року, відповідно до якого з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта банк» за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року було стягнуто заборгованість у сумі 2 121 648,95 грн. По-третє, розгляд зазначених справ у Господарському суді Запорізької області, Жовтневому районному суді м. Запоріжжя і на цей час відбувається без участі ОСОБА_4 та суди не з'ясовували можливий факт часткового погашення заборгованості. Крім того, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на цей час оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області. Також, у своєму позові ПАТ «Дельта банк» посилається на те, що на забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року, між сторонами було укладено договір іпотеки № 11096047000/3 від 15.12.2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. за реєстровим № 3682. Разом із тим, зазначений договір іпотеки, був укладений з порушенням норм чинного Законодавства України, а саме: без згоди органу опіки та піклування, так як на той момент у спірному будинку відповідач проживав разом із своїм неповнолітнім сином - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, який мав право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1.
Третя особа - ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про час, дату та місце його проведення. До суду не надала жодних заперечень та заяв про відкладення розгляду справи.
Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.
За вимогами ч.3 ст.10, ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.57, 58, 59 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
15.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 11096047000 (т.1 а.с. 5-10).
03.04.2010 року між вказаними сторонами була укладена додаткова угода №1 до вказаного кредитного договору (т.1 а.с. 11-13).
30.03.2010 року між ПАТ «УкрСиббанк» (правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №2 та №3, а 21.08.2012 року - додаткову угоду №4 до кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року (т.1 а.с. 14-16, 182-188).
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року в редакції, викладеній додатковим договором № 4 від 21.08.2012 року, банк зобов'язується надати ОСОБА_4, а остання зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 1 915 905,72 грн.
Згідно п.1.2.1. зазначеного кредитного договору в редакції, викладеній додатковим договором № 4 від 21.08.2012 року, надання кредиту здійснюється у термін з 15 грудня 2006 року по 20 серпня 2024 року. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на зазначений у цьому пункті рахунок.
Відповідно до п. 1.2.2. кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року в редакції, викладеній додатковим договором № 4 від 21.08.2012 року, позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі, в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (Додаток №1 до кредитного договору) не пізніше 20 серпня 2024 року, якщо не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього Договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3., 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4 договору.
Згідно до п. 1.3.1. зазначеного кредитного договору в редакції, викладеній додатковим договором № 4 від 21.08.2012 року, за використання кредитних коштів за договором встановлюється процентна ставка в розмірі 14,0 % річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов договору.
Відповідно п. 1.3.2. кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року в редакції, викладеній в додатковій угоді №3 від 30.03.2010 року, за користування кредитними коштами понад встановлений договором строк процентна ставка встановлюється у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника за договором.
Згідно п. 1.3.4.1. вказаного кредитного договору, погашення кредиту, сплата процентів за користування кредитом, щомісячних комісій здійснюється шляхом перерахування позичальником на рахунок Банку фіксованих платежів (ануїтетні платежі) у сумі та у чітко встановлений договором та відображений у додатку №1 цього договору термін, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому наданий кредит.
Відповідно до п. 1.3.5. кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року в редакції, викладеній в додатковій угоді №1 від 03.04.2009 року, позичальник зобов'язується сплачувати проценти за договором у строк - з 01 по 10 число включно кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти за користування кредитом.
За вказаним кредитним договором щомісячний ануїтетний платіж складає 27461,00 грн. (відповідно до Додатку №1 до Додаткового договору №4 від 21.08.2012р.).
15.12.2006 року з метою забезпечення виконання умов кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №11096047000/З, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л.О. за реєстровим № 3682 (а.с. 17-19). Згідно умов іпотечного договору предметом іпотеки є жилий будинок літ. Г-2, загальною площею 204,2 кв.м, житловою площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 (т.1 а.с. 27-28).
Згідно п.1.1. вказаного договору іпотеки за домовленістю сторін, вартість предмету іпотеки, складає 3 392 837 грн.
Відповідно до п.1.4 договору іпотеки №11096047000/З від 15.12.2006 року у випадку невиконання ОСОБА_4 положень кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року іпотекодержатель має право отримувати задоволення своїх позовних вимог за рахунок предмету іпотеки переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, відсотки за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також видатки по здійсненню стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію.
Згідно п.5.1. зазначеного договору іпотеки іпотеко держатель має право задоволення своїх вимог за цим договором та за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року, яке виникає у іпотекодержателя у випадку невиконання не виконання (або часткового не виконання) ОСОБА_4 або ОСОБА_3 своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором.
Пунктом 5.2. договору іпотеки №11096047000/З від 15.12.2006 року передбачено, що задоволення вимог іпотеко держателя здійснюється: шляхом добровільної передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п.5.4. зазначеного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, чи на підставі виконавчого напису нотаріуса після невиконання боржником у 30-денний строк вимоги, згідно з повідомленням, надісланим у порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
30.03.2010 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про внесення змін №1, а 21.08.2012 року договір №2 до договору іпотеки №11096047000/З від 15.12.2006 року (т.1 а.с. 21-26). У вказаних договорах були внесені зміни у зв'язку з укладенням ПАТ «УкрСиббанк» додаткових договорів з ОСОБА_4 до кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року.
08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Відповідно до вказаного договору Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» набув статус нового кредитора за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року, укладеним з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» (т.1 а.с. 47-54).
З матеріалів справи судом встановлено, що банком зобов'язання щодо надання ОСОБА_4 кредиту виконані належним чином та в повному обсязі відповідно до умов кредитного договору № 11096047000 від 15.12.2006 року. В свою чергу, ОСОБА_4 вимоги зазначеного кредитного договору не виконує, в обумовлені строки кредит та відсотки по ньому не сплачує. Станом на 25.11.2014 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 2 349 369 грн. 96 коп., з яких: 1 868 183 грн. 14 коп. - заборгованість за кредитом; 426 699 грн. 19 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 12 086 грн. 34 коп. - пеня за несвоєчасну сплату платежів за кредитом; 42 431 грн. 29 коп. - пеня за несвоєчасну сплату платежів по процентам.
Обставини щодо: належного виконання банком свого зобовязанння про надання кредиту ОСОБА_4, існування заборгованості останньої у вигляді заборгованості за кредитом та відсотками (частково), зміни кредитора у зобовязаннні встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року, яке набуло законої сили (т.1 а.с. 33-37).
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цівільній господарській або адміністративній справі, що набрало законої сили, не доказується при розгляді інших справ.
Разом із тим, на думку суду, позов не підлягає задоволенню з наступного.
Предмет іпотеки - жилий будинок літ. Г-2, загальною площею 204,2 кв.м, житловою площею 83,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 з 13.12.2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 27-28) та договором купівлі-продажу від 12.12.2006 року (т.2 а.с. 7-8), тобто на момент укладеня договору іпотеки (15.12.2006 року) спірнее майно належало відповівдачу.
Відповідач має неповнолітню дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом (т.2 а.с.3).
Згідно довідки директора ТОВ фірма «Волна - 2000» ОСОБА_8 від 20.04.2015 року вказане товариство є орендатором-користувачем земельної ділянки, площею 18463 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1. На території вказаної земельної ділянки розташований будинок - літ. Г-2, що належить ОСОБА_3 У зазначеному будинку з моменту його придбання, тобто з 12.12.2006 року і по теперішній час проживає сім'я: ОСОБА_3, ОСОБА_9 та їх син - ОСОБА_7 (т.2 а.с.6).
На момент укладання договору іпотеки дитині відповідача - ОСОБА_7 виповнилося 6 років.
Відповідно до вимог ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.
Враховуючи, що на день укладення договору іпотеки (15.12.2006 року) і батько і мати малолітнього ОСОБА_7 проживали у спірному будинку за адресою: АДРЕСА_1, тому дитина мав право проживання у вказаному будинку за місцем мешкання своїх батьків.
Згідно ст. 177 Сімейного кодексу України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Положення ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти.
Відповідно до ч.6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
С пояснень учасників процесу встановлено, що попередньої згоди органу опіки і піклування для укладення договору іпотеки, отримано не було. З наданих позивачем додатків до позовної заяви, вбачається, що відповідно до копії паспорта ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, виданого Жовтневим РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області 19.09.1997 року у документі мається штамп з відомостями про одруження відповідача з ОСОБА_4 (т.1 а.с. 46), тобто банк знав про сімейний стан відповідача та відповідно повинен був знати про існування на момент укладення договору іпотеки малолітньої дитини.
Вищевикладені обставини свідчать про недотримання банком та ОСОБА_3 на час укладення договору іпотеки вимог законодавства щодо надання згоди у встановленому законом порядку органом опіки та піклування на передачу в іпотеку квартири, право користування якою мала малолітня дитина.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки виникає також з підстав, встановлених ст.12 Закону України «Про іпотеку», а саме: у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі ст. 33 зазначеного Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною третьою ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, установленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.
Згідно з роз'ясненням Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки), вирішуючи питання одночасного задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості та звернення стягнення, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення.
Аналогічне роз'яснення міститься в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Разом із тим відповідно до третього речення абз. 2 цього пункту винятком, коли суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов'язанням, є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень ст. 11 Закону України «Про іпотеку» (або ст. 589 ЦК України щодо заставодавця). Це положення узгоджується з п. 9 зазначеної постанови, відповідно до якого передбачене одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 18.06.2014 року, яке набуло законної сили, з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року у сумі 2 109 476,84 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14.01.2015 року, з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта банк» також за вказаним кредитним договором було стягнуто заборгованість у сумі 2 121 648,95 грн.
У даному випадку, на думку суду, хоча вказані позови та даний позов заявлені ПАТ «Дельта Банк» не одночасно, разом із тим, стягнення суми боргу з ОСОБА_4 та з ОСОБА_3, звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить останньому, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника (ОСОБА_4.), так і з майнового поручителя (ОСОБА_3.) - двічі, у т.ч. за рахунок належного йому майна. За цієї ситуації відбувається фактичне збільшення втричі суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.
Крім того, суду представником позивача не були надані беззаперечні докази того, що попередні заходи (з приводу стягнення заборгованості) не призвели до належного виконання зобов'язання боржником (ОСОБА_4.) та майновим поручителем (ОСОБА_3.).
Тому, заперечення представника відповідача з вказаних питань, на думку суду, є такими, що заслуговують на увагу.
Посилання ОСОБА_2 щодо неприйняття участі ОСОБА_4 у судовому розгляді, суд не приймає до уваги, тому що остання належним чином була повідомлена про час, дату та місце проведення судового засідання. Таким чином, ОСОБА_4 не скористалася правами, передбаченими ст. 27 ЦПК України. Посилання представника відповідача, що не враховується факт стягнення Господарським судом Запорізької області заборгованості за двома кредитними договорами, що рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя на цей час оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області, на думку суду, не має суттєвого значення для вирішення даного спору.
Позивачем заявлені позовні вимоги щодо стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем його у власність.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України (узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки) та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»), якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом. Ця позиція підтримується практикою Верховного Суду України (постанови: від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 р. № 6-124цс13). При цьому резолютивна частина судового рішення повинна містити формулювання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Разом із тим, в договорі іпотеки №11096047000/З від 15.12.2006 року передбачено, що задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється: шляхом добровільної передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя та шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до п.5.4. зазначеного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, чи на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У п.5.3.1. договору іпотеки зазначено про предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя шляхом лише добровільної передачі іпотекодавцем такого майна.
Таким чином, в договорі іпотеки №11096047000/З від 15.12.2006 року не встановлена можливість передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у судовому порядку.
Положення ч.1 ст.11 Закону України «Про іпотеку», яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням, тобто необхідно враховувати співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна. Аналогічна позиція міститься в п. 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»: при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Заборгованість за кредитним договором № 11096047000 від 15.12.2006 року складає 2 349 369 грн. 96 коп.
До уточненої позовної заяви, яку до суду представник позивача надав 19.02.2015 року, було долучено висновок про вартість майна від 28.11.2014 року (оцінювач ОСОБА_10.), згідно якого ринкова вартість житлового будинку літ.Г-2, житловою площею 83,8 кв.м., загальною площею 204,2 кв.м. складає 2 118 371 грн. У вказаному висновку зазначено, що офіційний курс НБУ складає 1 долар США - 14,969269 грн., тобто станом на 28.11.2014 року. Таким чином, встановлено, що спірний будинок був оцінений в суму у розмірі 141 514, 65 доларів США.
На день пред'явлення позову (09.12.2014 року) офіційний курс НБУ до долара становив 15,577517 грн. за 1 долар США, на день пред'явлення уточнених позовних вимог (19.02.2015 року) - 27,357992 грн. за 1 долар США, на день винесення рішення (30.04.2015 року) - 21,046832 грн. за 1 долар США.
Таким чином, вартість спірного будинку, встановленого висновком від 28.11.2014 року, враховуючи збільшення курсу долара США, на думку суду, суттєво збільшилася. Так, на день ця вартість становила пред'явлення позову - 2 204 446, 87 грн. (141 514,65 Х 15,577517), на день пред'явлення уточненої позовної заяви - 3 871 556,66 грн. (141 514,65 Х 27,357992 ), на день винесення рішення - 2 978 435,06 грн. Враховуючи викладене, на думку суду, сторони не надали належних доказів щодо ринкової вартості будинку за адресою: АДРЕСА_1, тому неможливо визначити співмірність суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.
Оцінку, проведену ТОВ «Агентство нерухомості «Арсенал», яку надав у судове засідання представник позивача, суд не приймає до уваги, так вважає, що це особиста думка директора агентства щодо вартості спірного будинку. Суду не надано доказів, що вказане агентство є суб'єктом оціночної діяльності або директор ТОВ «Агентство нерухомості «Арсенал» є експертом у цій галузі.
На підставі викладеного, на думку суду, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк».
Відповідно до ст.88 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідача і судові витрати по справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 29, 203 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 61, 88, 209, 214-215 ЦПК України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Законом України «Про іпотеку», суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа: фізична особа-підприємець ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод
Судове рішення № 44407605, Комунарський районний суд м. Запоріжжя було прийнято 14.05.2015. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 333/9855/14-ц. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: